Тринадцятирічний хлопець зробив
іграшковий паровоз. В якості двигуна використав механізм настільного годинника.
Потім сконструював ще декілька механічних забавок: човен, трактор, мініатюрне
авто. Батьки були в захопленні. Згодом переробив у паровий двигун знайдену десь
на горищі стару швейну машинку. Інженерні здібності підлітка обговорювало мало
не все населення маленького канадського містечка Вільбур. Але потім хлопець
випросив у знайомого ветеринара рушницю...
Нова саморобна міні-гармата не витримала
випробування, при цьому ледь не загинули попередній власник зброї, його родина
та сам юний винахідник. Батьки отямилися і вирішили віддати сина у священики.
Семінарію він залишив через чотири роки.
Хлопця звали Жозеф-Арман Бомбардьє. А
відбувалися ці події у 1920 році. Коли Жозеф-Арман приїхав на перші семінарські
канікули, батько вирішив, від гріха подалі, зайняти синові руки чимось цікавим
і подарував йому старе зламане авто Ford T. Треба сказати, що під час навчання
в семінарії у Жозефа-Армана виникла зовсім нова ідея, й він тут же почав
втілювати її в життя. Юнак швиденько залучив до роботи братів, і через декілька
днів перед очима здивованої публіки постали чудернацькі механічні сани з
двигуном від автомобіля й пропелером позаду. До нестями щасливий Жозеф-Арман
разом з братом проїхав головною вулицею, а коли повернувся, то почув від батька
наказ розібрати небезпечну машину. Але тепер вже всім стало зрозуміло, що
священика з хлопця таки не вийде.
У 17 років Жозеф-Арман поїхав до Монреалю,
де працював автомеханіком, вчився на курсах та штудіював спеціальні книжки. У
рідне місто він повернувся через два роки і одразу відкрив власну майстерню —
ремонтував все, що мало хоча б якесь відношення до механічних приладів. Мрія
сконструювати легкий та швидкий снігохід серйозно захопила молодого інженера.
Правда, подібні машини у світі вже робили, але вони були важкі й відповідно
пересувалися тільки рівною місцевістю. З часом Бомбардьє відмовився від
використання автомобільних двигунів, змайстрував мотор власного виробництва,
але тоді його конструкція виявилася невдалою.
У 1934 році у Жозефа-Армана сталася сімейна
трагедія: дворічний син захворів, а засипані снігом канадські дороги завадили
вчасно привезти його в лікарню. Хлопчик помер. І батько ще завзятіше взявся до
розробки снігоходу.
Вже взимку 1937 року Бомбардьє почав робити
механічні сани серійної моделі В7. Першими покупцями стали сільські лікарі та
ветеринари. З часом кількість замовлень відчутно зросла, і через три роки він
збудував завод, що міг випускати щорічно до 200 машин. За часи Другої світової
війни завод Бомбардьє продав армії майже дві тисячі броньованих снігоходів.
Потім були нові машини, нові контракти та поступовий фінансовий ріст.
Жозеф-Арман виявив здібності не тільки
талановитого інженера, а й підприємця. Його методика зменшення витрат на
виробництво та просування товару була простою й ефективною. Шкодував гроші на
рекламу, але спеціально паркував свої вироби біля редакцій канадських газет...
На роботу наймав фермерів, які весною поверталися на поля, тому заводи
Бомбардьє не мали збитків від сезонності попиту на снігоходи. Не церемонився з
компаніями, що поставляли йому неякісний товар, а просто відмовляв таким
партнерам у співпраці й робив деталі у власних цехах.
У 1958 році заводи Бомбардьє випустили перші
снігоходи Ski-Doo принципово нової конструкції. На жаль, Жозеф-Арман не встиг
побачити, як через декілька років почалося масове захоплення катанням на цих
машинах. Він помер у 1964-му. Згодом у світі з’явився новий вид зимового
відпочинку — сафарі на снігоходах.
Нині
організатори снігохідних прогулянок, зокрема в Україні, пропонують туристам
одноденні й багатоденні маршрути. У Карпатах таку розвагу можна знайти на
відомих курортах: Славському, Буковелі, Драгобраті та інших. В основному це
поїздки на ближню або не дуже далеку полонину з розташованою там колибою, притулком,
довгий привал, шашлики, іноді сауна та інші курортні радощі. Коштує це
задоволення 125-150 євро за одну машину на день. Можна випробувати себе в ролі
і пасажира, і водія — або керувати під час переходу (інструктор знаходиться на
задньому сидінні), або цілком самостійно кататися на привалі.
Сучасні снігоходи дуже прості в керуванні —
все потрібне знаходиться на ручках керма. Натиснув великим пальцем правої руки
на важіль газу — поїхав, відпустив — зупинився. Для екстрених зупинок на лівій
стороні керма розміщені важелі гальм.
Питання безпеки, напевно, є найважливішим
для репутації організаторів сафарі. Учасники повинні мати відповідну
екіпіровку, обов’язково — шолом. Інструктор попереду колони задає напрямок і
контролює швидкість. Піднята вгору рука — сигнал гальмування — означає, що
попереду перешкода. Для недосвідчених «пілотів», які тільки навчилися
«газ-гальмо», особливо небезпечною є адреналінова ейфорія. Вона охоплює
кожного, хто вперше сідає за кермо снігоходу. Хочеться швидкості, простору і ще
раз швидкості... А коли передня лижа снігоходу потрапляє в яму або підстрибує
на горбочку, то машина може перекинутись і накрити водія. Треба бути уважним, і
тоді ви зможете розповісти друзям тільки хороше.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
