Вечер в Карпатах

Якщо спробувати піти від протилежного і попросити, скажімо, відомого львівського поліглота Андрія Содомору перекласти цей заголовок на латину, то на виході напевне отримаємо фразу «comes passus». А скорочення від цієї фрази і взагалі відоме всім — компас. Цей прилад, який вказує шлях, — незмінний супутник і чи не найважливіший (після ножа) предмет спорядження кожного мандрівника, а ще — один із найдавніших винаходів людства, яким надзвичайно пишаються китайці.

У розпалі весни, 28 квітня, стартує всеукраїнський змаг з пішого мандрівництва «Стежками героїв 2007». Вже достатньо досвідчені організатори (акція проводитиметься увосьме) обіцяють учасникам видовищний маршрут та захоплюючі пригоди — особливо тим, хто таки потрафить фінішувати вчасно.

«Бабуся зібрала клумаки і рушила в дорогу. Ніхто не залишається вдома!» На такий заклик під Говерлою зібралися майже дві сотні хлопців і дівчат, дядечок і тітоньок з лижами і сноубордами. У другі вихідні березня на спортивній базі Заросляк (Івано-Франківщина) відбулися перші всеукраїнські змагання з фрірайду серед любителів.

В дитинстві я часто бувала в Скалі*: мама мала кількох друзів серед військових 486-го гвардійського ордена Богдана Хмельницького ракетного полку, що квартирував у містечку. Ці поїздки я любила: замок, розвалини неоготичного костелу (тоді я, щоправда, ще не знала слова «неоготичний»). Завжди дивувалася: чому райцентр в малоцікавому Борщеві, коли от вона поруч — красуня Скала. Є на що подивитися, є куди піти, книгарні тут нічогенькі, ресторан в старому млині стильний, Збруч мальовничий, і на додачу — романтичні руїни замку.

Колись в містечку Білий Камінь (на території нинішньої Львівської області) жили майстри чорної кераміки. Щодня з гончарських печей курився чорний-чорний дим — і, мабуть, Білий Камінь потрохи ставав не надто й білим... В усякому разі місцева пані Тереза, власниця містечка, «депортувала» гончарів у ліс. Самим їм і доручила розвідати, де у навколишніх лісах є найкраще для поселення місце, і там дозволила оселитися «на пільгових умовах». Так понад три століття тому на Львівщині виникло гончарське село.

Кавалькада автомобілів мчить Києвом. Сто десять на спідометрі, і ніяких зупинок на світлофорах. Зустрічні машини пригальмовують, попутні — притискаються до узбіччя. Даішники на перехрестях салютують жезлами. Ми летимо на Хрещатик. Через лічені хвилини на головній вулиці столиці стартує ралі журналістів.

Здобуваємо медалі на «фішерах» На спортивному спорядженні марки Fischer під час останньої Олімпіади в Турині лижники здобули 72 медалі. Тобто більше, ніж на лижах усіх інших відомих виробників разом узятих. Природно, що лижами від українсько-австрійського підприємства ТОВ «Фішер Мукачево» користуються, скажімо, два провідні фристайлисти України мукачівці Станіслав Кравчук та Енвер Аблаєв. Втім, як і інші учасники національної збірної...

Не так уже й багато українців їздять до Бірми. В усякому випадку, якщо порівнювати з Таїландом, Камбоджею та й навіть В’єтнамом. Доводиться чути про військовий режим, закриту країну, міжнародні санкції... Це мало би відлякувати цивілізованих туристів. Хоча в дійсності усе виявляється не так страшно, ба, навпаки — дуже навіть цікаво.

Якось на знаменитій міжнародній львівській виставці 1877 року професор Цісельський виставив до конкурсу кілька пляшок добротного Токайського. Але попередньо змив з них автентичні етикетки і наліпив простенькі з написом «вино медово-фруктове». Поважна комісія визнала, що це вино не має смаку, а мед занадто відчутний.

Обіцяли організатори Міжнародного військово-історичного фестивалю «Terra Heroica 2006», що акція у Кам’янці-Подільcькому буде щорічною — і дотримали слова. Через рік після першого дійства, 6-8 жовтня 2006 року, місто знову приймало команди реконструкторів з України, Польщі, Чехії та Росії.

У Тернопільській області, як у тій Греції — все є. Замки, палаци, церкви, печери, Дністровський каньйон. Навіть гори Медобори, хоч і не Карпати, але теж по-своєму унікальні. Для туристів, що захоплюються історичними пам’ятками, то й узагалі — поле неоране. Дороги в області непогані — як кажуть в народі, «може бути». Тож цього разу автомаршрут буде тернопільсько-замковим: переважно напівруїнами середньовічних замків, де ще наче витає запах пороху та звучить відлуння дзвону шабель...

Вона — мандрівниця: непосидюча, легка «на підрив», охоча до нових вражень. Декларує, що не має сентиментів до місць, рельєфів і пейзажів. Уважає, що головний сенс подорожей — можливість шукати і знаходити відповідники внутрішньому «я».

