Субота
18-09-22
19:37

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 128




51. В Україні (Русі) хляне національна мораль. "Охрещення Русі, яке зробив князь Володимир у 988 році, не було добровільним. А це й була причина, що народ сприйняв Нову Віру часом тільки зовнішньо (зі страху, -Л. С.), а сам тримався Віри Старої. Стара Віра була міцно пов'язана з довкільною природою й землеробством, а вони ж не змінилися від Хрещення. Стара Віра давала нашим предкам усю реальну філософію всього біжучого життя, навіть її поезію, усе повне розуміння — хоч і неправдиве з нового погляду, — життя й довколішніх явищ природи; ця народня філософія вироблялася довгими віками, увійшла в плоть і кров наших предків, а тому легко й відразу забутися не могла" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н." стор. 313).
Те, що увійшло в плоть і кров, може забутися тоді, коли народ вийде з рідної землі і поселиться, наприклад, на диких пустинях Синаю. Чарівна природаУкраїни (Руси) годує плоть і кров народу. Найжорстокіші щорічні хрещення народу не умертвлять в народі його єднання з землею, з чарами співучої природи — з нього й родиться прив'язаність до рідної віри і байдуже ставлення до святощів Синаю, Голготи, Йорданю, Вифлиєму, які є чужими, незрозумілими і зайвими в житті оріянина.
52. 1000 рік. Перший тиждень березня Україна (Русь) споконвіків врочисто відзначає Благовіщення. (Кияни свято стрічі Нового року звали Благовіщенням, яке вони стрічали щедрівкою). Таємно вранці постукав у двері волхв Сурма. Увійшовши до хати, сказав: "Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. І кинув я їй жменьку святої землиці, щоб гніздо мостила. Внуки мої, входжу до хатини вашої з Благовіщенням Світла Дажбожого!
Благовіщення віщує нам нове збіжжя, пшеницю та всяку пашницю". І сказала внучка Родослава: "Спасибі, що зайшли, так щоб ніхто й не бачив. Усі живемо в страхові. Сусід боїться щиро говорити з сусідом. Сідайте за стіл, дідусе рідненький. Вчора діти були від ранку до вечора на сонці. І кури, і коні, і корови, і телята — все випустила на сонце. Мій муж Лад, і я, і діти завтра на поле їдемо. На ниві скрешемо першу борозну, рік новий зачинаючи. Таке небо веселе! Земля на Благовіщення воскресати починає, тане сніг".
("Новий рік у давнину розпочинався з 1-го березня, коли пробуджувалася вся природа по зимовій перерві; цей рік був прийнятий і церквою, бо за переданням творення світу відбулося власне з 1 березня місяця. Але пізніше церква пішла за грецьким новим роком з 1-го вересня, а з 1492 року громадський новий рік остаточно прив'язався до стародавнього природнього часу, до 1-го березня. І тільки в 1721 році цар Петро Перший встановив на Сході Новий світський рік на 1 січня, що було тоді в більшості держав на Заході. Але рік церковний позостався на 1 вересня й дотепер" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н.", стор. 269).
53. На світанку історії людей білої раси (в епоху розвитку Мізинської культури, 11 тисяч літ тому) на землях Оріяни (України-Руси) сама природа починала Новий рік у березні. І наші Предки — діти природи, стрічали оживання природи, Новий рік, Благовіщення в березні. І звичай цей був такий сильний, що ті племена, які з України (Руси) прибули до Північної Індії, стрічали і в Індії Новий Рік в березні. І звичай цей й сьогодні в Індії культивується оріянами. І сумеріяни, прибувши шість тисяч літ тому з України (Руси) на родючі долини Месопотамії (Тигру-Евфрату), стрічали Новий рік у березні.
І археологи на сумеріянських клинописах прочитали, що "Боги світ створили у березні місяці". І цими легендами користуючись, пророки Езикіел-Ездра й написали у "П'ятикнижжі", що в "березні" був створений світ. Та семіти і греки Новий рік стрічали (і жиди й тепер стрічають) восени. І єреї, навертаючи українців (русичів) на грецьку ортодоксію, наказали Україні (Русі) стрічати Новий рік по-грецькому, 1 вересня.
54. Сусіди Годимир, Горислав і Представ, почувши, що з лісу на Благовіщення прибув волхв Сурма до родини своєї, прибігли. Обіймають мученика, питають чи рана на грудях зажила. Він відповів, що рани на тілі заживають швидко, а на душі — ятряться довго. А коли його спитали, що благовіщує Новий рік, він відповів: "Березень сухий. Як квітень буде з водою, то травень ітиме з травою".
