| Середа 24-05-08 22:25 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 232ДЕНЬ 35 1. Дорогі побратими і посестри! В 988 році в
Українців були відібрані рідні імена. Українські імена поганські,
ідолопоклонні, антихристські, на смітник їх!
Хто відважився в Україні заборонити Українцям мати українські імена? В ім'я чого — в ім'я яких святощів, в ім'я яких злочинств? Чи треба цю драконівську (церковно-візантійську) заборону вважати канонічною святістю "віри правдивої" і покірно коритися їй, і бездумно молитися їй? Чи треба пробудитися — порвати кайдани духовної неволі і вийти на Сонячний Шлях Рідної Української Національної Віри, на Шлях Духовної Волі і Правди. На світі не було, немає і не може бути релігії вищої за Правду! Попи (тобто, "церковні отці") давали імена українським дітям, не радячись із родичами. У церкві, як у в'язниці, родичі були поставлені в становище німого побожного раба. Письменник Лесь Мартович, як знаємо, в оповіданні "Мужицька смерть" пише, що родичі (тато й мати) в душі леліяли новонародженого синка назвати Миколою. Питає дружина чоловіка, який з кумами вернувся з церкви, як же піп назвав дитину? Чоловік відповів: "Питайся його. Я йому кажу Никола, а він: хрещається, — каже, — раб Божий Редькова — та й решта". Духовний невільник стояв у церкві і з обуренням, і з ненавистю в душі слухав, що "хрещається раб Божий Редькова". Безпросвітня доля в духовного побожного раба! Навіть жителі Африканських джунглів мають звичай, що тільки тато й мати мають право давати ім’я дитині своїй. У Індії, коли народжується дитина, подружжя світить дві свічки — чия свічка довше горітиме, той має право дитині дати ім'я. Ромеї (наші предки звали візантійських греків "ромеями"), ставши на Русі (Україні) духовними (церковними) окупантами, проголосили канон (канон греко-православія!), що імена українські (русичівські) "противні для Господа Бога Ісуса Христа". "Господь Бог Ісус Христос" любить імена жидівські, грецькі і латинські. Тривога й печаль облягають душу мою, коли я думаю про ці, як писав Іван Франко, "попівські тортури". 2. Спасибі тим, що пошанували поради мої. І питаю себе: "Чому мені судилося бути тією українською людиною, яка вперше говорить українцям, що треба чужі імена (жидівські, грецькі, латинські) достойно повернути чужинцям — ми ж не вічні духовні жебраки. Треба рідні імена собі повернути, ми ж не вбивці рідних святощів. Ні духовні жебраки, ні вбивці рідних святощів не вважаються правдивими людьми. Рідні імена лежать, як сльози — діяманти на попелищах розп'ятої історії України. Треба їх з любов'ю позбирати. Вони не мертві. У них, як у животворному зерні, притаєні могутні духовні сили народу. В них притаєна світла й трепетна душа України (Руси). Не пошкодить, коли Українець сам себе спитає: чому в Англії найпоширенішими іменами є самобутні англійські імена (Вільям, Альберт, Чарлс, Гарольд, Альфред) і менше поширені імена чужі (Яків, Ісаак, Орест, Максим, Павло, Денис, Йосип)? Дуже шкода, що у справі повернення рідних імен я не маю попередників — учителів, мій би шлях був легшим і звичайнішим. Дуже шкода, що досі українці не мають жодної доброї книжки з антропонімії. Спасибі тим, що пошанували пораду мою і, лишаючи чужовір'я, почали облагороднювати себе рідними іменами". 3. Чи "українські чисто національні імена" українські? У газеті "Шлях Перемоги" (грудень, 68 р., Мюнхен) я прочитав статтю "Ще про національні імена", в ній з притиском зазначується, що "Українські чисто національні імена є Денис, Павло, Петро". Люди (мої земляки) просто через "священну помилку", назвавши чужі імена своїми "українськими чисто національними іменами", по-дитячому розгубилися. І почали пристрасно сперечатися, як то треба по-вченому "українські чисто національні імена" писати — Денис чи Деонісій, Микола чи Николай, Андрій чи Андрей, Йосип чи Йосиф. Сваряться не по-рідному, вчені не по-рідному, чи в кінці жидівського імени "Джосеп" писати "п" чи "ф"? Нічого в світі немає глупішого, як вчена глупота! Суперечки між українськими інтелігентами (українськими інтелігентами віри чужої) постають тому, що Український Народ органічно не мириться з чужим тілом, яке йому силою чи хитрою улесливістю прищеплюється. Такий же закон Матері-Природи — народ (достойний народ) хоче бути у всіх обставинах сам собою, хоче сам утверджувати сутність свого