Не так уже й багато українців
їздять до Бірми. В усякому випадку, якщо порівнювати з Таїландом, Камбоджею та
й навіть В’єтнамом. Доводиться чути про військовий режим, закриту країну,
міжнародні санкції... Це мало би відлякувати цивілізованих туристів. Хоча в
дійсності усе виявляється не так страшно, ба, навпаки — дуже навіть цікаво.
Отже,
що таке Бірма, чи — вдамося до відновленої давньої назви — М’янма? Найбільша
держава Південно-Східної Азії, яку за кількістю населення та й площею можна
порівняти з Україною. Країна з великою культурою та славною історією — до
приходу європейців бірманці ґрунтовно домінували в регіоні у військовому та
економічному плані. За кількістю великих буддійських святинь та культових
споруд Бірмі, очевидно, нема рівних. Тут навдивовижу приємний клімат, чудова
природа, розкішне узбережжя блакитної Бенгальської затоки з білосніжним
кварцовим піском та мальовничими пальмами. До цього треба додати майже ідеальну
екологію — адже в країні практично нема промислового виробництва, не
використовують хімічні міндобрива, сільськогосподарську техніку, та й авта —
перелічити на пальцях.
Що
ж стосується закритості й інших «жахів», то місячну туристичну візу можна
отримати у будь-якому посольстві М’янми (найближче — в Москві) або й просто в
бірманському аеропорту, попередньо заповнивши анкету на спеціальному урядовому
сайті. Якщо ж замовляєте тур через місцеву турфірму, то про формальності
взагалі забудьте. Військовий режим, чесно кажучи, видає себе лише тим, що
керівника держави на біґбордах зображають у формі, а біля урядових організацій
стоять вартові. Як не дивно це звучить, але для мандрівника військова диктатура
в країні — це швидше плюс. На вулицях чисто й охайно, жодних жебраків та
сумнівних персон. Можна спокійно манджати будь-якими кварталами у будь-яку пору
доби, не дбаючи про власну безпеку чи безпеку власних речей... Країна цілковито
відрізана від світової банківської мережі. Сюди неможливо переказати гроші, а
про дорожні чеки та картки треба забути. Тільки долари готівкою, що вільно
міняються на місцеву валюту — чати. Причому офіційний курс Центробанку, за
яким, очевидно, міняє гроші у випадку закордонного відрядження керівництво
країни, 7 чатів за долар. А неофіційний, ринковий — 900... Всі іноземці,
зрозуміло, міняють за ринковим. Все це нам таке знайоме...
Бірма
узагалі погано вписується у рамки сучасного цивілізованого світу. Тут цілковито
відсутня демократія, навіть така формальна, як у деяких країнах Азії з
пожиттєвими термінами правління їх керівників та династійною спадковістю влади.
Ні про яку свободу економіки чи підприємництва нема й мови. Влада контролює
практично всі аспекти життя, зокрема і моральність... Зрештою, здається, поза
столицею чи поза великими містами гроші узагалі не потрібні, вони практично не
використовуються...
Виникає
логічне питання — якщо ніхто не платить податки, то за рахунок чого тримається
військовий режим? Річ у тому, що країна фантастично багата природними
ресурсами. Власне їх і контролює уряд. Звичайно, є й інші джерела прибутків,
зокрема збори з нечисленних туристів при відвіданні пам’ятників та культурних
зон. Але це так, дріб’язок. Тут є нафта, яка здебільшого йде на експорт, адже
автомобілів у країні практично нема. Окрім того, активно розробляються родовища
кольорових металів. Дуже цінним ресурсом ще з колоніальних часів залишається
чорне дерево, а також не менш тверде і довговічне гарбузове.
Однак
найбільшим багатством країни, чи, в усякому разі, найяскравішим, вважається
коштовне каміння. Бірманським рубінам, на думку експертів, нема рівних у світі.
Лише тут у них глибокий насичений колір, названий поціновувачами pigeon blood —
«кров голуба». В країні добувають величезну кількість сапфірів найвищої якості.
І мають вони відтінки від кришталево-прозорого ніжно-голубого до темно-синього
чи й майже чорного. В Бірмі є таке місто — Магок. Так ось, там коштовне каміння
буквально сувається під ногами. Уламки породи, яка містить самоцвіти, розкидані
на узбіччі полів та вздовж доріг. Місцеві річки й потічки постійно вимивають і
виносять на світ численні рубіни, сапфіри — їх збирають місцеві мешканці...
