Куля
в небі
Кам'янцю-Подільському якихось
спеціальних «пасток» на туристів розставляти не треба — сюди і так щороку
приїжджають тисячі гостей із різних країн світу. Але в середині травня
відвідувачам міста над Смотричем щастить подвійно: над сірими стінами старої
фортеці, над увінчаним мадонною мінаретом-катедри в бездонному весняному небі
тихо пропливають велетенські різнокольорові кулі. Бо в травні Кам'янець стає
одним із центрів повітроплавання в Україні.
Ігор
ЛОБАШОВ, суддя міжнародної категорії, спортивний спостерігач,
відповідальний секретар громадської організації «Кам`янець-подільський центр
повітроплавання «Триглав»
Цього року місто знову на тиждень запросило
послідовників братів Монгольф'є1. Відбувся десятий, ювілейний етап
міжнародного фестивалю «Повітряне братерство — 2006». Саме в Кам'янці
визначається команда-переможниця Кубка України, яка в листопаді представлятиме
країну на чемпіонаті світу в Японії.
— Пане Ігорю, як давно
повітроплавання з'явилося в нашій країні?
— Відлік часу починається з 1989 року —
коли гості з України вперше побачили повітряні кулі на шоу у Вільнюсі. Саме в
Литві й навчалися хлопці, що стали потім першими українськими пілотами.
— Яким чином Кам'янцю так
пощастило: чому саме його обрали місцем проведення одного з етапів «Повітряного
братерства»?
А
де ж іще? А якщо без жартів, то Кам'янець — насправді одне з небагатьох місць
України, де можливі польоти саме над містом. На етапі становлення повітроплавання
як явища видовищність була першочерговим критерієм. Від цього в подальшому
відштовхувалися і повітроплавальний спорт, і пасажирські польоти, і все інше. В
1999 році Кам'янець-Подільський відвідали три аеростати. Ця подія й стала
початком в історії «повітроплавної столиці» України.
— Як приходять в балуністи і
чому? Чи кожен може стати повітроплавцем?
— Повітроплавцями стають різні люди
через різні обставини. Відшукати якийсь спільний корінчик у змозі хіба що дуже
досвідчений психоаналітик. Але що йому робити серед балуністів? Перше-ліпше
порівняння: майже всі вміють їздити на велосипеді, але
спортсменами-велосипедистами стають одиниці. Повітроплавання — це одне з
«побутових» втілень властивого людині бажання літати, яке знаходиться на шкалі
схожих бажань рівно посередині між винищувачем і стрибком з балкону (може, саме
тому висота коша дорівнює висоті балконної огорожі).
— Чим особисто для вас є
повітроплавання?
— По-перше, це — спорт. Мої подорожі
світом, як судді, показують, що у цьому спорті все, як і в будь-якому іншому,
починаєш на ентузіазмі, а досягаєш успіхів лише за умов професіоналізму.
По-друге, естетична складова — півтори сотні куль у небі порівняти з чимось у
звиклих термінах майже неможливо. Як і прохід крізь хмару, коли все вогке й холодне,
доки раптом не «вистрибуєш» під сонце. Землі не видно, хмари під кошем
перетворюються на ковдру — і ти залишаєшся наодинці з небом. Третє — емоції.
Коли взимку над Альпами на висоті двох з половиною кілометрів з'являється
(невідомо звідки) вертикальний струмінь повітря, що тягне кулю догори із
швидкістю шість метрів за секунду, а одночасно заклинює газовий шланг на
останньому балоні пропану... Такого на землі не відчуєш. І на останок, мабуть,
можливість почуватися громадянином Планети.
— А чи різняться особисті
враження від першого польоту і від десятого (сотого)? Адреналіну все так само
багато, чи політ вже стає рутиною і звичкою?
— Самі польоти дуже різняться один від
одного. У спортивному, якщо ти штурман, про естетичне спостереження не йдеться
— вся увага на мапу і прилади, на напрямок до цілі, на відстані, перешкоди й
курси інших куль. У змаганнях високого рівня, де мені пощастило працювати в
команді чемпіона України Влада Клименка, про якесь там «ух ти!» не йшлося, хіба
що у випадку влучного маркера2. У польоті в якості спостерігача (у
суддівстві) — трохи спокійніше. І поза протокольною частиною (фіксування всіх
подробиць польоту й виконання завдань) є час кинути оком навколо, іноді можна —
з дозволу пілота — упіймати щось діафрагмою фотоапарата. Саме ці знімки виходять
найбільш вдалими. Може, тому, що бракує часу вибудовувати канонічний кадр, бо
через хвилину знову треба до мапи й олівця.