духовного "Я". І тому все, що чуже, він відкидає, тобто, достойний народ не хоче коритися чужому, або (коли іншого виходу немає) він перетоплює чужі творіння у своєму національному горнилі і пристосовує їх до стилю свого життя. Чужі імена назвати українськими "чисто національними іменами", значить болючої справи не вирішити, а заплутати її і плутаниною себе принизити. Хіба Лєнін стане нашим рідним батьком від того, що ми, боючись багнетів большевицької жандармерії, будемо його рідним батьком звати? Хіба "Саваот — Господь Бог Ізраеля" стане Богом України від того, що ми спорудимо божниці і в них щонеділі будемо ректи: "Свят, свят, свят Господь Бог Саваот!"? Ні. 4. Як були в Україні (Русі) принижені володарі Ольга і Володимир, і чому? Гречини за гречинськими ритуалами, охрестивши Ольгу і Володимира, заборонили їм мати рідні (українські) імена. А хіба це має якесь значення — чи Володимир зветься Володимиром чи Базилевсом, головне, що він наш князь. Коли не має значення, то скажіть, християни православні, чи ви б погодилися, щоб князь Володимир мав ім'я Чу-Чу-Квак? Інший приклад — коли немає значення, то чому Христос має ім'я жидівське Ісус, а не українське Боголюб? Ім'я — це справа не тільки "іменна", а й духовна, культурна, мовна, політична, ім'я — справа духовної волі або духовного рабства. Володарі України (Руси), прийнявши віру "од гречинів", мусіли прийняти й гречинські імена. Коли б вони прийняли віру "од латинів", їм би латини дали латинські імена. Коли б вони прийняли віру "од арабів", їм би араби дали арабські імена. Коли б гречини прийняли віру "од українців", їм би українці дали українські імена. Коли б юдеї прийняли віру "од українців", їм би українці дали українські імена. Чому? Тому що, як я вже сказав, з вірою пов'язані не тільки справи духовні, а й політичні, культурні, соціяльні. З веління грецького Володимир став "Базилевсом" (Василем). Ім'я "Базил" означає "Царьок". І думаю я: бути Володимиром і стати "Базилевсом" — яке приголомшуюче приниження! Чи свідомий був Володимир, що він в Україні (Русі), відрікаючись від рідного (українського володарського імени, принижує перед рідним народом сам себе, принижує Дух України (Руси), принижує вольові й достойні почування богатирів-русичів (внуків Дажбожих)? У малих людей малі помилки, у великих — великі. Візантійська імперія була поділена на декілька "базилевс" (обласних володінь). На чолі "базилевс" стояли "базилевси" — вірні піддані імператора Візантії. Україна (Русь), прийнявши віру з Візантії, стала духовною колонією Візантії. Найстрашніша зі всіх неволь — неволя духовна. Греки-митрополити (духовні "ґебітскомісари" — агенти Візантії) стали "рішителями, спасителями і душителями" духовного життя Українського Народу. Писати "святий Володимир", "свята Ольга" (Ольга, охрестившись, стала "Гелленою") значить демонстративно вважати хрещення України (Руси) справою ганебною. Чому? Тому, що ритуальний канон хрещення України (Руси) твердить, що Володимир, прийнявши грецьку віру, перестав бути Володимиром. Йому була греками вручена метрика хрещення з ім'ям "Базил". Не визнати метрики хрещення, християнського імени Базил, значить не визнати цілісности акту хрещення України (Руси). Гречини, щоб поділити русичів на дві ворогуючі групи (і так поставити Русь проти Руси), всім, кого вони хрестили (дітям і дорослим), давали грецькі імена. Той русич, який любив рідне ім'я, вважався антихристом. Якщо Володимир відмовився від "християнського імени Базил", то що це є — каяття, сором перед народом чи звичайне двоєдушшя? Волхви кликали русичів-внуків Дажбожих стояти в обороні рідних імен. І твердили вони, скриваючись від князя Володимира у лісах, що відректися від рідного імени це те саме, що відректися від рідної матері, рідної совісти. 