Однак, найбільше вражають не коштовності, а
бірманці. Тим, що для багатьох з них матеріальне — не мета і навіть не
цінність. Основне — духовний розвиток і прагнення просвітлення. А нова сорочка,
доки стара не зносилася, не потрібна.
Можливо, тому тут не набуло поширення масове
конвеєрне виробництво. Кожна річ, зокрема буденна, робиться в єдиному
екземплярі. Це помітно й по бірманських сувенірах... Це стосується не лише
слонів, кам’яних скульптурок та інших сувенірів, що традиційно є предметами
ручної роботи. Точнісінько так само натхненно бірманці роблять найбуденніші
речі — чи то одяг, чи посуд, чи меблі, — перетворюючи їх у певному сенсі на
твори мистецтва. До роботи тут ставляться особливо. Її сприймають як
спілкування з живою мінливою природою, котре приносить радість. У цьому є щось
схоже на ставлення садівника до квітів. Мабуть, тому тут навіть звичайнісінький
рис особливо смачний.
Чи
можна сказати, що бірманці живуть погано, бідно? У них чудова їжа. На щастя,
тут росте практично все — від рису, пшениці, картоплі, помідорів до авокадо,
бананів, папайї, ананасів, кокосів і кави з чаєм. Навіть полуниці є. Не кажучи
вже про безліч прянощів. Причому все росте цілорічно і врожай збирають декілька
разів. Адже тут увесь час літо. Відповідно жодних проблем з кормом для худоби
та птиці. Ніяких ферм — все пасеться під відкритим небом. Численні ріки, озера
та морські узбережжя здатні легко прогодувати молюсками й рибою. Продукти
екологічно чисті, як і повітря та вода. Тож живуть тут, не зважаючи на
відсутність лікарів і лікарень, досить довго. Багато хто доживає до 70 чи й до
90 років. У більшості мешканців абсолютно щасливі обличчя... Так, бірманці
переважно неосвічені і цілком відірвані від зовнішнього світу. Але чи настільки
потрібний їм той світ з його глобалізацією? Що ж до освіти, то якщо бірманець
виявляє до неї потяг, він іде у монахи.
Виникає враження, наче монахів тут чи не
половина чоловічого населення країни. Багато хто приходить в монастир на якийсь
тиждень, місяць, просто щоб провести відпустку, зняти стрес. Лише одиниці
складають пожиттєву обітницю...
Більшу
частину часу монахи проводять в роздумах та медитації. Звичайно ж, метою є
досягнення просвітлення і вихід з нескінченного кола переродження в нірвану...
...Нині
Баган — туристична Мекка країни. Тут можна зустріти професійних фотографів із
усього світу. Вони знімають незліченні пагоди з червоної цегли в ніжно
блакитній імлі. Для шанувальників гострих відчуттів особливою розвагою може
бути зустріч світанку серед храмів на монгольф’єрах. Повітроплавання тут
можливе лише в передсвітанкову пору. Екваторіальне сонце стрімко нагріває
повітря, і кулі втрачають підіймальну силу.
Бірму, без сумніву, можна назвати країною
надзвичайно комфортною для туристів. У першу чергу завдяки гостинності і
толерантності місцевих мешканців...
Якість їжі узагалі заслуговує найбільших
компліментів. Лише один епізод, пов’язаний з обідом в затишному ресторані,
розміщеному на палях посеред прозорого озера Інлі. Ми підпливли до нього на
човні і зробили замовлення: зупа з вугра, смажений вугор на друге, салат з
помідорів та авокадо, різні фрукти: папайя, полуниці, ананас. Нам сказали, що
обід буде готовий через годину, бо вугрів треба виловити з озера, а помідори та
полуниці — зібрати з грядки. Після круїзу навколишніми ремісницькими
майстернями та сувенірними ятками ми повернулися до ресторації. Було
фантастично смачно. Але найбільше вразила ціна — обід нам обійшовся у сорок
гривень на трьох...
Важко сказати, скільки ще проіснує
бірманський соціалізм. Тут всі очікують змін, перебудови, яка відкриє кордони
та ринки, створить туристичний бум. Але, очевидно, тоді країна стане ще однією
пересічною державою Південно-Східної Азії, де вся самобутність буде віддана на
відкуп туристам.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