— А вільний політ?
— Важко сказати — в «дикій природі»
майже не зустрічається. Над Кам'янцем мені вдалося «просто так» пролетіти аж на
шостому році глибокого занурення в повітроплавання, вже на власній кулі. Щодо
особистого враження від першого чи десятого польоту, то це, як у сексі: буває
ліпше, буває гірше, але завжди із задоволенням...
— Кам'янець надзвичайно
гарний. Але чи немає бажання політати над іншими мальовничими куточками
України? А якщо зробити це захоче звичайна людина, то що потрібно, аби побачити
з повітряної кулі, скажімо, Хуст, Коломию?
— Є бажання побачити ВСЕ. Бо майже все
цікаве із звиклої точки зору при погляді з повітря розкриває якісь інші,
невідомі до того сторони й перспективи. Але, враховуючи досить високу вартість
зльоту і наявність існуючої в країні системи управління повітряним рухом,
експромти на кшталт «Маша, полетіли на Місяць» наразі виключаються. Хоча, за
наявності платіжоспроможного замовника...
— І все ж таки. Абсолютно
всі, хто дивиться на кулі з землі, хочуть хоч раз злетіти в небо. Це реально? І
скільки таке задоволення коштує?
— Цього літа центр повітроплавання
«Триглав» розпочинає регулярні оглядові рейси в районі міста
Кам'янець-Подільський. Невдовзі детальна інформація з'явиться на нашій сторінці
в інтернеті — balloons.km.ua,
а до того часу з нами можна зв'язатися за адресою:
balloons.km.ua/contacts.htm
— Повітряна куля —
задоволення не з дешевих. Наскільки це дорого?
— Від 8 000 доларів за
комплект, що був у вжитку (і може ще трішки політати) — до
60 000 доларів за нову кулю виробництва Великої Британії. А якщо це
спецформа (аеростат у вигляді тортика, слоненятка і таке інше) — домальовуємо
ще один нулик.
— Якими успіхами вже можуть
похвалитися українські повітроплавці?
— На сьогоднішній день беремо участь у
всіх чемпіонатах світу та Європи, у престижних змаганнях MobiLux Trophy
(Люксембург), Honda Grand Prix (Японія), Coupe D'Europe de Montgolfieres
(Франція) — тут минулого року Влад Клименко, якого я вже згадував, посів сьоме
місце. Але цьогорічний сезон тільки починається...?
Автору двічі пощастило політати в коші
повітряної кулі. Перший політ тривав недовго: злетівши з поля біля села Суржа,
балун компанії «Союз-Віктан» вже за чверть години приземлився на околиці села
Кадиївці. Під час приземлення стало зрозуміло, як зустрічали Юрія Гагаріна:
першими до небаченої несподіванки бігли всі сільські цуцики, за ними — діти,
далі поспішали дідусі, а замикали колону повільні, проте чисельні бабусі
Кадиївець. На питання «Ну як?» відповідала: «Ну... як на балконі постояти».
Адже було абсолютно нестрашно і безпечно.
Наступного року разом з екіпажем з
британського Брістолю пощастило піднятися на понад кілометрову висоту і цілу
годину спостерігати, як зменшується і відпливає кудись у бік
Кам'янець-Подільський. Ось тут вже ніякого порівняння з балконом не виникало:
адреналін, захоплення, просто щастя, що накриває з головою. Навіть далеко не
м'яке приземлення не вплинуло на позитивні враження. Єдине «але»: тепер
протягом травня прокидаюсь о шостій ранку (бо польоти відбуваються лише вранці
і ввечері, в штиль), зачувши десь високо в небі звук, який ні з чим не
сплутаєш, — звук газового «пальника», спокійне і вдоволене «дихання» повітряної
кулі.
1 — У 1783 році французькі винахідники брати Жозеф Мішель та
Жак-Етьєн Монгольф'є побудували першу повітряну кулю. Перший політ був без
людей. А через кілька місяців у небо Парижа злетіла куля, на борту якої
перебували люди. На честь винахідників цей повітряний апарат назвали
монгольф'єром.
2 — У змаганнях повітроплавців є завдання, коли потрібно
якомога влучніше поцілити в мішень на землі спеціальним маркером (мішечком з
піском) з кулі.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
