Гуцульське весілля
Село Черемошна лежить на межі Прикарпаття та
Буковини. Ріка Чорний Черемош ділить його навпіл. Колись тут проходив кордон
між австро-угорською Галіцією і Румунією. Тепер українсько-румунський кордон
відсунувся на південь. До найближчого райцентру, а це Верховина, — 35
кілометрів. Наше весілля відбувається у присілку Черемошни. Свинський Потік,
позначений на картах як Лучок, лежить посеред гір на відстані п’ятьох
кілометрів від села. Тут мешкає родина молодого. Знайомтесь: Анничка і Михайло
Фучукові одружують сина Володимира, старшого із трьох своїх дітей. Він —
майбутній священик. Батьки цим дуже пишаються.
Наречену звуть Василина, по-гуцульському —
Васюта. Сім’я Сливчуків — з Верховини. Васюта працює сторожем у місцевій школі
і заочно опановує фах економіста. Вона — молодша дитина в родині Анастасії
Сливчук й Івана Федоріва. Батьки Васюти приймають молодих жити до себе. Ця
обставина зумовлює весь перебіг весілля.
Головним ритуалом гуцульського весілля є
«вінченє» — церковний шлюб. Колись уся церемонія поєднання закоханих — від
сватання до отримання віна (приданого) тривала більше місяця. Тепер — від трьох
до п’яти днів. За давньою традицією, свято влаштовують посеред тижня (в неділю
гріх вінчатися). «Весілля осібно провадять у молодого, осібно — в молодої. А
потім їх зводят докупи», — пояснює головний спеціаліст з обрядів місцевого
РАГСу Марія Бажура.
День перший. Вівторок. Пообіді дружби
вирушають в гори на пошуки весільного «деревця». Зрізають верхівку сосни з
парним числом гілок. Родичі і сусіди прикрашають її різнокольоровою вовною,
паперовими квітами, стрічками та загорнутими у фольгу горіхами. Оздоблене
«деревце» вкладають у калачі і ставлять на стіл — біля нього сидітимуть молоді.
Цьому звичаю — понад 500 років. «Деревце» символізує Дерево життя, з якого, за
гуцульською міфологією, вийшла перша пара людей у раю.
Поява «деревця» знаменує початок веселощів.
У ніч з вівторка на середу в домі молодого та молодої гуляють дружби, дружки та
найближча родина.
День
другий. Середа. Світський обряд «розпису» не набув популярності серед
горян. Багато хто, за давнім звичаєм, живе «на віру» і оформляє стосунки лише у
випадку необхідності. Наші молоді замовили офіційну церемонію.
Навіть в офіціоз гуцули примудряються
привнести автентику. Василина і Володимир приїжджають до «розпису» кожен у
своєму авті. Їх зустрічають музиканти. Хвилин десять наречені «зближают си» —
крок за кроком повільно підходять один до одного. Обрядовець із короваєм на
рушничку запрошує всіх до зали. Клятву любові й вірності молоді вимовляють
тремтячими голосами. Батьки не стримують сліз, коли діти звертаються до них зі
словами подяки. Пані Марія бадьоро перериває розчулені схлипування:
Молодий — як місяць,
Молода — як зірка,
Поцілуйтесь, молоді,
Най нам буде гірко!
Молоді припадають одне до одного з видимим
задоволенням. Після цього, за гуцульським звичаєм, беруться розривати калачі.
Перший — на подружні права, другий — на обов’язки. Завдання — відірвати більше
хліба і, відповідно, більше прав. Але спочатку слід подивитися в дірочку калача
на присутніх. «Скільки порахуєте гостей, стільки буде вам дітей!» — ворожить
обрядовець. Молоді зупиняються на п’ятьох, порівну розламують хлібини і годують
одне одного крихтами. Родичі дістають із «кравчучок» таці з бужениною і кльоші
з пляцками (солодким). Наступну годину всі присутні «балюют си» — їдять і
закушують. А Влодко і Васюта не зводять очей одне з одного. Виявляється, недарма:
з-під РАГСу молоді їдуть приймати гостей кожен у своєму домі.
