Середа
18-11-21
07:32

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 144




251. 1147 рік. Цар Із'яслав скликав у Києві Собор єпископів. На Собор прибули з Чернігова єпископ Онуфрій, з Білгороду — єпископ Теодор, з Новгороду — єпископ Ніфонт, з Смоленська — єпископ Мануїл, з Переяслава — Євтим, з Юр'їва — Дам'ян, з Володимира — Федір.
І на Соборі цар Із'яслав спитав, чи єпископи можуть вибрати митрополита? Єпископ Онуфрій відповів, що на основі грецьких церковних канонів, єпископи можуть вибрати митрополита. З освяченням також труднощів не буде, бо "в нас єсть голова святого Климента, якоже Гріци ставять рукою святого Іоана". (Коли "гріци" можуть висвячуватися рукою святого Іоана (тобто, засушеною кісткою руки), то чому кияни не можуть для висвячення покористуватися черепом святого Климента?).
"Вь лето 6655 (1147)" року (у липні місяці) монаха "Зарубського" монастиря Клима Смолятича (книжника і філософа, "преже бо его й не бывалъ таковъ въ Руси") було поставлено на митрополита Київського і всея Руси. Грек-єпископ Ніфонт, найдовіреніша людина Візантії, здібний дипломат візантійський, та його однодумці (греки-єпископи Теодор, Нестор, Мануїл і інші) сказали, що "нема того в законі, щоб єпископи ставили митрополита без Константинопольського патріярха". Духовне поневолення України (Руси) — свята законна православна справа.
252. "Якщо імператор Візантії, нікого не питаючи, іменовує того чи іншого архиєрея патріярхом Константинопольським, то чому цар України (Руси) при згоді Собору єпископів не може іменувати того чи іншого архиєрея митрополитом Київським?" Є пан-християнин і є раб-християнин: те, що дозволено панові — заборонено рабові? З рабством боротися дуже тяжко тоді, коли воно освячене святими церковними законами. Єпископи, очолені єпископом Ніфонтом, сказали митрополитові Климові Смолятичеві: "Не поклоняємося тобі і не служимо з тобою". Так кажучи, вони не керувалися вірою Христовою, а інтересами грецькими, які вони завжди ставили на перше місце. "Киян зробіть учнями (матетеузате), навчіть їх кланятися грецькій мудрості, грецькій церкві, грецьким авторитетам. І карайте їх за неслухняність"; з таким поглядом грек не може розлучитися.
159 років живе Україна (Русь) в духовному рабстві грецької церкви; уже виплеканий раб, він уже втратив почуття національної єдности, уже можна легко використати раба проти раба. Раб, сам з собою воюючи, допоможе грекам скинути з київського митрополичого престолу українця (русича) Клима Смолятича. Знову прибуде грек-митрополит. Треба почати творити опозицію проти митрополита Клима Смолятича.
253. I "головою опозиції став Ніфонт: він не згадував Клима у Богослуженнях. І виступав публично проти нього, маючи союзника в наказному ігуменові Печерського монастиря, Теодосієві. Князь Із'яслав 2-й намагався переконати Ніфонта, забороняючи йому виступати проти митрополита Клима. Ніфонт не покорився, бунтуючи далі духовенство проти Київського митрополита".
"Князь Із'яслав заборонив Ніфонтові вертатися на єпископську катедру до Новгорода, назначуючи йому мешкання в Печерському монастирі" (Проф. Др. Г. Лужницький, "У. Ц. м. С. і 3.", стор. 91). Ніфонт і його однодумці речуть: "Понеже он (Митрополит Клим Смолятич, — Л. С.) не помінаеші патріарха, он волк єси!" Він (Митрополит Клим Смолятич) у Києві єпископами-греками і грецькою церквою огреченими киянами, проголошений "вовком". Чи був він вовком?
254. Він (українець, митрополит Клим Смолятич) був греком по вірі, він думав по-грецькому. З дитячих років він був навчений трепетною душею благоговіти перед грецькими іконами. Він, крім грецької, жодної іншої віри не розумів. Він звеличував православіє грецької церкви і культуру грецької дохристиянської віри. Так є, "Клим Смолятич... у своїх творах покликувався на твори Гомера, Аристотеля й Платона", він "глибоко сприйняв нову високу культуру й пересаджував її на українську землю", культура ж візантійська така "висока", що навіть "самі стіни Константинополя пахли культурою" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Візантія й Україна", стор. 46, 56).
Клим Смолятич, читаючи Гомера, знав імена грецьких Богів: Зевса, Аполлона, Атени, Артеміди, Деонисія, Крона. У Києві дозволено читати писання грецьких волхвів Гомера, Софокля, Еврипіда, Есхіла, в їхніх паґанських писаннях звеличена паґанська культура і віра Греції. Знає Клим Смолятич, добре вивчивши грецьку мову, що єреї-греки у Києві читають писання про Афродиту (богиню кохання), Геліоса (бога сонця), Атену — богиню грецької столиці, Алоея — бога обжинків, Деонисія — бога виноградарів, Еола — бога вітрів.
