Замок
з купюри
У Луцька немає гордовитої
надмірності Львова, столичної пихи Києва чи гамору Хмельницького базару. Луцьк
взагалі невелике місто. Трохи більше за 200 000 жителів. Тут тихо, чисто,
спокійно. Така ж і мова лучан — неспішна волинянська. Тут навіть бунтівливі
підлітки у своїх графіті зображають види рідного міста: отже, люблять його,
пишаються. І є чим.
Літописний Лучеськ
Головна пам’ятка і гордість міста — Верхній
замок, або Замок Любарта. Фортець такого рівня збереженості в Україні
набереться не більше десяти. Та луцький замок менш знаний, аніж пам’ятки Судака
чи Кам’янця-Подільського. Його наче не існувало для радянських істориків: про
нього й словом не згадано у фундаментальній «Історії Волині» (Михайлюк О.Г. та
інші —Львів, 1988), замку присвячено лише кілька речень у «Історії Луцька»
(Кичій І.В, Михайлюк О.Г. — Львів, 1991). Дивно, адже саме ця твердиня
охороняла столицю Волині протягом століть...
Заглянемо в історію. Люди оселилися в цій
місцевості над рікою Стир щойно в Х столітті. А наприкінці Х століття на місці
поселення було насипано оборонний вал висотою лише один метр. Так сільце почало
перетворюватися на град1.
Як відмітив у своїй хроніці польський літописець Ян Длугош, саме у 1000 році
Луцьк заснував київський князь Володимир Святославович. Сучасні історики з
Длугошем особливо не сперечаються: версія цілком імовірна.
На початку ХІІІ століття дитинець
перетворюється на князівський двір, тут виростає перша мурована споруда міста —
церква Івана Богослова, майбутня катедра луцьких єпископів. Мешканці замку не
лише воювали, а й відпочивали. Принаймні в шахи грали точно: археологи знайшли
різьблені кістяні фігури.
За
часів Любарта
Мурований замок з’явився в Лучеську все ж
пізніше, в часи правління Любарта. До слова, хоч цього князя називають
литовським, він ніколи не мав уділу в Литві, лише на Русі. Одружився Любарт з
Агрипіною, дочкою луцького князя Андрія, отримавши від дружини у придане
Луцький уділ (1331 рік). У 1340 році Любарт з удільного стає великим князем
Володимиро-Галицької Русі, а невдовзі своєю столицею обирає Луцьк. Люстрація2
твердині від 1545 році стверджує: «...Іж напервей Велікій князь Люборт почал
бил тиї обадва замкі муроваті, а на нім князь Світрігайло доконивал». На той
час пройшло вже 160 років від смерті Любарта, та більш ранніх згадок про
муровану твердиню історія не зберегла.
Але виникає питання, які «обадва» замки? Все
вірно: в Луцьку була не одна, а дві твердині. Крім власне замку Любарта —
Окольний замок, що примикав до нього з заходу і відділявся перекопом (ровом).
Тут жили міщани, яких князівська резиденція витіснила зі старого дитинця.
Дотепер від цих міських укріплень збереглася лише вежа Чарторийських та
фрагменти стін. На відміну від Верхнього замку, залишки Окольника до
туристичних маршрутів практично не входять — спробуй знайти ту збережену вежу
серед плутаної приватної забудови. Втім, було би бажання, а орієнтир у вигляді
гострого даху башти побачити не так і важко.
Таємнича корона Вітовта
...В 1392 році Луцьк «навічно» переходить до
Вітовта Кейстутовича. Його правління в місті не забули: популярний луцький
ресторан носить назву «Корона Вітовта», а серед міських топонімів є ще
Вітольдів колодязь. Князь часто бував у місті, перетворивши його на своєрідну
південну столицю Литовсько-Руської держави. Кейстутович заснував тут католицьку
катедру та домініканський монастир, побудував мости й дороги, запросив у Луцьк
вірменів, караїмів і німців. У замку з’являється Владича вежа, мури нарешті
замикають кільце між усіма трьома баштами.
В січні 1429 року до Луцька з’їжджаються
європейські монархи з 15 держав. Ось найважливіші з них: німецький імператор
Зигмунд, датський король Ерік IV, польський монарх Ягайло, великі магістри
Тевтонського та Лівонського орденів, легат Папи римського Андрій, великий князь
Московський Василій у супроводі митрополита Фотія і князів Тверського та
Рязанського, посол візантійського імператора Палеолога. Було й багато інших
можновладців, а про сім’ї монархів, челядь і охорону вже й не казати. Всього до
Луцька прибуло понад 15000 гостей, тоді як місцеве населення ледь налічувало
5000...
На
цьому середньовічному «самміті» розглядалися важливі проблеми: міждержавні
відносини, спільна коаліція проти дедалі сильнішої Османської Порти, рівні
права для католицької та православної церков та... коронація Вітовта. Папський
нунцій вже віз у столицю Волині обсипану діамантами корону — та чи то вона десь
зникла у дорозі, чи, як стверджує луцька легенда, її розрубали на шматки і
розвезли в усі куточки Європи. Так чи інакше, стати королем Вітовту не
судилося. Ягайло рішуче відмовився вважати Вітовта самодержцем, хоча володіння
князя простягалися від Балтики до Чорного моря. (Місцеві кажуть, що польський
король просто позаздрив красі корони).
