Намасте,
Непал!
Коли ми з друзями вирішили
помандрувати до Непалу, нашим джерелом інформації про цю країну були путівник
чеських авторів «Автостопом по Непалу» та книга легендарного французького
альпініста Моріса Ерцога «Аннапурна». Але навіть найкращі друковані видання не
допоможуть справді пізнати іншу країну. Невеличкий приклад: можна прочитати,
яким словом вітаються непальці — «намасте». Але з якою інтонацією, мімікою,
жестикуляцією — навіть не намагайтесь уявити. Принаймні, якщо ви європеєць.
Відразу
скажу, що потрапити до Непалу зовсім не тяжко будь-якому туристові. Для цього
потрібно лише піти в авіакаси і замовити квитки до Катманду, столиці цієї
країни. Двомісячну візу вам відкриють прямо в аеропорту після прибуття. Коштує
це 30 доларів. Потім берете таксі. За поїздку до готелю водій захоче
доларів 10, але після короткої торгівлі погодиться і на півтора. Звикайте:
торгуватися можна і треба, інакше вас просто не зрозуміють.
Готелі у Катманду — на будь-який смак і
ціну. За 5-10 доларів ви знайдете для себе помешкання з гарними умовами і
смачною їжею. Але це не головне. Головним є те, що ви потрапляєте у зовсім
незвичний світ, який навіть важко прийняти за дійсність. Тільки через два-три
дні, відвідавши декілька монастирів, потинявшись колоритними вузькими вуличками
непальської столиці, познайомившись з її надзвичайно привітними мешканцями та
відмінною їжею, ми призвичаїлися до цієї країни.
Місцеві
страви — окрема тема. Докладний матеріал про непальську кухню, напевно, зайняв
би половину сторінок журналу. Скажу лише, що вони дуже оригінальні й смачні.
Пробуйте все, що вам пропонуватимуть, не бійтеся. Буде що згадати, і то з
ностальгією...
Перед
поїздкою ми склали попередній перелік місць, в яких мріяли побувати. Звичайно
ж, хотілося побачити Гімалайські гори, найвищу вершину світу Еверест і
непальські джунглі, а також пройтися на човнах стрімкими гірськими річками.
Виявилося, що ці бажання легко задовольнити. У туристичному районі Катманду під
назвою Тамел на кожному кроці зустрічаються турагенції, і купити поїздку в
будь-який куточок країни не складає проблеми. Ми придбали три маршрути.
Першим був гірський. Невеличким літаком
місцевих авіаліній добралися до селища Лукла, розташованого трохи вище 2 000 метрів,
і звідти помандрували крутими стежками, ночуючи та харчуючись у маленьких
готельчиках. Наш невеликий вантаж (шістьох осіб), який складався зі спальних
мішків, горілки, сала і змінної білизни, несли три шерпи (народ, який живе в
районі Евересту). За шість днів дороги ми піднялися на нескладну для сходження
вершину Кала Патар висотою 5 000 метрів. Звідти відкрився
казковий краєвид на найвищу вершину світу. Еверест (8 844,43 метри
над рівнем моря), названий так на честь дослідника Гімалаїв Джорджа Евереста,
має ще два імені: Джомолунгма (з тибетської — Божественна) і Сагарматха (з
непальської — Мати Богів).
З гори ми «скотилися» за три дні, хоча йшли
тією ж дорогою, що піднімалися. Погуляли кілька днів столицею і подалися
випробувати себе на гірській річці. Для цього треба було проїхати на захід
країни в район гори Аннапурна, де нас зустріли з рафтом, усім необхідним
спорядженням та провізією місцеві провідники. Так ми розпочали п’ятиденний
похід стрімкою й бурхливою — з багатьма порогами та скелястими мальовничими
берегами — річкою. Страшно було лише спочатку. Потім відчуття «близької смерті»
стало звичним. Особливо «попустило» після вживання місцевого рому (на його
дегустацію ми відважилися лише на другий день подорожі). У формуванні в
туристів бійцівських рис велику роль відіграли провідники, які не лише вправно
керували рафтом, а й готували чудову їжу. Вона, на мій погляд, нічим не
поступалася ресторанним стравам.
У
третій, завершальній частині мандрівки ми відвідали Національний парк Чітван.
Він розташований у рівнинній місцевості тропічної зони на кордоні з Індією. Тут
можна побачити, а за бажанням та за достатньої сміливості, навіть помацати дику
природу. В Чітвані мешкають різноманітні птахи, крокодили, носороги, мавпи та
інша звірина.
І особливе враження залишилося від
одноденного переходу джунглями на слонах. Перші півгодини спокою не дає
нав’язлива розпачлива думка: навіщо я на нього заліз? Другі півгодини мрієш,
щоб усе це швидше закінчилося. Та врешті-решт від такого «засобу пересування»
починаєш отримувати задоволення. Адже марно сподіватися побачити навколишні
дивовижні краєвиди інакше, як зі спини слона — тут земля поросла височезною
непролазною травою.
А все ж дома, коли поїздка лишається далеко
позаду, згадується не так незвичайна непальська природа, як спілкування з
мешканцями того краю — спокійними, урівноваженими, доброзичливими, одне слово —
буддистами. Вони зі щирою зацікавленістю господарів першими вступають у розмову
з туристами, намагаються дати корисні поради, ну, і (не без того) продати якісь
сувеніри. А сувенірів тут безліч. Однак, якщо ви скажете, що нічого не хочете
купувати і зайшли до крамнички лише, щоби подивитися, вони скажуть «ok» і не
втратять до вас цікавості й притаманної їм привітності. Адже Непал англійською
мовою розшифровують так: Nobody End Peace And Love (Nepal), що означає «ніхто
не закінчить мир і любов».
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
