Наші
на Ельбрусі
«Того дня на Ельбрус1
піднімалися приблизно сто чоловік...», — розказує наш співрозмовник, 33-річний
фотокореспондент журналу Тарас Дутка. І відразу виникає питання: якщо туди
пхається така маса народу, чому подолання цієї вершини навіть у досвідчених
гірських туристів викликає повагу? Чому туди йдуть і йдуть добре треновані,
фізично підготовлені туристи, альпіністи, скелелази і т.д.? Однак ота фраза
Тараса мала продовження: «...Вийшли на гору лише половина». Група галичан, у
складі якої йшов і наш фотокор, перебувала на Кавказі з 26 липня до 10 серпня.
Якраз перед їх сходженням на Ельбрусі загинули четверо киян. Лише у травні
цього року жертвами «популярної вершини» стали 32 туристи...
Тарас
у горах не новачок. Карпатами ходить багато років, а останнім часом ще й водить
свого малого сина. Але це Карпати. Цікаво було «спробувати» вищого і суворішого
Кавказу, тим більше — вийти на сам Ельбрус.
Львівський державний інститут фізичної
культури якраз готувався відзначити свою 60 річницю і 750-річчя Львова
підкоренням найвищої вершини Європи. Сформувалася група з десяти чоловік
(одному з них не пощастило потрапити на Кавказ, оскільки через прострочене фото
в паспорті його зняли з поїзда російські прикордонники). І 26 липня експедиція,
очолена майстром спорту з альпінізму Лідією Тимошенко, приїхала в Пятигорськ.
Тут галичан зустрів місцевий водій автобуса, балкарець на ім’я Хусейн. Він
легко знайшов з українцями (щоправда, російською) спільну мову на ґрунті дещо
схожої історії: радянська влада і тих, і тих масово «виховувала» в сибірських
таборах. А комплімент на кшталт «Хусейн — справжній джигіт, хороший джигіт»
вплинув на горянина так, що той суттєво знизив плату за проїзд. Того ж дня наші
подорожні опинилися в містечку Ельбрус на базі Індерчі (в колишньому
піонерському таборі), що виконує роль, подібну до нашого Заросляка під
Говерлою.
Тут
слід пояснити, що перед сходженням на Ельбрус туристи повинні пройти
акліматизацію — інакше значний перепад висоти, відмінні від звичайних
кліматичні умови можуть виявитися для людського організму нездоланними. Бувало,
що від перевантаження люди просто вмирали.
Отже
з бази Індирчі галичани здійснили декілька вилазок вище в гори. Скажімо, на
вершину Тегенеклі-Баші (3501
метр). Простуючи через село Тегенеклі (з місцевого
діалекту назва перекладається, як «місце що заросло колючими чагарниками
тегенек»), туристи зайшли до музею альпінізму імені Володимира Висоцького.
Тутешні експонати — це альпспорядження від початку минулого століття. Є там і
мисливські трофеї, здобуті на полюванні в кавказьких горах. А найзначнішу
частину фондів складають речі Висоцького, фото, пов’язані зі зйомками фільму
«Вертикаль». Адже стрічку робили в Приельбруссі. Музей дуже популярний серед
туристів. На момент відвідин його галичанами, експозицію оглядали поляки,
австрійці та інші іноземці.
Після культурної програми українська
експедиція продовжила програму спортивну. Щоправда, урізноманітнила її
знайомством зі свійським осликом, котрий пасся на висоті під три тисячі метрів
поблизу невеличкого обійстя горянина-балкарця. «Ми побачили невеличку колибу і
клаптик акуратно обробленої землі. Балкарець вирощував картоплю», — розповідає
Тарас Дутка. З бази галичани вирушили о шостій ранку, на вершині були о шостій вечора.
Сходити доводилося досить швидко, хоч і обережно — сипучим камінням не побіжиш.
А, очевидно, кортіло помилуватися планеруванням у небі орлів, цвітінням арніки
та розкішних рододендронів...
Традиційний маршрут для тих, хто готується
підкорити Ельбрус, — це похід до гори Чегет (3650 метрів). Дістатися
на вершину можна «кріселкою» від турбази біля підніжжя. Є також і добре
промаркований пішохідний маршрут. Ним і піднімалися до вершини наш
фотокореспондент та його колеги.
На підході до вершини Чегет запрошує на
східну кухню найвисокогірніше кавказьке кафе «Ай». Власне на цій висоті
(приблизно 2?800 метрів)
починається льодовикова зона і відкривається вид на дві вершини Ельбруса —
східну та західну. Саме час для Тараса Дутки задіяти у повній мірі свого «нікона».
У всіх за плечима рюкзаки вагою до 10 кілограмів, а у
фотокора — ще й фотоапаратура і штатив.
На вершині українців наздоганяють серби,
турки, італійці, поляки, а японець розтягує свої барвисті стрічки-молитви.
