Львів — місто, яке має все
своє: погоду — дощову, запах — кави та шоколаду, характер — гоноровий, а ще має
свої звуки — наприклад, дзвонів та годинників. Годинники завжди були елементом
престижу для Львова, тому місто не шкодувало грошей на їх встановлення та
догляд. Львівські куранти не просто сповіщали час, повідомляли, що слід іти до
роботи, або що можна вкладатися спати, але й закликали міщан до молитви,
попереджали про напади, пожежі.
Головний
— ратушний
Львів’яни
вже понад шістсот років, аби орієнтуватися в часі, дивляться в одному напрямку
— площі Ринок, де розташований головний міський годинник.
...Вперше годинник на львівській ратуші
згадується у 1404 році. «Міські документи називали його „громадським". За
роботою механізму стежили слюсарі та гармаші2
Ян Гутіяр, Петро Шефелар, Лаврентій Геленбар, Стефан Спорер, Миколай Буркгард»,
— провадить наш екскурс у історію львівських годинників Андрій Козицький,
доцент кафедри нової та новітньої історії Львівського національного
університету імені Івана Франка. За його словами, у 1491 році під час
перебудови ратуші на вежі було розміщено годинниковий дзвін вагою 11 центнарів
(старовинна міра ваги у середньовічній Європі. Один центнар — приблизно 50 кілограмів). У
дзвін били вручну до 1504 року. Саме тоді ратушу прикрасив годинник монаха
Григорія, який відбивав години автоматично. Оскільки годинник — окраса міста,
то для того, аби він гідно виглядав, маляреві Яну за його оформлення заплатили
чотири червоних золотих (тоді — величезна сума). Під час великої львівської
пожежі 1527 року, коли згоріло практично все місто, ратушний годинник не
постраждав. Проте він потребував ремонту, яким зайнявся монах Олександр. А
двадцять років по тому після того для годинника виготовили нові стрілки та
циферблат, де було зображено хід сонця й місяця.
...Останню будівлю ратуші, яку всі
споглядають до цих пір, було зведено 1851 року. Тоді на вежі встановили
годинниковий механізм з фабрики Вільгельма Штіле, що під Віднем. Цей механізм
працює і зараз. Він є одним із найстаріших у Європі. А от нова будівля ратуші
львів’янам тоді не припала до смаку, і вони охрестили її «огидним комином».
Третього травня 1851 року запроваджено книгу відгуків для відвідувачів
львівської ратуші.
До кінця XIX століття ударами дзвонів на
ратуші сповіщали про пожежі. Число ударів відповідало номеру пожежної дільниці
(від одного до чотирьох), п’ять ударів означали, що пожежа у середмісті, шість
— що за містом. Ратушний годинник визначав години ведення торгівлі на площі, а
об одинадцятій вечора сповіщав про те, що мешканці повинні гасити лампи і йти
спати.
Бернардинець, який врятував місто
З
оглядового майданчика ратуші можна побачити годинник, встановлений у 1753 році
на вежі монастиря бернардинів (тепер церква святого Андрія), що на площі
Соборній. Протягом 1785-1817 років годинник не працював. Його занедбали після
того, як бернардинів вигнали зі Львова австрійці. У годинниковій вежі в той час
переховувалися в очікуванні кращих часів кілька монахів. Годинник «бернардинів»
почав знову показувати час львів’янам лише після повернення монахів на початку
XIX століття. Його значення зросло 1826 року після падіння ратуші — відтоді
протягом десятиліття він залишався єдиним міським годинником. У 1880 році
годинник з вежі бернардинів повезли на ремонт до Праги, оскільки у Львові не
було майстрів, які могли б його полагодити.
Одна з легенд розказує, як монах, котрий опікувався
годинником, врятував місто від ворожого нападу. Побачивши з вежі ворогів,
чернець почав бити у дзвін на п’ять хвилин раніше, ніж звичайно, і міську браму
одразу ж зачинили. Після цього годиннику на костелі було даровано «привілей»
дзвонити на п’ять хвилин раніше за всі інші міські годинники. Щоправда, Андрій
Козицький зазначає, що це одна з численних львівських легенд, яку було
придумано на початку минулого століття, щоб надати місту більшого шарму. Новий
механізм до годинника монастиря бернардинів у 1982 році виготовили на заводі
«Кінескоп». На жаль, цей годинник зараз не працює.
Донедавна відбивав час і годинник на вежі
церкви Святого Духа (тепер філія Львівської галереї мистецтв, музей «Русалки
Дністрової») на вулиці Коперніка, 40. Годинник потрапив до Львова у 1786 році з
Манявського Скиту (Івано-Франківська область). Згідно з переказами, його
подарував монастирю в Маняві гетьман Іван Виговський.
Сонячний годинник розміщено на відомому у
Львові будинку під романтичною назвою «Пори року», що на вулиці Вірменській,
23. Декорував будинок Гавриїл Красуцький наприкінці XIX століття...