Середа:
вечір, ніч. На подвір’ї молодого — два величезні дощані намети. Стіни в них
завішані килимами та ліжниками. В одному — накриті столи, в іншому — «данцовня»
(танцзал). Гості починають сходитися близько дев’ятої години вечора, як
обійдуть худобу. «Кньизь-молодий» із дружбами зустрічає їх у «данцовні» і
кожному підносить повну чарку. Дружби приймають і сортують подарунки. Церемонія
триває майже до півночі. Гості тимчасом танцюють. Коли господарі запрошують за
стіл, чуби й потилиці у декого вже цілком мокрі.
Гуцули зазвичай влаштовують гостину не за
кількістю людей, а за числом домів. Тутешня гостина — на 100 хат, накрито на
300 чоловік. За столи сідають у певному порядку: спочатку батьки «заводять»
молодого, за ним ідуть «матки» (найближчі родичі-жінки), дружби і всі решта.
Перебігом весілля керує «шинкар» – він є тамадою, розпорядником і барменом
водночас. Перші три години з-за столу не виходять. За цей час подають усі
страви, виголошують усі вітання. Паузи заповнює «береза» — скрипаль на ходу
складає співанки:
Красно гостеньки сьили,
Що здвигнули си стіни.
Не так они здвигнут си,
Як гості горівочки нап’ют си.
Десь о пів на четверту частина людей
повертається у «данцовню», решта «набувают си» (веселяться) за столами. На
світанку господарі проводжають гостей, аби пообіді зустріти їх знову.
Відчувається, що кілька годин перепочинку потрібні усім.
День
третій. Четвер. «Виріжінє» до шлюбу починається одяганням
«кньигиньи-молодої» в гуцульську «вбирю» (так називають одяг, взуття і
прикраси). Ритуал займає щонайменше три години. Спеціально найнятій для цього
жінці допомагають мати нареченої і дружки. Споглядати процес дозволено тільки
жіноцтву. Виняток — скрипаль:
Ой, збирати молоду
Нелегка робота,
Ой, здаєссі, нас застане
За тамтим субота.
Васюта — у довгій вишитій сорочці, попружка
(широкий тканий пояс) тримає дві запаски, по них нав’язані п’ять великих хусток
з френзлями. На ногах у дівчини — тузінки і постоли. Вона сидить на стільці,
вкритому ліжником, і мужньо терпить, як «вбирають голову».
Майстриня-«вбиральниця» Марія Сухарчук плете Васюті коси, викладає з них
віночок і обв’язує його «поплітками» — пасмами червоної вовни.
Головна
прикраса весільної зачіски — «чільце». Невелика корона зроблена з дрібненьких
бляшок різної форми і кольору, що підвішені за кільця до основи. Квітки,
зірочки та ромбики тріпотять і дзвенять від найменшого поруху голови. Краса-а!
«Чільце» прив’язують дванадцятьма
«волочками» (стрічками), кінці яких випускають до середини спини. В них
уплітають дощик і «висячки» — китиці. Зверху викладають «пасочки» — яскраві
смужки, вишиті бісером. Просто на коси нашивають великі квітки. Прикраси, які
Васюті доведеться носити на голові майже добу, важать понад два кілограми.
Помітно, що через це її постава стає особливо гордовитою.
Молода підводиться зі стільця, щоб одягти
«кожух» (кептар) і «дар» — вишиту перемітку, яка відіграє роль шалика. «То є
свідченнє багатства, — пояснює «вбиральниця». — Бо молоду так мотають, аби була,
як писаночка!». Весь гуцульський весільний одяг символізує заможність молодої.
Коштує така «вбиря» недешево: півтори тисячі плюс ще 300 гривень за зачіску.
А за спиною молодої розігрується вистава.
Дружки кумедно штовхаються, намагаючись сісти на її місце. Скрипаль підливає
оливи у вогонь:
Співай-співай співаночки,
Аби сь радість мала,
Аби сь сіла на то крісло —
І теж си віддала!
В супроводі дружок «кньигиньи» виходить до
гостей. У залі кафе, де накриті столи, стає більше сонця. Під час перекуски
«береза» жартівливо віршує про присутніх. Його дотепи не обминають і нас:
Як я граю і співаю,
Моє серце дише,
Усі мої співаночки
Журналістка пише.
Станіславських спецялістів
Треба запитати:
Де у Жєбьи мож купити
Той журнал «Карпати»?