І їм вільно вимовляти імена грецьких богів. І вони ж (єреї грецькі) забороняють у Києві вимовляти слово "Дажбог". І Клим Смолятич, щоб грекам приподобатися, не має на устах імен богів України (Руси). "Залишки язичества, народні вірування підлягалися духовному судові" (Н. І. Костомаров, "Перша Книга", стор. 27). Греки-єреї любили монаха Клима Смолятича так, як любить рабовласник раба вірного, коліноприклонного, смиренного. Та коли вони побачили, що раб хоче себе звільнити з ярма, вони його на його землі вовком назвали.
255. Є такі святі закони, на основі яких Україна (Русь) назавжди передана в духовне рабство — той, хто бореться за її духовну незалежність, порушує закони того хрещення, яке було в 988 році довершене. "Се протівно єсть преданію святой гречеськой церкви, іже крещенієм синов Русі просветі от престола Константинопольського, оттуда же і перваго Кієву митрополита подадє Михаіла, іже рукопісанієм утверді, яко не достоінт іному биті в Києві митрополиту, точію от благословенія Патріярха Константина града" ("Патерик").
"Рукописанієм" греки утвердили під час "крещенія синов Русі", що в Києві ніхто не має права бути митрополитом без дозволу греків. І той, хто це православне "рукопісаніє" порушує, вважається вовком таким, як Клим Смолятич.
"Русичі не були задоволені владою митрополитів-греків", "хотіли звільнити церкву Русі від залежности церкви Греції", "митрополити-греки не складали безумовного добра для церкви Русі, і проти цього не можна зробити жодних заперечень" (Е. Голубинський, "Історія Русскої церкви", т. 1,ч. 1, стор. 315, 317, 320).
Хрещення України (Руси) було справою більш політично-економічною, ніж духовною: греки при допомозі віри Христової поневолили українців; безпощадно визискували їх. Не мати у Києві грека митрополита значить економічно ослабити Візантію, лишити її без хліба, хутра, воску, меду, сала, скоту, солодководої риби, шкіри, рогу, масла та інших скарбів, які йдуть з України (Руси) до Константинополя, як "дар на Боже".
256. Обминувши Київ, спішать "гості" від імператора Візантії Мануїла Комнена в далеку північну Ростово-Суздальщину до князя Юрія Довгорукого. Одягнені вони, як і завжди, в благовірне одіння єрейське, з хрестами, в мішках — антимінси, мініятюрні ікони, кропила, кадила. Везуть вони велику святість святої церкви грецької — везуть грамоту до єпископа Ніфонта від "Патріярха Константина града Ніколая 4-го" (Музалона). У грамоті "Патріярх Константина града" дає моральну підтримку єпископові Ніфонтові, який мобілізував чорноризників церкви Грецької для боротьби проти царя України (Руси) Із'яслава Мстиславича і проти українця (русича) митрополита Клима Смолятича. "Патерик" пише, що у грамоті "Патріярх Константина града" славить єпископа Ніфонта, "ублажая его о величестве разума й крепости, й причитая того къ древнимъ Святым Отцемъ".
За велику працю, яку провів єпископ Ніфонт, утверджуючи в Україні (Русі) духовне рабство, освячене церквою грецькою, він був церквою грецькою проголошений святим Ніфонтом. І українці (раби православні) навчені (бо правдиву віру мають) своїх катів звати українськими святими. Так є, що "Святий Ніфонт, єпископ Новгородський. Єпископом був з 1-го січня 1130 року. Упокоївся 21 квітня 1156 року в Києво-Печерському монастирі" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Українська Патрольогія", стор. 84). Так є, коли народ має таку чужу віру, в якій кати народу проголошені святими угодниками, він (народ) вважається одуреним народом).
Хто такий князь Юрій Довгорукий? Вигнані з України (Руси) розбійники, винуваті і не винуваті вбивці, і всі ті, що провинилися перед родом своїм, ішли в ліси далекої півночі.
Знаємо, що до 988 року не було в нас кари смертної — винуватців виганяли з села, або вони самі, зло довершивши, тікали. З таких утікачів на берегах Оки, Москви, Клязьми, Шексни поставали мисливські "хутори", в яких жили і місцеві (неслов'янські) люди племен Мері, Муроми, Мордви, Весі. Мордвинка, одружившись з утікачем, вивчала його мову. Діти — метиси говорили мордвино-київською мовою. Коли в ці селища приходили з України (Руси) княжі дружини (військові частини), "хутори" ставали княжими, і платили князеві данину. І тому, що тут князі поставили свої укріплення-гради Ростов і Суздаль, земля ця почалася зватися Ростово-Суздальською.