5. "Чи вдасться Силенкові повернути колесо історії?" Ім'я і прізвище — адреса народу. По імені, по прізвищу, по назві рік, гір, ярів, міст, селищ можна пізнати історію народу, історію його культури, історію його мови, можна пізнати віру народу, склад його душі і спосіб його життя. Я вважаю, що самобутні (рідні) імена відповідають природі й духові рідної землі. Вони відповідають ритмові народної душі, відповідають гармонії і красі Вітчизни. Чужі імена, чужі прізвища, чужі назви сіл і міст, накинуті духовними чи мілітарними вторжниками, чинять розлад в народних почуваннях, порушують метрику рідної мови, руйнують міст, який духовно ріднить потомків з предками. Дехто, почувши ці мої міркування, скаже: "Справа чужих і рідних імен, порушена Левом Силенком, має малу вартість, і тому вона зовсім зайва, навіть шкідлива. Будьмо такими, як були наші батьки, будьмо Іванами, Матвіями, Гаврилами, Парасками, Мокринами, Пулхеріями". "Чужі імена вже для нас стали рідними, до них ми звикли так, як в'язень до тюремного режиму, пташка до клітки, рибка до акваріума. Не вдасться Левові Силенкові повернути колесо історії". Відповідаю: коли колесо історії України котять вороги України у провалля, його треба негайно стримати і повернути на вільний рідний шлях. І я прийшов, щоб цей чин довершити, і той, хто, як та гадюка, прагнутиме отрутою стримати мій хід, буде мною роззброєний. Я вийшов з душі мого народу — Україна є для мене дорожча, як моє життя, і в цьому є сила і благородство моєї науки. 6. Зажурилась Україна, що ніде прожити — чому? Коли б ми (від 988 року починаючи) мали духовну енергію до сьогодні відстоювати віру Предків рідних, ми б тепер були могутньою державною потугою світу. Очевидно, ми б віру Предків рідних удосконалили, мудро і вільно проголосивши правду беззастережного монотеїзму. І в бібліотеках країн Евразії лежали б монументальні книги про величне самобутнє богорозуміння України (Руси). І імена могутніх духовних титанів — внуків Дажбожих були б знані світові так, як сьогодні знані імена Зороастра, Будди, Конфуція, Мойсея, Ісуса, Могамета, Гуса, Лютера, Ґуру Нанака. І ніхто б не відважився казати, що українці — це люди для людства мало корисні тому, що вони не дали світові великих релігійних чи соціяльних ідей. Вони тільки споживають покірно, або бунтівливо плоди чужої духовости. Вони навіть не здібні на своїй землі створити державний порядок і своєю нездібністю постійно підсилюють в сусідів апетит до своєї пребагатої землі — на Сході Европи постійно точаться криваві війни тому, що Українці не спроможні створити могутньої держави. І було б сьогодні в світі більше, як триста мільйонів Українців, і мали б Українці сьогодні двадцятимільйонну (по-модерному оснащену) Армію Миру, Армію Справедливости. І народами світу була б пошанована самобутня віра України (Руси). І села й міста України зберегли б ті назви, які були утверджені оріянами (стародавніми українцями) п'ять-шість тисяч років тому. І це були б назви найстародавніших міст світу. І знали б ми, Українці, хто ми є, де ми є, і в ім'я яких ідеалів живемо, і ми б сьогодні бачили сонце величного майбутнього. 7. Ми не відстояли духовні основи свого "я", і тому ми від 988 року починаючи, не живемо по-своєму. Я вже не раз говорив, що князь Володимир мав право зробити помилку. Ми покликані її виправити на щастя собі і грядущих поколінь. Ми дорого, дуже дорого заплатили за помилку нашого предка Володимира. Пробудімося! І сьогодні чую я (в моїй душі я чую відлуння історії народу рідного): на перехресних дорогах волхви-бояни оплакують потоптаних дітей. Наїзники потоптали молоді душі, в яких пломенів розум, пристрасне натхнення. І чую я в душі давно відгомонілий рокіт кобз. Слова кобзарів чую: "Зажурилась Україна, що ніде прожити, витоптала Орда кіньми маленькії діти. Малих потоптала, старих порубала, а молодих середущих у полон забрала". Горіли селища. І чорні хмари бушували над оріянськими степами, гаями, ріками. І чорні круки кружляли над мертвими тілами русокосих лель, над мертвими тілами добросердних матерів. І на попелищах (після весняного грому, дощу) щовесни проізростали нові зерна народної живучости. І земля рідна уквітчувалася, як панна, барвінком, дзвеніла солов'їними піснями. І в дібровах, у духмяних степових травах юна лель з мужем започатковувала нове життя. І не було, і немає, і ніколи не буде такої вражої сили, яка б могла з землі з коренем вирвати життя Українця! Він (вічний Українець), як дуб многовіковий, пустив у землю рідну свої животворні коріння, пустив у небо рідне свої животворні пагіння, обнявся з сонцем, обнявся з землею, обнявся з бурею, з непогодою і погодою вічно живої землі Дажбожої! Побратими і Посестри! Перед тим, як почати розмову про душу рідних імен, прізвищ, ми принаймні трохи тепер познайомимося з чужими назвами, іменами, щоб вони нас не переслідували своєю таємничою загадковістю. І, щоб ми чулися, стрічаючись