Кожен з нас чекає на благодатну пору закінчення літа. Хтось — в очікуванні дива різнокольорової палітри полум’яного згасання. Хтось у сподіванні доброго врожаю. Хтось, розраховуючи ще добряче розважитись або використати найкращий відпочинковий час чи то на морі, чи в горах. Дивовижа повторюється щороку — вересень-жовтень. Це час підведення підсумків, лагідного сонця, надійних погідних днів та ночей в горах і лісах передгір’я.

 «Це хіба не акварель?» — дивується якась поважна пані. Вона підходить до картини і довго її розглядає. Зненацька починає порпатися в сумці, витягає окуляри, похапцем їх вдягає і знову уважно роздивляється полотно в рамі. Картина вишита — нитка до нитки, стібок до стібка. «Здається, наче пензлем намальована», — не вступається жінка і таки мацає зображення пальцем. А все ж вона вишита!

 «Чому я не сокіл, чому не літаю?..» Нині це, панове, невиправдане скигління і взагалі анахронізм. Хочеш бути «птахом» — будь ним. Не вірите — спитайте у будь-кого, хто зовсім не обов’язково професійно, а просто задля власного задоволення займається парапланеризмом. Головне — наважитися і відірватися від землі. Щоправда, слід врахувати і ще деякі застереження. Перше і найважливіше — навчання мусить відбуватися під керівництвом інструктора. Наш автор наважився. Ось що з цього вийшло.

Минули святочні дні, і всі дивовижні ритуали залишились у спогадах, розтанувши в зелені літа. Щоразу насиченішими стають кольори, соковитішою ярина. Плоди набиратимуть сили, річки наповняться рибою, ліси — живністю, розмови — насолодою і сенсом.

Найперше домовимось, що при розгляді такої важливої теми як верхній одяг матимемо на увазі лише два елементи — куртку та штани. Тобто так званий «штормовий костюм». До того ж, зважаючи на пору року, ми не будемо брати до уваги пуховики та інші теплі манелі, а з іншого боку, ті речі, які ви носитимете у теплу та сонячну погоду.

Коли ми з друзями вирішили помандрувати до Непалу, нашим джерелом інформації про цю країну були путівник чеських авторів «Автостопом по Непалу» та книга легендарного французького альпініста Моріса Ерцога «Аннапурна». Але навіть найкращі друковані видання не допоможуть справді пізнати іншу країну. Невеличкий приклад: можна прочитати, яким словом вітаються непальці — «намасте». Але з якою інтонацією, мімікою, жестикуляцією — навіть не намагайтесь уявити. Принаймні, якщо ви європеєць.

Тут бували президенти і посли, світила науки і зірки сцени. У цьому містечку лікувалися загалом мільйони. І кожен, хто тут був, назавжди запам’ятає, якщо не специфічний присмак, то, напевне, назву мінеральної води «Нафтуся».

Кам'янцю-Подільському якихось спеціальних «пасток» на туристів розставляти не треба — сюди і так щороку приїжджають тисячі гостей із різних країн світу. Але в середині травня відвідувачам міста над Смотричем щастить подвійно: над сірими стінами старої фортеці, над увінчаним мадонною мінаретом-катедри в бездонному весняному небі тихо пропливають велетенські різнокольорові кулі. Бо в травні Кам'янець стає одним із центрів повітроплавання в Україні.

Взагалі на озеро Синевир є «добре втоптана» асфальтована дорога. Від Івано-Франківська (а саме його небезпідставно вважають брамою до Карпат ) цей шлях становить приблизно 160 кілометрів.

Зазвичай це буває так. За вікном потягу тягнуться околиці Львова, потім пропливають два-три села. Люди у вагоні вже розташувалися і тепер детально аналізують політичну ситуацію в країні або способи боротьби з колорадським жуком. Аж раптом загальний шум їх розмов змінюється хвилинною тишею. Погляди спрямовані у вікно, за яким — в кількох метрах від колії, зовсім поруч — повільно з’являються старезні фортечні стіни.

 «Кажуть, як Швейк ішов до Львова, а йому говорили, що йде не тою дорогою, він пояснював: «Земля кругла — все одно дійду». Дійсно таке було?» Так питав один старший чоловік в селі Велике Колодне на Львівщині, коли ми йому пояснювали, чого журналістів занесло в цей край. А то був майже кінець нашої химерної мандрівки під робочою назвою «Шляхом Швейка».

Під час святкування дня міста Івано-Франківська (Станіслава) 5-7 травня на площі Шептицького відбудеться міжнародний фестиваль ковалів. Глядачі на власні очі зможуть побачити, як сила і мистецький дар у поєднанні народжують красу. Просто на майдані під відкритим небом горітимуть вогні, з міхів нагнітатиметься кисень, на наковальню лягатиме розжарений метал і напівміста лунатиме здзвін ковальських молотків...