Правосуддя
по-середньовічному
Тим часом Вітовт образу не забув: того ж
року князь наказав «твердити» волинські замки, готуючись до війни з Польщею.
Але помститися не встиг. Луцька війна спалахнула через рік після його смерті, у
1431 році, за правління Свидригайла. Цілий місяць Луцький замок витримував
важку облогу, підлатуючи стіни, які раз по раз руйнувала польська артилерія, аж
поки польський монарх з литовським князем не помирилися.
А в 1436 році Високий замок успішно
штурмували війська великого князя Литовського Сигізмунда. Легенди стверджують,
що позбавлений вотчини Свидригайло сім років пас овець на Волощині, поки не
отримав знову улюблений Луцьк у володіння. Міщани радо зустріли князя-вигнанця,
і той вдячно обдаровував підлеглих селами та маєтками. За Свидригайла Луцьк
претендував на об’єднавчий центр всієї України-Руси. В князівській раді
1436-1438 років засідали київський воєвода та подільський староста. Саме в часи
Свидригайла Луцький замок став повністю цегляним, з трьома вежами однакової
висоти.
...Втративши
статус княжої резиденції, замок став осередком духовної, адміністративної й
судової влади краю. Підвали башт слугували в’язницею, засуджених до смертної
кари страчували на Замковій або Ринковій площах. При замковому палаці було
спеціальне приміщення для допиту правопорушників нешляхетського стану.
Правосуддя в ті часи більше нагадувало інквізицію. Так, в 1583 році нещасну
служницю Настасії Охлоповської піддали тортурам, бо дівчина була свідком того,
як Охлоповська вбила свого чоловіка Бориса. «...Ее кат в Луцку тут мучил,
голову остриг й коси уризал, рани на плечах й на боках, свечамі пік... на
драбино развязавши тягнул». Намагаючись приховати правду, яка обов’язково
випливла б, родичі Охлоповської викрали дівчину з в’язниці, вбили її та вкинули
тіло до криниці. А що ж вельможна Настасія? Після винесення вироку її взяли на
поруки опікуни. А потім вона ще довго судилася з родичами вбитого за маєтки.
Від
княжої резиденції до руїни
Наші уявлення про те, яким був замок
століття тому, сильно приправлені казковістю. Люстрації укріплень Луцька в
XVI-XVII століттях неприємно вражають: всі три башти вимагають негайного
ремонту, відсутні ланцюги для підйомного мосту, вали та рови засипані сміттям,
продовольчих запасів нема. У ще гіршому стані був Окольний замок із зігнилими
фрагментами його дерев’яних стін та похиленою від старості брамою. Вже в ті
часи міські укріплення почали втрачати своє стратегічне значення...
У 1795 році Луцьк увійшов до складу
Російської імперії. Любартова твердиня почала перетворюватися на мальовничу
руїну. Після численних пожеж у ХІХ столітті лучани почали сприймати колишній
форпост як джерело каменю для відбудови осель. У 1863 році уряд навіть видав
«височайшее повеление» розібрати В’їздову башту й південний мур. На аукціоні
цей фрагмент замкового муру продали за 373 карбованці, а початкова ціна була
всього 18 карбованців 50 копійок... Те, що фортеця не стала жертвою міщан, —
заслуга будівничих Любарта. Кладка була міцною, розбирати замок виявилося
важко. До міста почали навідуватися художники та інший романтично налаштований
люд, щоб помилуватися маєстатичними руїнами. Нарешті, в 1885 році стало
зрозуміло, що таку красу краще зберегти, а не розвалити. До замку почали
ставитися як до пам’ятки історії. Хоча охороняли його часом у досить дивний
спосіб. Скажімо, перед візитом Олександра ІІІ в 1890 році на В’їздовій вежі
розібрали аттик, аби, бува, не впав на монарха.
Що
маємо зараз?
В’їздова вежа зображена на 200-гривневій
купюрі: так Луцький замок став, можливо, найупізнаванішою українською
твердинею. Міцні 10-метрової товщини стіни завдовжки 240 метрів з’єднують три
башти града. У Владичій розмістилися арсенал і унікальна колекція дзвонів. У
В’їздовій — виставка будівельної кераміки «Плитниця».
Тільки залишки фундаментів підказують, де
були палац Вітовта та церква Івана Богослова. Більше пощастило Шляхетському
будинку (1789 рік) і палацу єпископа (1814 рік) — вони приймають у своїх залах
гостей міста. Щороку в замку проводяться лицарські турніри «Меч Луцького
замку». Подейкують у місті про плани відбудови Окольного замку. І здіймається
над міським базаром град Любарта: сакральне над профанованим, вічне над
сьогоденним.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
