Історичні
вогні янтарного міста
Бурштин сьогодні — це
передовсім промисловий центр, неподалік від якого працює найбільша на
Прикарпатті теплова електростанція. Про Бурштин знають не тільки в Україні, а й
далеко за її межами, адже Бурштинська ТЕС зараз під’єднана до європейської
енергосистеми й забезпечує електроенергією частину Європи. Та, як це не дивно,
причини перетворення маловідомого провінційного містечка у знане місто краю
слід шукати не лише в минулому столітті, коли зводилася Бурштинська ТЕС, а й у
всій його 500-літній історії.
Візуальні орієнтири
Коли
подорожуєш північною частиною Івано-Франківщини, навряд чи заблукаєш серед
скупчення сіл, розташованих на пагорбах з пласкими вершинами й пологими
схилами. Майже звідусюди з Рогатинського, Галицького, частини Калуського й
Тисменицького районів у погожу днину видно орієнтир — витяжні труби велетня
енергетики Прикарпаття Бурштинської ТЕС. Найвища з них має висоту 250 метрів, тож разом із
шлейфом білого, а іноді й чорного (бо не завжди проходить фільтрацію) диму
видніється на десятки кілометрів. Однак з наближенням до цього «чуда»
радянської доби дає відпочити окові чиста гладінь Бурштинського штучного моря —
одного з найбільших і наймальовничіших гідрологічних об’єктів краю. На відміну
від більшості морів світу, воно має свій рік і навіть день народження. У жовтні
1964 року бульдозеристи перекрили русло Гнилої Липи і вода почала заповнювати
котлован, який копали цілий рік майже шість десятків бульдозерів, грейдерів,
ГАЗів та МАЗів...
Із північного сходу до рукотворної водойми
прилягає унікальна ботаніко-географічна зона — Касова гора. У 1975 році її
визнано комплексною пам’яткою природи загальнодержавного значення. Найбільша
цінність цієї території — її буйна рослинність. Реліктовий трав’яний покрив
цього природного об’єкта досліджували понад півсотні експедицій. Учені
стверджують, що тут збереглися деякі види рослин кінця третинного періоду, які
можна знайти лише в заповіднику Асканія Нова та Стрілецькому степу Курської
області. Десять видів рослин занесені до Червоної книги України.
Таємниці
історії
...Дослідники
запропонували п’ять версій пояснення топоніма Бурштин, кожна з яких має свої
«за» і «проти». Найбільш правдоподібною видається геологічна. У підручнику з
геології і мінералогії, виданому у Львові в 1912 році, можна прочитати про
знахідки янтарю (бурштину) у цій місцевості. Урочище, де найчастіше
зустрічалася скам’яніла живиця жовтого кольору, назвали Бурштиновим. У кінці
XVI століття на цю місцину переселилися жителі зруйнованого татарами чи
природною стихією Нового Села (вперше в історичних джерелах згадується у 1436
році). Власник Бурштинового домігся від короля привілею для біженців. У
монаршій грамоті населений пункт вже іменувався Бурштином.
...Найбільше зусиль для його піднесення
доклав коронний гетьман Речі Посполитої Микола Синявський. Він домігся для
нього Маґдебурзького права, у 1554 році запросив сюди мешканців Львівщини,
спорудив перший дерев’яний замочок. Хоча він і знаходився на рівнині, все ж був
неприступним, бо з трьох боків його оточувало болото Гнилої Липи.
Новий власник — коронний інстигатор
(прокурор) Польщі Павло Беное — успішно продовжив розпочату справу,
перетворивши місто у потужний торгово-промисловий центр Прикарпаття. Обсяги
продажу продукції в Бурштині у першій половині XVIII століття втричі
перевищували товарообіг Станіслава (нині обласного центру Івано-Франківськ)...
Граф
Ігнатій Скарбек зробив Бурштин центром культурно-освітнього життя. В унікальній
пам’ятці архітектури — палаці Скарбеків-Яблоновських, зведеному за проектом,
аналогічним проекту Львівського драматичного театру — власник міста зібрав
величезну колекцію творів живопису, скульптури, художнього скла тощо. Гості
бурштинського палацу могли оглядати картини таких відомих художників доби
Ренесансу як Рафаель, Ян Ендер, Ян Хреститель Лампі-старший, Йозеф Грасс,
Елізабет Віже-Лебрен, Франческо Альбані... Майже сім гектарів площі навколо
палацу займав ботанічний парк із рідкісними деревами, мальовничими водоймами. У
парку був вольєр для пташок, що за розмірами дорівнював двом селянським хатам.
На початку ХІХ століття у Бурштині кілька
років мешкав син всесвітньо відомого композитора В.-А. Моцарта —
Франц-Ксаверій. Він організував тут перший світський хоровий колектив і активно
пропагував музичне мистецтво.
Сакральні
святині
«Візитною
карткою» Бурштина здавна були його сакральні святині, побудовані на кошти
колишніх власників: костел, церква, монастир сестер милосердя,
каплиця-усипальниця.
У старій частині Бурштина, за адресою вул.
Бандери, 64, знаходиться найдавніша споруда містечка — костел Святої Трійці.
Споруджений він у 1774 році за сприяння власниці міста, побожної діяльної
дідички Юлії Жевуської. Майже десять років ним опікувалися ченці ордену
тринітаріїв, які займалися викупом в’язнів-християн із турецької неволі. А тоді
святиня перейшла до римо-католиків...
Каплиця-усипальниця родини
Скарбеків-Яблоновських є типовим для архітектури класицизму кінця XVIII
століття меморіальним комплексом. Зведена вона у 1813 році на замовлення графа
Ігнатія Скарбека. Тут поховані його донька й дружина, а також знайшли свій
останній спочинок кілька князів Яблоновських та сам граф Ігнатій Скарбек...
Третьою за давністю архітектурною пам’яткою
Бурштина є церква Воздвиження Чесного Хреста. У церковній літературі вона
довгий час датувалася 1802 роком. Однак влітку 2002 року під час реконструкції
храму, знімаючи обшивку зі старої маківки будівлі, майстри знайшли запечатану
сургучем старовинну пляшку, прив’язану з трьох боків до дерев’яного каркаса. У
пляшці виявили записку із текстом польською і латинською мовами. Тут
зазначалося, що церкву побудував у 1824 році власник міста граф Ігнатій
Скарбек...
Нова кров старого Бурштина
У 40-х роках ХХ століття селище втратило
міський статус, а на початку 60-х років — статус райцентру. Однак у заплавній
долині Гнилої Липи розпочалося спорудження потужної електростанції, останній
блок якої запустили у 1969 році.
Сучасне архітектурне обличчя міста
вималювалося в першій половині 1970-х років. Тоді в Бурштині звели цілий ряд
житлових будинків, споруд культурного призначення. Селище вдвічі збільшило свою
територію і втричі кількість населення. Фінансові вливання дозволили відродити
колишні організації й установи, одночасно постали й нові підприємства.
Кардинальних змін зазнала інфраструктура. Але у 80-x роках інтерес столичного
керівництва до Бурштинської ДРЕС згас, внаслідок чого припинилося фінансування
недобудованих об’єктів. Кризові явища в економіці до краю загострили
соціально-економічні проблеми. Однак в роки незалежності «зануртувала нова
кров» в жилах старого Бурштина і місто зуміло піднятися на наступний виток у
своїй історії — розбудуватися, повернути собі статус міста...
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