Нещодавно львівські скелелази влаштували велике свято для шанувальників цього захоплюючого та видовищного виду спорту. Точніше, навіть два свята: члени гірського клубу «Екстрем» побудували новий болдерінговий* стенд, унікальний у своєму роді, і запросили позмагатися на ньому спортсменів з різних куточків України.

Танець аркан є одним з древніх символів горянського життя. Згідно з деякими версіями він містить в собі елементи поганського ритуалу, а також міг бути тенцем-ініціацією, посвятою в чоловіки. Гуцули вважають його опришківським танком. В нашій публікації — версії розшифрування аркана.

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Народним артистом України, вихідцем з Гуцульщини Богданом Бенюком. Селище Битків у Надвірнянському районі, де ми зустрілися з актором, має історію, тісно

П’ятнадцять років тому львів’яни збудували судно за зразком козацької чайки. Відтоді «Пресвята Покрова» ходить українськими водами та морями-океанами світу. Екіпаж узяв участь у фестивалі вітрильників, що відбувся у Франції. Про це і згадує один з екіпажу Роман Рось.

Якщо ви любите подорожі до замків, взірців середньовічної архітектури, старих храмів та помпезних давніх цвинтарів — цей матеріал підкаже вам, куди вирушити цього разу. У Сидорів, на Тернопільщину.

Ця публікація відображає одну з красивих карпатських легенд, що опинилася в полі зору багатьох дослідників, науковців. Легенда пояснює, чому у гуцулів існує два Великодні і чому на писанках вони малюють знак нескінченої дороги.

В певному сенсі Львів можна трактувати і як гірське місто. В певному сенсі навіть як гірську метрополію. В певному сенсі. Львів аж ніяк не є містом в горах: навіть за умов найвідважнішої метафорики це було б аж надто вже очевидним перебільшенням. Не є він також містом посеред гір, але, безперечно, гірським містом. І саме в цьому сенсі я хочу сьогодні про нього говорити.

Чернівецька область — рекреаційний регіон багатопрофільного літнього і зимового, спортивно-гірського, масового пізнавально-оздоровчого відпочинку та бальнеологічного лікування. Область має сприятливі кліматичні умови і високий природно-рекреаційний потенціал. На території області знаходиться чимало об’єктів різних категорій природно-заповідного фонду, пам’яток загальнонаціонального і місцевого значення...

 «Якось, їдучи поїздом до Києва, — пригадує між іншим генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Олександр Береговський, — я був свідком того, з яким захопленням розповідав про Галич один вірменин, котрий у ньому мешкає. Це місто-парк, стверджував він, що найбільше надається до життя. Яке ще місто може похвалитися тим, що через нього протікають три великі ріки, Дністер, Лімниця і Луква, де ще в самому центрі побачите білку?

«Подивіться на красиву скульптуру жінки. Ніхто ж не каже, що вона непотрібна, бо до неї не можна навіть… притулитися. Чому ж тоді мої пістолі обов’язково мусять стріляти? Моя зброя — це дорога гарна іграшка, яка просто милує око…» Косівський майстер Роман Стринадюк робить розкішні бартки (гуцульські топірці), алебарди, рушниці, пістолі не для того, щоби хтось убивав. Однак кількість замовлень на його вироби від цього не меншає.

У селищі Славське Львівської області 16 та 17 лютого відбувся міжнародний фестиваль з гірських лиж. Спортивна програма фесту, організованого Українським гірськолижним клубом, передбачала змагання зі слалому-гіганта серед ветеранів і аматорів.

У Луцька немає гордовитої надмірності Львова, столичної пихи Києва чи гамору Хмельницького базару. Луцьк взагалі невелике місто. Трохи більше за 200 000 жителів. Тут тихо, чисто, спокійно. Така ж і мова лучан — неспішна волинянська. Тут навіть бунтівливі підлітки у своїх графіті зображають види рідного міста: отже, люблять його, пишаються. І є чим.

Тринадцятирічний хлопець зробив іграшковий паровоз. В якості двигуна використав механізм настільного годинника. Потім сконструював ще декілька механічних забавок: човен, трактор, мініатюрне авто. Батьки були в захопленні. Згодом переробив у паровий двигун знайдену десь на горищі стару швейну машинку. Інженерні здібності підлітка обговорювало мало не все населення маленького канадського містечка Вільбур. Але потім хлопець випросив у знайомого ветеринара рушницю...

Хустський район. Неподалік Гутинський хребет вулканічних Карпат — прикордонних гір. Райцентр лишається позаду. За вікнами автобуса вервечкою тягнуться села: Сокирниця, Крайниково, Данилово, Олександрівка... В кожному, як оберіг, як пам’ять про минулі часи, височіє дерев’яний храм. Всі вони (а їх лише чотири) на сьогоднішній день для карпатського регіону унікальні своїми готичними силуетами. Тож недаремно правобережжя Тиси поблизу Хуста називають «Долиною шедеврів».