«Зрізати»
на Синевир
Взагалі на озеро Синевир є
«добре втоптана» асфальтована дорога. Від Івано-Франківська (а саме його
небезпідставно вважають брамою до Карпат ) цей шлях становить приблизно 160 кілометрів.
Тобто:
Івано-Франківськ — Долина — 70 кілометрів (цю
ділянку можна подолати приміським потягом або велосипедом по доброму шосе);
Долина — Старий Мізунь — 20 кілометрів;
Старий Мізунь — Мислівка — 10 кілометрів;
Мислівка — Торунь — 20 кілометрів;
Торунь — озеро Синевир — 40 кілометрів.
Але такий маршрут із постійним просуванням
асфальтовими шляхами, на нашу думку, не раціональний. Адже на карті
«неозброєним оком» видно, що в якомусь із уже згаданих місць (села Мислівка і
Торунь) з траси можна звернути на ґрунтову стежину і, замість довго й нудно
крутити педалі, надати мандрам трохи «кроскаунтрійного» (катання бездоріжжям)
гірського забарвлення. Разом з тим є шанс зекономити час.
Пропонуємо
звертати ліворуч в селі Мислівка (не доїжджаючи до нього кілька сотень метрів).
На практиці це навіть не поворот. Основна дорога тут відходить праворуч, а ми
їдемо прямо — в бік розкішного відпочинкового комплексу (саме після нього на
дорозі зникає асфальт). Далі дорога стає ґрунтовою і, тримаючись залишків
старої вузькоколійки, кілометрів за дванадцять доводить до будівель
Бескидського лісництва. Тут варто зробити привал на обід і добре поїсти. Адже,
враховуючи зусилля на підйомах та час на орієнтування (блукання), попереду ще
десь половина шляху.
Запорукою правильного вибору дороги від
лісництва є витік річки Свіча. Згодом вона роздвоюється на два потоки: Свічу і
Синю Магуру. То саме попри Свічу і треба рухатися, щоби виїхати на хребет і
перевалити на закарпатський бік. Якщо ви тут схибите, то Синя Магура з часом
заведе вас до чагарників та стрімкого підйому, тому слід добре продумувати кожен
наступний крок. Наша команда якраз трохи поекспериментувала на цій ділянці...
З одного боку, не радимо повторювати такий
досвід. Але з іншого боку, по секрету й пошепки, автор може взяти на себе певну
«творчу» відповідальність і сказати — експериментуйте на здоров’я. Невеличкі
блукання нададуть вашим мандрам додаткового змісту. Тільки не перестарайтеся,
бо не встигнете до вечора на озеро.
Під
кінець підйому таки доведеться злізти з ровера і трішки його попхати. На хребті
стане значно легше — хай ця думка вас тішить і гріє. Коротко перепочивши та
зорієнтувавшись по карті, можна без надмірних зусиль знайти втоптаний спуск до
села Свобода. Далі, покрутивши педалі ще кілометрів вісім центральним шляхом,
доїжджаємо до шлагбауму. Це — вхід в Національний природний парк Синевир.
Платимо по гривні і радо вирушаємо до озера. Але виявляється, що це ще не все.
Потрібен «останній ривок» — хвилин так двадцять нелегкого підйому. Заключні
метри особливо дратують — очікування фінішу затяглося.
У
плані на мандрівку має бути обов’язковий пункт — «ночівля на озері». Навіть
якщо вам поталанить дуже рано виїхати з Долини й не пізно дістатися до Синевиру
краще таки заночувати тут. Прогулянки навколо «синього виру» (називають його і
так) направду гіпнотизують та заколисують на добрий здоровий сон.
Розкладати намети та багаття біля озера
заборонено, зате є спеціальні місця для кемпінгів з альтанками. Шкода: купатися
в озері також не дозволяють.
Тим же шляхом їхати додому — ганьба
(принаймні, для справжніх мандрівників). Пропонуємо вертатися асфальтованою
трасою через Міжгір’я. Цей, визначений нами як нераціональний, шлях зараз уже
можна вибирати для урізноманітнення. Після «псячих стежок» промчати трасою —
особливе задоволення. При цьому на перевалах ви долатимете видовищні затяжні
підйоми і спуски. Їх буде три: Міжгірський, Торуньський, Вишківський. До речі,
перший з них — найдовший та придатний для того, щоби роздивлятися довколишні
ґорґанські краєвиди.
Просто від озера на хребет можна знову трохи
спробувати стилю «кроскаунтрі», а далі кряжем (кордон областей) — попри гору
Озерну. Вкінці виїжджаємо до села Торунь, таким чином заощаджуючи час і милуючи
ноги. Звідти до Мислівки рухаємося головною дорогою, а тоді — битим шляхом до
Долини.
Редакція дякує Олександрові Іващенку за
участь у підготовці матеріалу
Синевир:
енциклопедична довідка
Озеро завального походження. Знаходиться у
Міжгірському районі Закарпатської області поблизу села Синевирська Поляна.
Лежить на висоті 987
метрів над рівнем моря на південних схилах Ґорґан в
улоговині, утвореній горами Озерна (1495 метрів), Сленізор (1235 метрів) та
відрогом вододільного хребта. Улоговина утворилася внаслідок обвалу скель і
перекриття долини гірського потоку, має видовжено-округлу форму.
Площа озера — сім гектарів, середня глибина
— 16-17 метрів,
максимальна — 24 метри.
Озеро живиться поверхневими і атмосферними водами, з нього витікає невеликий струмок
(належить до басейну річки Теребля).
Вода в озері чиста, прозора,
слабомінералізована. Береги порослі лісом, водяна рослинність розвивається лише
вздовж прибережної смуги. Фауна представлена окремими видами мікроскопічних
ракоподібних. Є форель.
Озеро належить до Національного природного
парку Синевир.
Вкотре велокоманда від журналу «Карпати»
намагається відкривати авантюрні, неходжені, часом трохи «закручені», часом
простіші стежки для мандрів Карпатами на велосипеді. Приймаємо від читачів
зауваження стосовно складності запропонованих маршрутів, але.... Такий наш
вибір небезпідставний. Безумовно, з часом будуть друкуватися і легші
«замальовки». Однак, обираючи саме нинішні наші пропозиції, навіть досвідчений
веломандрівник-«кроскаунтріер» зможе отримати повноцінну хвилю яскравих
відчуттів, емоцій, адреналіну та цікавості.
Надсилайте до редакції свої дописи про
пригоди на наших маршрутах. Ми їх врахуємо, вибираючись на чергове
байк-завдання. А найбільш активні дописувачі, за бажанням, зможуть взяти участь
у наших вело-дослідженнях.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