Це знак підвестися, виголосити побажання
молодій і принагідно розповісти, де саме у Верховині продається наше видання.
Підходить мама Васюти, наливає чарку. «П’ю до вас!» — перехиляє її, наливає ще
раз по вінця і простягає нам. Відмовитися означає образити господиню.
Випиваємо, як годиться, до дна. Чіткість сприйняття повертається не скоро...
Тим часом «виводять молоду» — гості беруться
за руки, утворюють живий ланцюжок, обходять столи і прямують до виходу.
Попереду — «батько» (хресний) із «деревцем». Процесія проходить попід калачі,
які на знак благословення у дверях тримають мама й тато молодої. Тепер —
«данець». Молода в колі з дружками танцює «гуцулку». Нарешті всі виходять
надвір. По конях! На Черемошну!
Четвер:
вечір, ніч. У Черемошній молода з «урєдою» (супроводом) залишають авта. До
господи майбутнього чоловіка справжня гуцулка має в’їхати на коні. Дівчина
зграбно вискакує в сідло. Дорога до присілку розмита — днями тут випав перший
сніг. У болоті грузнуть коні й люди. А треба вибратися на гору, зійти крутим
схилом і подолати вузьку кладку-місток. Та хіба шлях до кохання буває легким?
Першими молоду помітили музиканти:
Гой кувала зазулечка,
Та казала куку,
Подай-ко ми, дьивчиночко,
Свою білу руку.
Влодко знімає Васюту з коня. Батьки молодих
підходять до дітей із ситом, наповненим зерном, цукерками та копійками.
Мати-свекруха тричі обсипає дітей пшеницею з сита і пригощає медом, приказуючи:
«Щоби вам було так солодко, як мід солодкий!» Свати заводять за стіл молодих і
гостей. Весілля триває.
Зранку байка, пополудні
Вже не можна пити,
Бо ми мусимо ще нині
Ці діти звінчьити.
Дякувати
«березі», що нагадав! Перед шлюбом молоді стають до «прощє». Володимира і
Василину знову «виводять» з-за столу і вони клякають (стають на коліна) перед
батьками. «Шинкар» промовляє: «Стали молоді пред вами, як свічі перед образами.
І просять уперед Бога милосердного, а потім і вас, татку та мамко солоденькі, і
вас, братчики й сестрички рідненькі, і вас, діди, вуйі і тетічки, і вас, чужі
чужиночки, усю ближчу й дальшу родину, і найменшу дитину. Просимо всіх, абисте
простили і в далеку дорогу благословили». Відповідають гуртом: «Най Бог
простить, ми — прощаємо!». Батьки хрестять калачами молодих, а вони цілують їм
руки.
До церкви Влодко і Васюта вирушають на
конях. Десята година вечора. Гори, темрява. Перевзуваємося в гумові чоботи, озброюємося
ліхтарями і йдемо до храму пішки вздовж ріки. Стежка перестрибує з берега на
берег — 14 разів переходимо річку вбрід. Через півтори години вибираємося зі
Свинського Потоку на вулиці Черемошни. Перед вівтарем молодята стають за
півгодини до півночі. Сталося!
З церкви їдуть у дім дружини. У Верховині
«весьилє» триватиме до ранку. Попереду ще: купівля молодої; «пропій», коли
молодий обдаровує молоду, а дружки — дружбів; «повниця», коли гості грошима
вітають подружжя. Чоловік має «розвити» дружину — зняти стрічки і чільце,
розплести коси. З першими півнями ті з гостей, що ще залишились на ногах,
проводять молоду пару «на спаннє». Дружби їх роззують, аби дістати з постолів
спеціально сховані туди гроші. Це — їхня винагорода за «служіння».
Гадаєте, що це завершення весілля? Не зараз!
Молоді ще повинні відвезти «деревце» туди, де будуть жити, і почепити його на
солодку яблуньку. Такий обряд заповідає злагоду в сім’ї та добробут. А потім:
То я піду данцувати,
Дай Боже, щьисливо,
А ви, старі, на молоді
Не дивіт си криво.
А ви, старі, на молоді
Криво не дивіт си,
Але йик вам недогода —
Домів заберіт си.
Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу
родинам Петросаняк, Тануляк, Марії Бажурі та Василю Гуцуляку
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
