Кам’яний
корабель, калинова стріла та невидимий маєток
Якщо
ви любите подорожі до замків, взірців середньовічної архітектури, старих храмів
та помпезних давніх цвинтарів — цей матеріал підкаже вам, куди вирушити цього
разу. У Сидорів, на Тернопільщину.
Замок-корабель
Під замкові стіни треба йти пішки вузенькою
стежиною, що звивається вниз від каплички біля костелу. Тут над маленькою
річечкою Суходіл здіймається сірий замок-корабель з каменю-пісковику. Знизу
ілюзія ще переконливіша: трикутна сторожова башта нависає над пагорбом, наче
ніс велетенського судна.
Фортеці такої незвичної форми в Україні
більше нема — дві довгі оборонні стіни сходяться під гострим кутом. При довжині
178 метрів
споруда має лише 30 метрів
упоперек у найширшому місці. Раніше навколо замку були стави та мочарі. Штучно
утворені водойми підвищували обороноздатність цитаделі.
Сам ландшафт підказав польському магнату
Мартину Калиновському (1605–1652 роки), польному гетьману та чернігівському
воєводі план замку. Його спорудили (приблизно у 1640 році) на пагорбі поблизу
лісу...
Колись до замку через ворота у західній
башті під’їздили вершники та підводи. Над в’їзною брамою збереглися вирізьблені
в камені герби магнатських родів Калиновських та Тарновських «Калинова» та
«Рола». Та найцікавіша «прикраса» башти — чимала кам’яна плита, на якій
вирізано латинкою історію сидорівського замку.
Фортеця недовго виконувала свою основну
оборонну функцію. У 1672 році Поділлям прокотилася турецька навала, не оминувши
і твердиню Калиновських. Замок було сильно пошкоджено, і в стані руїни йому
судилося перебувати до 1718 року, доки Калиновські не взялися за реконструкцію
споруди. Але розвиток артилерії зробив із замкових веж чудові мішені, та й жити
в просвітницькому XVIII столітті у вогких та тісних фортечних покоях було вже
не модно... Тому замок стояв пусткою, і вже в ХІХ столітті остаточно
перетворився на красиву руїну.
Це
місце залишається мальовничим і зараз. На фортечному подвір’ї пасуться
пасторальні коні, що полохливо оглядаються на нечастих гостей колишнього
форпосту. Поруч з вирвою в землі, що означує розташування зруйнованої за турків
башти, росте висока сосна — наче сусідній хвойний ліс вислав свого
розвідника...
Костел-герб
Власники
села Калиновські покликали у Сидорів домініканських монахів-обсервантів.
Згадкою про ті часи залишився храм з двома вежами (1730 рік). Початковий план
цієї споруди розробив талановитий архітектор Ян де Вітт, комендант Кам’янецької
фортеці.
На думку спеціалістів, сидорівський костел
має деякі особливості у плануванні. Але, можливо, туристу буде важко зрозуміти,
що такого незвичного у вузькому пресвітерії (головній престольній частині
храму) та гострокутній апсиді (виступі у вівтарній частині). Справа в тому, що
домініканський костел імітує форму герба «Калинова» — на честь Калиновських:
Мартина, кам’янецького каштеляна та його сина Людвіка, вінницького старости. У
амбітних магнатів виникла ідея звести споруду, що нагадувала би стрілу на луку
з двома зірками. Тому вівтарна частина храму подібна до наконечника стріли,
пресвітерій з трикутним гротом у торці — до лука, а двом дзвіницям будівничі
надали в плані зірчастого вигляду.
Нині парадний вхід зачинено, але через бічну
капличку можна зайти до костелу та роздивитись рештки дерев’яних вівтарів та
амвону, скелет старовинного беззубого органу, позбавленого всіх труб, і
головний вівтар...
А
що шукачі скарбів — не турбують багаторічний сон споруди? Привиди не блукають
напівзруйнованим будинком католицького священика та футбольним полем неподалік
храму? Адже ґрунт для легенд та бувальщин тут сприятливий: у підземеллі костелу
залишилися останки тих, хто колись молився в цих стінах. Чиї це акуратно
складені в пивниці черепи та кістяки? Немає ані трун, ані якихось предметів
побуту. Може це пограбовані могили? Зграйка місцевих дівчаток віком по 6-8
років трошки зачудовано, але загалом абсолютно спокійно роздивляються разом з
нами моторошних «мешканців» костельного підземелля. Мабуть, такі візити серед
місцевих дітлахів не дивина.
Склеп-велет
Та замогильна тема в Сидорові не обмежується
костельними пивницями. На допитливого туриста чекає ще одна пам’ятка минулого —
склеп Пайгертів на сільському цвинтарі.
Калиновські довго володіли Сидоровим,
передаючи його дітям та онукам у спадок. У кінці XVIII століття Сидорів
переходив з рук у руки, аж нарешті на початку ХІХ сторіччя його власниками
стали Пайгерти. За родинним переказом, барони походили з курляндської шляхти.
Власник Сидорова Юзеф Каласантій Пайгерт (1799–1871 роки) був поетом та
художником. Його відвідував у сидорівському маєтку педагог та вчений Яків
Головацький.
Пайгерти застали лише руїни замку
Калиновських. Але ж потрібно було десь мешкати. І через 200 років після
зведення в селі фортеці, у 1840-му, посеред великого саду виростає новий двір.
На сьогодні не збереглися не лише антикварні меблі, розкішна паркетна підлога,
печі з різнокольорових кахлів, бібліотека з кількох тисяч томів, оранжерея та
фонтан. Не пережив останню війну і сам палац...
...Місцю вічного спочинку родини Пайгертів
пощастило більше. Навколо гробівця чимало показних склепів та прикрашених
скульптурами поховань, але всі вони неначе зменшуються в розмірах при погляді
на цей посмертний дім в стилі класицизму. Влітку стежка до поховання заростає
кущами, навесні та взимку підійти до склепу легше.
...Сидорів, здається, спить: пусті вулички
та магазини, безлюдні фортеця та костел. Хочеться, щоб цей сон перервали
реставратори, туристи та історики. Адже не кожне село може похвалитися такою
колекцією старовинних реліктів, навіть якщо воно й розташоване далеко від
великих трас. Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
