У
пошуках вітру
«Чому я не сокіл, чому не літаю?..» Нині це,
панове, невиправдане скигління і взагалі анахронізм. Хочеш бути «птахом» — будь
ним. Не вірите — спитайте у будь-кого, хто зовсім не обов’язково професійно, а
просто задля власного задоволення займається парапланеризмом. Головне —
наважитися і відірватися від землі. Щоправда, слід врахувати і ще деякі
застереження. Перше і найважливіше — навчання мусить відбуватися під
керівництвом інструктора. Наш автор наважився. Ось що з цього вийшло.
Ще на землі
Знайти інструктора — людину, яка не тільки
вміє керувати парапланом (крилом), а й візьметься за навчання — зовсім
непросто. Добре, що у Франківську є декілька вправних пілотів. У вихідний день
їдемо на Дністровський каньйон біля села Одаїв (Тлумацький район,
Івано-Франківська область). Із собою треба було взяти тільки звичайний
спортивний одяг та високі трекінгові черевики із захистом гомілкового суглоба —
приземлення буває не дуже м’яким. Решту амуніції обіцяли позичити «вчителі»:
власне параплан, шолом, запасний парашут, без якого літати заборонено.
З погодою нам пощастило. Хоча, як з чиєї
точки зору. Умови були ідеальними для учбових польотів, а досвідченим пілотам
це не цікаво. Таку погоду називають «молоко»: швидкість вітру три метри за
секунду, ніякої турбуленції1, поривів і потужних термічних потоків2, безхмарне небо. Спочатку хлопці,
звичайно, політали самі, попробували — ніби все в порядку, без несподіванок. Ну
що, готуйся. Одягаємо шолом, підвісну систему, парашут, защіпаємо карабіни.
Десь всередині трішки «стрьомно», але відступати вже пізно, треба пробувати.
Щоби літати на параплані, не обов’язково
бути атлетом. Якщо ви не пілот-спортсмен і не літаєте «на грані зриву», то
зазвичай відчуватимете тільки неважкі навантаження на старті та легкий «струс»
при посадці. Тож достатньо звичайних фізичних кондицій. А от що справді необхідно,
то це вміти швидко аналізувати ситуацію та діяти адекватно. Пілот не має бути
ані панікером, ані хвацьким екстремалом. Відчуття страху є цілком нормальним
явищем, але все добре в міру. Так само і з ризиком — розумний розрахунок завжди
краще. При чому не тільки для самого пілота. Адже він буває в небі не один і,
ризикуючи собою, може створити небезпечну ситуацію для інших парапланеристів.
(Достоту, як і нерозсудливий водій на дорозі стосовно інших учасників
дорожнього руху). Узагалі ж перший старт бажано здійснювати в «безлюдне» небо.
Над Дністром
Вітер
має бути зустрічним і на зльоті, і на приземленні. Інакше: у першому випадку —
не злетиш, а у другому — «в’їдеш» у землю на повній швидкості. Перед зльотом
початківцю важливо навчитися піднімати крило над головою і керувати ним, стоячи
на землі. Хоча, стоянням ці танцювальні вправи назвати важко.
До старту (урвище над Дністром) — метрів
вісім. Стоїш до нього спиною, перед тобою — розкладене на траві крило, яке
треба струснути та наповнити повітрям. Руки навхрест, пальці тримають стропи і
клеванти (вони ж — брейки, гальма, ручки керування). Струшуємо крило,
піднімаємо руки на рівні грудей та потрохи відходимо назад. Параплан «оживає» і
теж піднімається. Тепер необхідно постійно знаходитися по центру під ним,
керувати клевантами, відчувати купол і не дати йому завалитися на бік. Для
новачка це важко. Крило й піднімається якось криво, і «стоїть» неправильно, і
швидко падає, не зважаючи на титанічні зусилля пілота-неофіта. Більш-менш
пристойно ця вправа виходить після десятого разу.
Тепер можна злітати. В небі — нікого, вітер
— сприятливий. Завдання: підняти параплан, злетіти, спокійно, без вибриків та
експериментів взяти ліворуч, пролетіти попри схил і м’яко сісти на полі.
Називається — з’їхати з гори. «Просто, як у тролейбусі проїхатися», — каже
інструктор.