Довідавшись, що поруч фотограф від журналу «Карпати», іноземці просять адресу
сайту, щоб на ньому побачити (і, мабуть, показати родичам та знайомим)
фотофакти їх сходження на Чегет.
А згори перед об’єктивом відкрився
фантастичний пейзаж із озером Донгузорункель. Водойма неймовірно різнобарвна
завдяки водам, що впадають у нього. Поруч з глибоко-синіми й насичено-зеленими
потоками пливуть ядучо-руді, багаті залізом, нарзанні води. Спускаючись,
товариство вирішило відсвіжитися в одному з озер. Але тут нагодилися
прикордонники, які й пояснили, що вештатися у прикордонній зоні без спеціальної
перепустки негоже. Залишалося повернутися на стоянку.
Отак облазивши навколишні вершини, галичани
перебазувалися на висоту 4 200 метрів до «Притулку одинадцяти».
(Раніше там справді був триповерховий притулок та генераторна станція. Притулок
згорів у 1998 році, залишилися руїни і назва. А генераторну перебудували в
мініготель на 50 чоловік).
І все було би за планом акліматизації, якби
наш фотокореспондент не мав необережності захворіти на ангіну. «Спочатку
рейсовий автобус довіз нас до села Азау. До «Притулку одинадцяти» довелося
підніматися пішки. А самопочуття у мене було не з кращих, — говорить Тарас. —
Як тільки розклали намети, я заліз у теплий спальник, попив гарячого чаю з
ліками і спробував заснути». Однак, навіть при тому, що підйом достатньо важкий
(не лише для хворого на ангіну), спати вдається не всім. На такій висоті у кого
починається аритмія, у кого кисневе голодування. Але попереду був ще один день,
щоби звикнути. І цей день публіка, яка готується до сходження на Ельбрус, не
вилежується.
Дорогою до вершини туристи проходять повз
Скелі Пастухова ( 4 800
метрів). Окремий похід до цього місця обов’язково
здійснюють за день перед основним сходженням — не лише задля акліматизації, а й
щоби запам’ятати шлях, який потім доведеться долати в темряві. Тут слід
зауважити, що підйом слід розпочинати вночі — в годині першій-другій. У другій
половині світлового дня погода на Ельбрусі зазвичай різко погіршується. Тому
треба встигнути повернутися на базу десь до 16.00.
Отже
у ніч з 4 на 5 серпня галицька група туристів стартувала на найвищу європейську
вершину. «Особливо важко тим, хто йде попереду і «протоптує» дорогу. Вночі не
видно позначок маршруту — дерев’яних тонких прутів, що вказують стежку. Крок
вліво, крок вправо — і можна потрапити в тріщину у льодовику, звідки тебе
можуть уже ніколи й не витягнути. Важливо тримати темп. Зіб’єшся — збиваєш
дихання і йти стає ще важче. Зупинятися і відпочивати доводилося кожні 20
кроків. Стаєш спиною до підйому, спираєшся на телескопічні палиці і моментально
засинаєш. Хвилевий перепочинок — і знову вгору...» — згадує Тарас Дутка.
Місцем тривалішого перепочинку при сходженні
стає перемичка на підступах до вершин Ельбруса. І тут уже є можливість
фіксувати фотоапаратом запаморочливі панорами. «Проміжок від сідловини до
вершини нагадує січневий Петрос у Карпатах. До речі, проходження за один день
вершин Петроса і Говерли взимку, як і підйом на Ельбрус, відносять до однієї
категорії складності — 2 б». Але на перемичці дехто відчув, що сил підкорити
вершину уже не залишилося, а дехто мусив повернутися уже зі Скель Пастухова.
Ті, хто проходить від перемички ще дві години — чується переможцем. «Опинившись
на вершині, люди починають хто плакати, хто сміятися, хто танцювати, хто
молитися... Сили повертаються, з’являється відчуття щастя...», — розповідає наш
фотокор про враження, які, мабуть, залишаться з ним назавжди. Можна лише
уявити, з якою гордістю розгорнув Тарас прапор журналу «Карпати»... А тут ще й
фантастично пофартило з погодою, що на Ельбрусі трапляється не часто. Тож
радість можна було розтягнути аж на півтори години.
Мабуть, у цей час згадуються десятки й
десятки надмогильних табличок у горах Приельбрусся, багаторазове подолання
безмежної втоми на грані відчаю, сумніви у власних силах. Ті, кому сходження
вдалося, розуміють, чому є на світі й такі «фани», що побували на цій вершині
багато разів і хочуть цієї перемоги ще. Як от легендарний альпініст Володимир
Моногаров, що якраз одночасно з галичанами піднімався на Ельбрус, відзначаючи
своє... 80-річчя.
1 Ельбрус — найвища гора Європи та Кавказького хребта, конус згаслого
вулкана. Має дві вершини — західну (5642 метри) та східну (5621 метр), що розділені
сідловиною (5325 метрів).
Загальна площа льодовиків Ельбрусу — 134,5 квадратних кілометри.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