"Волхве, що маємо діяти? Печеніги бродять по наших степах, нападають на селища. Війська здатнього до брані немає. Цар Володимир зварив триста відер меду. Чудовий мед, свіжий, два тижні бродив. Цар у граді Василькові церкву поставив, назвав її Преображення. Оголосив — хто йтиме до церкви, той мед питиме, гривень отримає".
І сказав волхв Сурма: "Переміниться вдача українця (русича): кожний почне дбати про свій дім і клаптик земельки своєї. Свята справа України (Руси) передана в розпорядження грека-єрея. Грек-єрей оголошений господарем душі нашої. Станемо ми людьми замкненими в собі, брат зненавидить брата. Печеніги чи інші чужинці коли палитимуть одне селище, то інше вважатиме, що то до нього не відноситься, і не йтиме гасити. Чому? Бо той, хто вийде на площу і кликатиме народ брати мечі й коси, буде схоплений і церковним судом покараний.
Похоронним сукном буде покрита наша вроджена радість. У церквах ми похристиянішаємо, посмирнішаємо, і так потупішаємо і ослабнемо, що невідомо, коли й хребет випростаємо".
55. 1008 рік. Пир іде після пиру. Вісім днів біля церкви Преображення (у Василькові) єреї вгощають людей медом п'янким. Цар Володимир дав наказ влаштовувати для війська щонеділі пири. На пирах вдосталь м'яса, вина, меду.
(Забувається військова честь, стає немодною слава мечоносця. Убрання шовкове, багатий присілок, пири розкішні стали модними. "У ласкавого князя Володимира було пированнячко, почесний пир... Всі на тім пиру наїдалися, всі на почеснім напивалися, всі на тім пиру розхвалялися — один хвалиться та добрим конем, інший убранням своїм шовковим. Інший селами та присілками... Володимир князь розпотішився", — з старих "запівів".
(Церква Преображення поставлена невипадково. "Одного разу сам Володимир, виступивши з малою дружиною проти печенігів, де тепер Васильків, не устояв, і мусів тікати, сам сховався від них під мостом, і потім поставив церкву за те, що тоді Бог печенігів проніс: не вхопили його" (М. Грушевський).
Щоб кияни почали звикати до чужої віри (грецько-ортодоксної), цар Володимир дав наказ вози навантажувати хлібом. На возах сидять єреї. Єреї для бідних хліб роздають -хіба можна гніватися на того, хто святим хлібом бідних обдаровує? Хіба це не християнське доброчинство?
Єпископ Рейнберн живе в Києві — він прибув з полькою (донькою короля Болеслава), вона дружина царевича Святополка. Рейнберн (довірена людина папи Сильвестра 2-го) приймає гостей з Риму. І він каже киянам, що вони вже так лживими греками одурені, що й не ображаються, беручи свій хліб з рук грека-монаха: кияни стали жебраками на рідній землі?
56. Єпископ Рейнберн умовив царевича Святополка — цар Володимир і його родина мають бути убиті, єреї-греки з Києва вигнані. Святополк при підтримці єреїв, прибулих з Риму стане царем. Змова розтаємничена: цар Володимир ув'язнив єпископа Рейнберна, Святополка і польську королівну. Вони сидять у темниці, в якій померла Горислава (Рогніда) — "дохристиянська дружина" царя Володимира.
Великдень Предків: перший тиждень квітня. "Чому, волхве Страде, прибув до Києва? Знаєш, у церквах єреї оголосили, що волхвів треба ловити і вбивати?" — сказав косак Святолюб. І волхв Страд відповів: "Прибув я, щоб померти у Києві, тут був мій рід зачатий. У Священному Гаю були могили батьків моїх — тепер вони розкопані, осквернені, з землею зрівняні. Та щось тягне мене до них. Бачу, люди йдуть на могилки. Несуть писанки, вар, калачі, квіти, дідів і бабусь споминають.
Споминати треба: коли ми сидимо біля могил і родителів споминаємо, то значить святі Проводи відзначаємо — до вираю писанки, вар, їство проваджаємо. У вираю Мати Лель і Тато Орь, і всі наші рідні, що з ними перебувають, дари наші приймають. І нас, і нашу землю щастям-добром благословляють. Проводи — Навський Великдень відзначаємо — про щастя живих і навських дбаємо".
57. Київський Священний Гай (святий пантеон України-Руси) зруйнований. Та кожний рід має своє кладовище — свій родинний "пантеон". Сини, дочки, зяті, невістки, внуки сидять біля могил, заквітчаних квітами. Біля могил — горять світильники, лежать калачі, писанки, стоїть вар, у мисочці варена пшениця.