Піднімаємо купол, розвертаємось обличчям до
урвища і не дуже швидко біжимо до краю. Параплан знаходиться вгорі й трохи
ззаду, а під ногами тікає назад надійна твердь. Наближається стрімкий схил…
Добре видно, як внизу блищить під сонцем Дністер. Ну от, земля вже майже
закінчилася. Ззаду наче чимось вдарили: «Старт!». Стрибок — поїхали. Справді, інакше
не скажеш: ніби на швидкості стрибнув у крісло гірськолижного підйомника і
поїхав. Тільки не вгору, а трішки вниз і вперед.
З місця старту хтось голосно: «Стас, за що
ти не любиш журнал «Карпати?». І — дружній чоловічий сміх. (Стас — це пілот,
котрий керував навчанням.) Цікаво, що вони мали на увазі? Знизу лунає команда:
«Бери вліво». Легесенько, як вчили, опускаємо на пару сантиметрів ліву
клеванту, і параплан слухняно повертає ліворуч. Тепер — прямо: обидві руки
вгорі трохи вище плечей, летимо рівно, дивимося на землю з висоти пташиного
польоту. Красиво, але дещо неспокійно. Обережно користуємося клевантами,
підкручуємо, куди потрібно. Яку ручку трішки опускаєш, туди й летиш. Головне —
робити все плавно, без ривків.
Як кажуть пілоти, в небі може бути погано,
аби лише потім, на землі, було добре. А там усе готове для посадки: поле,
річка, корови, дерева — на вибір. Однак годиться тільки перший варіант — інакше
результат приземлення може бути сумним. Поле повільно наближається. Коли до
землі залишається не більше метра, треба неквапно опустити руки із клевантами
вздовж тулуба, скласти в повітрі купол (загальмувати), випростатись і пружно
приземлитися на ноги. Ніби все просто, але щось довго падаємо…
Кажуть,
таке часто трапляється з початківцями. Здається, що до землі півметра, а їх
може бути цілих п’ять або вісім. Одне слово, зарано гальмував і «зсипався». При
посадці голова і ноги опинилися вище решти тіла — як летів, так і впав. Тому
був сильний удар тим місцем, яке люди, незрозуміло чому, називають м’яким. Від
травми врятувало сидіння, що має потужну систему захисту хребта. Зуби клацнули,
але не випали, голова струсонулась, але, слава Богу, не відпала. Фініш. Політ
тривав хвилини зо три, відстань — зо півкілометра. Десь щось болить, але
серйозних ушкоджень немає. Наступного разу політаємо більше та краще.
Він
же — парапланеризм. Наймолодший вид спортивних польотів і найдешевший спосіб
політати самостійно. Особливо популярний на відомих морських та гірських
курортах. Різниця між парашутом і сучасним крилом достатньо суттєва: з першим
спускаються вниз, а на другому літають. Історія параглайдингу починається з
60-х років минулого сторіччя, коли американські парашутисти зробили декілька
пробних польотів, піднявшись у небо із допомогою буксиру. Через 20 років
почалися регулярні запуски парашутистів із високих пагорбів. А наприкінці
1980-х з’явилися перші аналоги сучасних парапланів. Наразі цим видом спорту
займаються десятки тисяч людей у всьому світі, регулярно проводяться міжнародні
турніри та чемпіонати. У багатьох країнах (і в Україні теж) існують національні
федерації та школи.
***
У програму офіційних змагань з параглайдингу
найчастіше входять маршрутні польоти. Після старту пілот має набрати висоту та
якомога швидше подолати задану відстань. Результати перевіряють за приладом
GPS, який має бути в кожного учасника. Є змагання і з акробатики на параплані.
(В Україні їх не проводять.) В цій дисципліні пілота з крилом піднімають з
допомогою буксиру на певну висоту, і він просто падає (сиплеться) звідти,
виробляючи неймовірні кульбіти та вправи. Звичайно, перед посадкою необхідно
стабілізувати крило та здійснити нормальне приземлення. Ще один вид
парапланерного спорту — кроскаунтрі. Пілоти змагаються на швидкість подолання
відстаней у декілька сотень кілометрів, іноді перетинають європейські державні
кордони. Правила дозволяють будь-яку кількість приземлень, але проходити
маршрут учасники повинні тільки в небі або пішки.
***
Крім
спортивного застосування, параглайдинг є доволі поширеним способом активного
відпочинку. Особливо у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, Чехії, Росії, США.