257. "Ростово-Суздальська земля... край цей заселений був здавна племенами Чудьськими та Фінськими. Князь Юрій, а далі син його Андрій, заселили цей дикий край слов'янськими невольниками та своїми дружинниками, будували там городи та оселяли села. Чудь та Фінни, слабші, менш культурні від Слов'ян, мішаючись з Руськими людьми та перейнявши християнську віру, потрохи втеряли свою народність і мову, і з сієї мішанини склалося зовсім осібне од Українців, і вдачою, і на обличчя, плем'я, що потім сталося зватися Великорусами. Уже здавна Великоруси визначалися своєю більшою рухливістю, здатніші були до торгівлі та до такого іншого, але у громадському ділі вони зовсім зрікалися своєї волі і зовсім підлягали волі свого князя. Тим-то князеві й любо було жити серед такого народу", — так пише син Адмірала — Головнокомандуючого Чорноморським флотом і портами, царський офіцер М. Аркас, вихованець Петербурзької школи правознавства, в "Історії України-Руси", стор. 59.
258. Добірні харчі, безмежні степові простори. Здорова кров з розвиненим інстинктом панування. Він (українець-русич) вміє своїй волі підпорядкувати волю покорених племен. Він вроджений наказодавець. Грецьку віру маючи, він клонить голову перед єреєм грецьким, просить у нього благословення. Рідному князеві він не кориться — він сам собі князь. Він хоче князя вчити, як князь має князювати. Там, де всі наказодавці, немає таких, які б виконували накази. Накази, які не виконуються, нагадують порожнє колосся -шуму багато, а користи нема.
Там, де кожний майже князь, тяжко князем бути: кожний вважає, що він споріднений з родом княжим, з княжим воєначальником чи з зятем княжим, чи з бабусею невістки, яка є женою сина княжого дядька. "Я ниви маю, ліс, стадо скоту — самих кобил двадцять, вісім коней. Маю 20 стіжків збіжжя. Самого меду в мене 30 берковців! Маю трьох синів, п'ять дочок. Я сам собі князь!" — таку філософію життя мав землевласник, рід якого споріднений з родом княжим. І з таких родів складається плем'я, з племен — народ України (Руси).
259. У Ростово-Суздальщині мішанці (тобто, метиси, французьке слово "метис" значить "потомок", роджений від подружжя двох різних рас) — люди рухливі: рухливі тому, що всі вони є мисливцями і торгівцями (переважно торгували хутрами, рогом, шкурою). "Вони зрікалися своєї волі і зовсім підлягали волі свого князя" тому, що така була в них одідичена вдача мисливська. Мисливці ідуть на полювання юрбою, їх веде начальник — найвідважніший і найспритніший мисливець.
І всі вони під час полювання (в ім'я успішного полювання) беззастережно виконують накази начальника, не вступаючи з ним в розмову з питаннями "Що ти мені наказуєш тримати стрілу напоготові? А може я щось інше в думці маю? Звідки я знаю, що твій наказ правильний?" Мисливець "зовсім зрікається своєї волі і зовсім підлягає волі свого провідника: народ з таким мисливським інстинктом є добрим народом для творення армії і державного життя".
260. "Гості" від імператора Візантії Мануїла Комнена зупинилися на перепочинок у селищі Кучкове (Кучкове — хутір боярина-купця Стефана Івановича Кучки). І зачарувалися: у Кучкові в соснових "ізбах" лежать великі скарби — хутра дорогоцінні.
У лісах, непрохідних болотах, на березі річки Моськава (Гниловодна, звідси — Москва) живуть відважні багаті мисливці мордвини. Мордвини, щоб успішніше збувати хутра в Кучкові, вже трохи навчилися говорити по-київському, деякі з них вже й "ізби" поставили в Кучкові, стали слугами при дворі боярина Кучки.
Селище Кучкове стоїть на підвищенні, оточене високим частоколом. (Тепер на цьому місці стоїть Кремль). Воєвода Кучка хутра, куплені в мордвинів (виміняні за сокири, молотки, мечі, жіночі прикраси), відправляв до Києва. Тепер він навантажує їх на човни — пливе по Москві, а потім по Клязьмі до Суздалю, де живе князь Юрій Довгорукий.
На ріці Клязьмі є селище Клязьма, на ріці Костромі — селище Кострома, на озері Чухлома — селище Чухлома. У цих селищах живуть неслов'янські племена. Люди чудські і мордвинські (для зручности) селище Кучкове, яке стоїть на ріці Москва, називали Москва, а частокіл (дерев'яну огорожу) називали — кремль.
Князь Юрій Довгорукий зустрів у Кучкові (Москві) прибулого з Києва єпископа Ростовського, грека Нестора. Єпископ грек Нестор гостро осудив нововибраного митрополита (українця-русича) Клима Смолятича, і сказав Юрію Довгорукому, що Київ порушив закони, підписані під час хрещення в 988 році, значить Київ хрещення не визнав. Київ відійшов від Константинопольського патріярха. Єдину тепер надію має Візантія на землі Московські (Ростово-Суздальські), де царює незалежний князь Юрій Довгорукий.


[10-03-19][Все для туристов]
Нужно есть всем капусту ... (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
OAE: Визначні пам'ятки (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Марокко: купувати дірхами з рук не можна, але можна, проте не стоїть (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Китай: піднебесні визначні пам'ятки (0)