Загублені
в часі
Годинник
костелу єзуїтів був першим у Львові, який став відміряти час за прийнятою нині
нормою (раніше куранти били від одного до 24 разів, тепер — до 12). Він
згадується у записах як «німецький» і датується 1670 роком...
У другій половині XVIII століття «годинник
із дзвонами» діяв на вежі монастиря кармелітів у Галицькому передмісті Львова.
Його було знищено під час нападу конфедератів у 1769 році.
До кінця XVI століття у Львові, зрештою, як
і у всій Європі, годинниками опікувалися монахи. В окремий цех львівські
годинникарі об’єдналися лише у 1766 році. Раніше вони належали до
слюсарсько-ковальського цеху. Аби стати майстром, треба було навчатися не менше
п’яти років. Після цього претендент на звання годинникового майстра працював
поза межами Львова, вдосконалюючи свою майстерність. Повернувшись до міста, він
мав виконати свій шедевр і «скласти екзамен» у цехових майстрів.
Із появою у 1861 році залізниці, Львів почав
жити за віденським часом. До цього моменту у Львові годинники наводили за
сонцем. За найвищим положенням сонця ополудні годинник налаштовували на 12
годину. Пізніше Львів жив за варшавським, московським часом.
Найбільша колекція годинників в Україні
Якщо ви потрапили до Львова і вже встигли
оглянути куранти на львівських будівлях, зайдіть до Музею етнографії та художнього
промислу (проспект Свободи, 15). Тут зберігається колекція годинників,
найцінніша у Східній Європі і найбільша за чисельністю експонатів в Україні.
Минулого року в музеї відновили роботу експозиції європейських годинників
XVI-XX століть. Спеціально для виставки відновлено три зали музею і розміщено
тут відповідні меблі. До самої експозиції увійшло близько ста експонатів, а
загалом у музеї зберігається більше чотирьох сотень різних годинників, по яких
можна відстежити розвиток годинникарства в Європі. Тут є зразки годинників
різних століть із Німеччини, Франції, Англії, Швейцарії.
Виготовляти невеликі портативні та кімнатні
годинники стало можливим лише у XV-XVI столітті з винаходом сталевої пружини,
яка стала рушійною силою годинникового механізму. Батьківщиною механічних
годинників вважають Італію.
Окрему групу колекції становлять кишенькові
годинники. Корпуси перших кишенькових годинників виготовлялися з кришталю і
мали одну стрілку, що вказувала години. Починаючи з другої половини XVIІ
століття на циферблаті з’являється хвилинна стрілка. Згодом годинники почали
прикрашати кольоровою емаллю, перлами.
Коли переходитимете до другого залу,
зверніть увагу на годинники, виконані у стилі «буль». Це консольні годинники3
XVIІ-XVIІІ століття, виготовлені в техніці Андре Шарля Буля, який був
придворним ебеністом-меблярем Людовика XIV. Названий на честь Андре Буля стиль
вплинув на творчість архітекторів-декораторів всього XVIІІ століття. Буль
виготовляв меблі та оправи для годинників з використанням чорного і червоного
дерева та черепахових пластин...
Перші настільні годинники у дерев’яних
оправах з’являються в Англії у другій половині XVI століття. Їхні чотирикутні
шафки нагадують футляри. Найстаріші шафкові годинники, представлені в
експозиції, походять саме з Англії...
У львівському історичному
В
Італійському дворику (Львівський історичний музей, площа Ринок, 6) теж є ряд
цікавих експонатів — годинник з термометром (який досі діє), годинник-картина,
консольні годинники та великий підлоговий годинник, який першим зустрічає
відвідувачів при вході до музейних експозицій.
...У музеї можна також побачити шестигранний
морський годинник XVII століття з горизонтальним циферблатом і однією стрілкою.
Цей годинник показує рік, пору року, місяць, день тижня, час, сторони світу і
навіть знаки зодіаку.
Є у експозиції годинник XIX століття
виробництва відомого німецького майстра Густава Беккера, який називається
річний. Таку назву годинник отримав за те, що його потрібно наводити лише раз
на чотириста днів. На одній із стін музею причаївся годинник-картина,
виготовлений в Австрії у XIX столітті. Такі годинники були дуже модними у цій
країні. Як правило, на картині зображався сільський пейзаж із вежею, в яку
вставляли годинник, та водяним млином, який крутився.
«Домашні» годинники у Львові почали
поширюватися в кінці XVIII століття. Це були переважно годинники з важками.
Придбати їх могли дозволити собі лише заможні родини, як правило, в ті часи це
були німці.
1 Дзиґарок, дзиґар (застаріла назва, галицизм) — те ж, що й
годинник.
2 Гармаш —
посадова особа, що стежила за збереженням гармат та боєприпасів, які
зберігалися в міському арсеналі і були власністю міста. Очевидно, задля
економії коштів цій людині доручали доглядати й за міським годинником.
3 Консольні
годинники стояли на спеціальних столиках або підставках біля стіни.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