Люди виїжджають на спеціально відведені для стартів місця (парадроми) і
отримують задоволення від вільного польоту, не намагаючись перевіряти себе на
міцність і бити рекорди. На популярних стартових майданчиках для парапланів
іноді можуть займатися декілька сотень пілотів одночасно.
На жаль, в Україні існує проблема з дозволом
польотів на надлегких літальних апаратах (параплани, дельтаплани). Не узгоджені
офіційно повітряні коридори та інструкція з польотів. Внаслідок цього,
унікальний в нашій країні стартовий майданчик біля сіл Одаїв та Ісаків
(Івано-Франківська область), де кілька років підряд проходив відкритий
чемпіонат України з дельта- і парапланеризму, наразі закритий для проведення
змагань.
***
За призначенням параплани розділяються на
Standard («крила вихідного дня» для початківців), Performance (для досвідчених
пілотів) і Competition (для спортсменів та експертів). Перші трохи «тупі» у
керуванні, але дуже надійні в повітрі, «пробачають» пілотам деякі помилки;
треті дозволяють розвивати швидкість у 50 кілометрів за
годину, негайно реагують на зміну ситуації в повітрі, «різкі» в керуванні, але
небезпечні для недосвідченого пілота; другі — середня ланка.
***
Наразі на українському ринку є велика
кількість різноманітних парапланів відповідно з різними цінами. Вживані крила з
Європи коштують від 500 до 1 200 доларів. Нові параплани вітчизняного
виробництва можна купити за 1100-1400 так званих умовних одиниць. Чеські
параплани фірми Gradient коштуватимуть покупцю від 1 600 до 2 000 доларів.
Найвища цінова категорія — це крила від європейських фірм Advance, Gin Gliders,
FreeX, Nova, Ozone, UP та інших. Їх ціна починається від двох тисяч доларів.
Кожен параплан має бути сертифікований асоціаціями стандартизації AFNOR
(Франція) або DHV (Німеччина).
Підвісна система (200-300 доларів),
шолом (40-150 доларів), запасний парашут (200-250 доларів) продаються окремо.
Для регулярних занять параглайдингом також
потрібні прилади: навігатор GPS — для визначення місцезнаходження, варіометр —
вимірник швидкості підйому або зниження (має звуковий сигнал, часто
виготовляється в комплекті з альтиметром — вимірником висоти), анемометр —
міряє швидкість вітру.
Вага сучасного укомплектованого параплана
разом з необхідними аксесуарами та приладами не перевищує 20 кілограмів.
Застереження
Не намагайтеся навчитися літати на
параплані самостійно. Повітряні експерименти найчастіше закінчуються для початківців
щонайменше важкими травмами.
Замість епілогу
Двоє друзів усе життя присвятили польотам на
парапланах. Стали старезними дідусями, а все думали тільки про небо. Коли
одному з них прийшов час умирати, другий сказав:
Жив ти чесно і, напевно, потрапиш до
раю. Якщо зможеш, подай мені звідти якийсь знак. Чи є в раю параплани, як там з
вітром і термічними потоками, чи літають люди, і взагалі — яке там життя?
Добре, — відповів друг і тихо помер. А
за декілька днів його товариш раптом почув у своєму телефоні знайомий голос:
Слухай, тут так класно! Крила,
парадроми, екіпіровка, тренінг — все супер. Навіть вітер замовляють за
бажанням. Літають всі. До речі, хочу тебе привітати: за три дні тут відбудеться
чемпіонат, і тебе вже включили до нашої збірної. Тренуйся...
1 Турбуленція (з гідро- та аеродинаміки) — хаотичний рух частинок або
газу. В атмосфері — невпорядковані, випадкові зміни напряму й швидкості вітру.
Процес небезпечний для пілотування.
2 Термічний
потік (пілоти називають його «терміком») — потік теплого
повітря, який піднімається від нагрітих сонцем землі, води, лісу до холодних
хмар. Найбажаніше явище для парапланериста, оскільки дає можливість піднятися
щонайвище (дво-трьох чи й більше кілометрів) та пролетіти більшу відстань.
3 Параглайдинг — офіційно прийнятий у сві¬ті термін, що означає польоти на
парапланах. Від французького слова parachute (парашут), яке, в свою чергу,
складається з італійського para — запобігати, та chute — падіння. Замість
згадки про падіння винахідники додали ан¬глійське glide — планерування.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