Три градники (поліцаї) і піп Іоан стали біля роду, що сидить біля Могил Предків своїх. І сказав піп-єрей Іоан: "Дозволяю вам мати Проводи.
Та, щоб Проводи були грецько-ортодоксні, треба могили кропити. Коли обід споживаєте без любови до церкви грецької, гріх чините. І градники вашу трапезу потопчуть ногами. І вас битимуть різками біля ваших могил. Не цілуйте землі — то гріх! Не красіть яєць — бо то чари ідольські!"
Мовчання. І піп Іоан почав писанки ногами топтати — залишки бо це віри паґанської. І почав могилу кропити. І ректи: "Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, і всіх святих, душу рабів, що від нас приставилися, у лоні Авраама упокоїть"...
58. Косак Радим (Степовий Велет) відхилив рукою попа Іоана від Могил Предків. І сказав: "Могили Предків святі й без грецького кропила. Не осквернюй роду мого, геть ногу забери від могили! Тут мій дід лежить, він мені життя дав. Мої діди були великими людьми, а ти їх робиш рабами грецької віри, і до якогось Авраама на чужину відсилаєш. Заплямлюєш славу мою, в душі моїй гнів сієш, іди геть! Іди, бо битиму!"
Піп Іоан почав хрестом погрозливо вимахувати. Та, побачивши, що три градники, що біля нього стояли, утекли, поблід, уклонився і також утік. Градники сказали, що то щастя, що піп Іоан лишився живим. Рід Радимичів дружній, сильний і великий — біля Могил самих дорослих сидить біля ста осіб. Є строгий закон Полянський: святі Могили ніхто не має права зневажати. А хто зневажає — тому смерть. Косак Радим такий сильний, що підходить до корови, схиляється, корову бере на плечі і несе. Ні, попе Іоане, ти його не охрестиш. Мовчи і нікому нічого не кажи".
59. Під многовіковими дубами, біля "Родинного Пантеону" (біля могил) на зеленій травиці сидить рід Дваричів: також старий і славний рід київський. Біля Святогори (неявного волхва) сидять його внучки русяві, тримають в руках писанки. Внучка Любуня сказала: "Чи правда, що колись була велика любов? Бо тепер немає, піп у церкві казав, що жінка — посудина гріха, про любов стало соромно і страшно говорити".
І сказав задуманий волхв Святогор: "Ні, Любуне, ні! Жінка — це життя. Немає жінки — немає життя. І колись такі були часи, що жінка була головою роду. Що вік, то й звичай інший. Сьогодні лада не вмирає за ладом своїм — може тому, що занепогодилася душа людська. Мені мій прадід говорив, що йому його прадід оповідав, що цар Кий мав сина на ім'я Сакия, а то значить — січовик.
І мав Сакия великий дар на коні літати, випереджаючи у степах вітри буйні. Мав він стремена золоті. Щит горів, ну, кажу тобі, як Сонце святе! І мав він диво-дивну дівчину Лялю. І любив її, як світ Дажбожий. І казав їй: "Ляле, ромейські гради завоюю, тобі вінці всіх царівень подарую. І з срібла-злата двірець у діброві поставлю. У ратніх змагах усміх твій чарівний прославлю". І дарив він Лялі дари золоті, одіння горностаєве".
60. "Та на світі так буває, що кожний по-своєму коня сідлає. Стріла ромейська біля синього Дунаю ранила Сакию. І з раною він прибув до Києва, і помер. І Ляля одягнула біле одіння. І злотим поясом свій стан огорнула, на косу русу вінок золотий поклала, і напиток з трав вічносонних випила. І сказала: "Сакиє, соколе мій, любила тебе на цьому світі, любитиму й на тому". І над грудьми його склонилася. Обняла його, до серця притулилася, і навіки заснула. Вірила вона, що смерти не існує — є життя після смерти, є вічна Любов!
І тужили-ридали Кияни. І Дажбог сонцем освітив дорогу Сакиї і Лялі у Царство Духа Предків. І живуть вони вдвох у зоряних садах вічної Любови, у сварзі синявому. І живуть вони у квітах степових, у серцях людей добродушних, у слові, яке вічно миле й вічно молоде — у всесвітній любові живуть вони. Тепер у нас вже вік тому заник звичай старий. Коли ладо умирає, то лада живе, і Його образ милий у серці береже".


[10-10-10][Все для туристів]
Гірські лижі. (0)

[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Легенда про с. Вороненко (0)
[09-09-19][Карпати]
Карпати г. Синячка (1400м) біля Яремче. (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Легенда Прута та Говерли (0)