з ними, людьми достойними і відважними. Тому що є різні тлумачення значення імен, назв, прізвищ, будуть недруги мої (і вони це вже й роблять) знецінювати мою працю, пишучи "та він і те не так пояснив, та він те неправильно визначив, осуджуйте його!". Роблячи досліди, я бачив, що, наприклад, три дослідники (у своїх словниках) пояснюють значення того чи іншого імени по-різному, і сперечаються вони між собою. Я брав до уваги ті висновки, які були підтверджені більшістю дослідників, або висловлював свої особисті міркування, до яких я приходив на основі дослідів. І прошу вас ставитися до моєї праці з довір’ям — мудрим людям я не даю нагоди глузувати з праці моєї, бо ставлюся до неї з великою вимогливістю, а з писаннями глупих людей ми не зобов'язані рахуватися. 8. Як виникли назви племен? Знаємо всі, що жителі поля — Поляни, жителі лісів — Древляни, або — Деревляни. У санскриті слово "дарава" означає "дерево". У Геродота в "Книзі Четвертій" є твердження, що Скити самі себе звали Околотами. У санскриті слово "сколот" означає "мисливець" (сколотник). Є у нас сьогодні слова "сколотити" (звірів треба сколотити, тобто зігнати), "сколочена вода". Наші предки мали два головні стани, стан Околотів (Мисливців) і стан Грамів (Осілих людей). Сьогодні в Індії вживається слово "грама" в значенні "село". Слово "грама" постало з первісного санскритського слова "грам" (грам), що значить "об'єднання", "собор", "соборність". У санскриті "да" значить "існує", "дає", "грам да". З слова "грам" постало наше сьогоднішнє слово "храм", тобто, "собор", належати до храму — значить належати до єдности, бути членом собору (храму). Освічені люди, знаючи про це, ніколи не вживають вислів "храмний собор" чи "соборний храм". У первісні часи племена ставили перед собою питання "А хто живе за межами наших земель? Чи тільки ми, люди, чи крім нас є ще й інші люди?" Ескімоси самі себе звуть Інуїт, що значить "Люди". Чужинці звуть Інуїтів "ескімосами", що значить "ті, що їдять сире м'ясо — сироїди". В Новій Гвінеї є плем'я, яке зветься Гірара. На мові Гірарів слово "гірара" означає "розмовляти" (бути істотою, яка вміє говорити). В США є стейт Дакота. Дакота — ім'я індіянського племени. В індіянській мові слово "дакота" означає "справжні люди", "друзі". Знаємо, що німці звуть свою країну "Дойчланд". Слово "дейч" постало з стародавнього німецького слова "тевт" (тевтони, "Тевтонський орден"). Тевтонія — первісна назва Німеччини. Слово "тевт" означає "люди", Дойчланд — значить "Країна людей". І слово "турок" означає "людина", Турція — "Країна людей". 9. Як виникли назви країн? "Австрія" значить "Східний край". "Британія" від назви племени Брити, слово "брити" значить "барвисті", їх назвали "бритами" тому, що вони любили носити барвисту одежу. Слово "Англія" означає "Країна Анґлів"; "анґл" постало з слова "анґ", що значить "край", "кінець". "Англія" значить країна людей, які живуть на краю землі. Римські легіонери вважали сьогоднішні британські острови "краєм римських володінь". Коли погодитися з думкою, що слово "Україна" означає "край", "окраїна", то в такому випадку слова "Англія" і "Україна" мають тотожний зміст. Є народ Бушмени, їх назвали "бушменами" голландці. Голландське слово "бушмен" означає "кущові люди" (жителі кущів), "буш" — кущ, "мен" — людина, люди. Хан Золотої орди мав ім'я Узбек, жив він у 14 столітті. В честь його імени почала зватися країна Узбекістан, народ — Узбеки, житель Узбекістану — узбек. Був володар Лотар, в честь його імени почала зватися країна Лотарінґія, лотарінґи — жителі Лотарінґії. Слово "норревеґ" означає "північний шлях", від слова "норревеґ" постала назва країни Норвегія. На території Швеції жило плем'я Све. Від імени племени постала назва країни Свеція (Швеція); ще триста років тому Шведи звалися Све. Данія (Денмарк) значить "Земля Данів". Головне плем'я, яке жило на території Данії, мало назву Дани. Від імени вождя — родоначальника Чеха постала назва країни Чехія. Я у своїх працях стародавню (трипільську) Україну назвав ім'ям Оріяна, маючи на увазі слово "орь", яке в Індії, Ірані, Кашмірі вимовляється як "ар" чи "ар'я" в значенні "орач", "благородний", "аристократ". Очевидно, одні назву Оріяна (і слова "оріянин", "оріянська") прийняли з захопленням, інші — почали критикувати.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |