Козаки
в Бретані
П’ятнадцять
років тому львів’яни збудували судно за зразком козацької чайки. Відтоді
«Пресвята Покрова» ходить українськими водами та морями-океанами світу. Екіпаж
узяв участь у фестивалі вітрильників, що відбувся у Франції. Про це і згадує
один з екіпажу Роман Рось.
Фестиваль старовинних вітрильників у
французькому Бресті відбувається кожні чотири роки. Чайку запросили вже втретє,
і наші приходи (припливи) на триденне неймовірне морське свято щоразу
відзначалися якимись історіями, котрі кожен із козацького екіпажу, коли дійде
пенсійного віку, зможе розповідати внукам холодними українськими зимовими
вечорами.
...Нам було відведене місце в торговому
порту поряд з голландськими рибалками, котрі смажили на вуглях впійману тут же
рибу і пригощали нею усіх перехожих. Ми разом із ними стріляли з гармат посеред
ночі, зібрали навколо себе всю радість, і під ранок були виселені поліцією у
військовий порт — як український військовий корабель, бо, маючи на борту вісім
гармат, не відпускали спати половину міста.
На
другий день морського свята молоде вино лилося ріками, посеред вулиці смажилися
свині на електричних палях, морячків носили на руках... Тоді я вперше перейшов
на чайці Атлантичним узбережжям шість годин на південь, і отримав першу
моряцьку радість — хворобу землі. Мене годину хитало на березі, а корабельний
доктор заспокоював, що так має бути, якщо вперше перейшовся морем, і тебе не
знудило. Берег хитався ще три години, не було апетиту, доки організатори
фестивалю не запросили нас на спільну вечерю з ірландським екіпажем. Там мене
полікували ромом — після двохсот грамів усе захиталось гармонійно, і ми
протягом ночі співали кельтські та галицькі романси, ходили на екскурсії на
різні вітрильники та приймали гостей у себе. Вранці нас розбудило ревіння
волинок. Ансамбль волинкарів зі ста чоловік виконував кельтські військові
марші. Все таки, не наш це інструмент.
...Зранку попрощалися, і чайка пішла
Атлантикою до маленького містечка, котре в перекладі з бретонської називається
«Камінь Марії, місце Івана».
Підказка
для авантюристів: Щоби сушею втрапити до Бреста, треба отримати Шенгенську
візу, доїхати до залізничного вокзалу в Ужгороді, перейтися пішки до кордону
(чотири години повільним темпом), а потім домовитися із будь-яким автотуристом
на перевезення вас до словацьких яблук, котрі на їхній стороні, чомусь, великі,
як голови, і відразу можна ними наїстися і взяти в дорогу. Далі — ваше
автостопське щастя. До найзахіднішого французького порту Брест — 3500 кілометрів.
Там — Атлантика, короткочасні дощі, кальвадос, кельти, кекафарс (їда), фес-нор
(забава), вітри, припливи і відливи висотою до десяти метрів, і вся радість,
котру можна знайти на узбережжі океану.
Від кордону України до кельтського Бреста я
доїхав стопом за три доби, маючи у кишені двадцять баксів.
...Досвід походів на чайці «Пресвята
Покрова» показав, що корабель надійно тримає океанську хвилю. В липні 2006-го
новий козацький човен «Спас» має спуститися від Києва по Дніпру, здійснити
подорож по Чорному морю (із заходами в Грузію, Туреччину та Румунію), а з
вересня цього року вирушає у подорож через Атлантичний океан до Нью-Йорка та
Чикаго. Ініціатор проекту «Козацька Атлантика» — Фонд розвитку екотуризму
«Витоки» у партнерстві зі всесвітньою організацією «Міжнародні друзі природи». Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
