Хто
ти і звідки, маестро Пінзель?
Галичина, XVIII століття. Час і
місце не настільки віддалені, щоб відомості про пов’язаного з ними генія можна
було укласти у декілька рядків. Скульптора Пінзеля, який творив на теренах
нинішніх Івано-Франківщини, Львівщини і Тернопільщини в 1750-х роках, вважають
генієм. А поза тим і фахівці вам не скажуть ні де, ні коли він народився, ні де
отримав освіту, ні як жив, не скажуть з упевненістю, коли і як помер. Більше
того, ім’я «Іоан Георгій Пінзель» є досить умовним. Якби не його дерев’яні
шедеври, з яких донині збереглася, очевидно, лише мізерна кількість, то можна
було б запитати: а чи був Пінзель?
Почнемо
зі Львова
З огляду на описані вище обставини, ідея
проїхатися місцями, пов’язаними з таємничим Пінзелем, тягне на детективну.
Найпростіше звернутися до найбільшого в цій царині «нишпорки», знаменитого
українського музейника, мистецтвознавця (направду заслужено нагородженого
званням Героя України), директора Львівської галереї мистецтв Бориса
Возницького. Більше, ніж він, про Пінзеля, здається, не знає ніхто. Щоправда,
до цього фахівця звертатися в буквальному розумінні слова не конче. Простіше
приїхати до Львова і піти в організований ним музей творчості Іоана Георгія
Пінзеля. Знаходиться він в самому центрі міста за адресою: вулиця Личаківська,
2.
Найбільше
зібрання скульптур митця навіть профану дасть змогу відчути, наскільки це
цікава і вагома в національному (та й світовому) мистецтві постать. Варто
вдивитися в обличчя Пінзелевих персонажів: інтелект, експресія, напруга,
натхненність, витонченість рис і характерів... В позах, жестах, драперіях
одягу, в розметаних кучерях волосся неймовірна динаміка. Віртуозна філігранна
деталізація...
Зі скупих документальних даних відомо, що
майстер Пінзель, співпрацюючи з архітектором Бернардом Меретином, виконував
роботи на замовлення мецената — канівського старости Миколи Потоцького. Одна з
найвизначніших споруд фундатора — Архікатедра святого Юра у Львові (1744–1760
роки). Перебуваючи у цьому місті і «полюючи на Пінзеля», логічно з музею
пройтися до катедри. Це хвилин 15 пішої прогулянки. На тлі неба над центральним
входом добре вирізняється фігура вершника на здибленому коні — Юрія Змієборця.
Окрім цієї могутньої скульптури, тут є ще дві роботи Пінзеля. Майстер виконав
постаті святих Лева та Атаназія — патронів двох митрополитів Шептицьких. Як
доводиться переконатися під час мандрівки місцями Пінзеля, його роботи у
«рідному», а не музейному середовищі — рідкість. Один із таких випадків —
власне собор Юра. Але це аж ніяк не стосується іншого архітектурного об’єкта,
де Пінзель, можливо, реалізувався найповніше. Мова про парафіяльний костел в
селі Годовиця (приблизно 1760 рік).
...Знаходиться він у кілометрах двадцяти від
Львова (поруч із селом Наварія Пустомитівського району). Точніше сказати, тут
залишилися руїни храму. Неймовірно мальовничі, але руїни. На стіні при вході в
костел — табличка, мов злий жарт: мовляв, пам’ятка архітектури, охороняється
державою, нищення карається законом. Двостулкові двері закриті на підвісний
замок. Але в шпару можна побачити ту частину споруди, де колись був
вівтар-шедевр Пінзеля...
Бучач
— майстерня скульптора
...У музеї Пінзеля на питання, звідки почати
мандрівку, аби краще зрозуміти майстра, нам відповіли: з Бучача, що на
Тернопільщині. Логічно. Виходячи з документальних свідчень, тут скульптор жив,
тут була його майстерня. У Бучачі митець реалізував себе не лише як «вівтарний
скульптор».
Отже, ми в центрі містечка. І перед нами
бучацька ратуша — пам’ятка архітектури XVIII століття, рівної якій за
оригінальністю та сміливістю серед споруд того періоду в Україні нема.
Архітектор — знову ж таки Бернард Меретин.
...У той період, коли будувалася ратуша (а
це ранній період творчості Пінзеля на бучацьких теренах), при двох в’їздах до
містечка було встановлено колони-постаменти зі скульптурами чеського святого Яна
Непомука* та Богоматері (1750–1751 роки). Від святого залишився лише
п’єдестал з бароковими елементами і зображенням герба Потоцьких «Пилява». Та
навіть до цього «порожнього» постаменту вартує підійти чи під’їхати туристові,
якщо вже він опинився в Бучачі. Це місце називають Язловецькою брамою і звідси,
згори, відкривається чудовий вид на містечко, розкидане по пагорбах. У
«безлисту» пору року подорожній може побачити панораму з численними бучацькими
архітектурними принадами. Втім, біля іншої колони, на якій нині встановлена
копія Пінзелевої Богоматері, є теж прекрасний оглядовий майданчик...
Вже одружений, «шляхетний Іоан Георгій»
працював над скульптурами для Покровської церкви. Її будівництво завершувалося
в 1760 році. Великий вівтар робили послідовники Маестро. Сам Пінзель працював
над іконостасом, двома боковими вівтарями та амвоном, різьбив рельєфи на антепендіях**
головного вівтаря (цю різьбу можна нині роздивитися, знову ж таки, в
Тернопільському краєзнавчому музеї). До речі, в Покровській церкві Пінзель
вперше виконав іконостас у традиційній візантійській стилістиці.
Сповідь
святого Онуфрія чи Пінзеля?
...Прямуємо до села Рукомиш. При цьому
минаємо старий цвинтар, на якому є поховання і представників родини Потоцьких.
А потім крученою вуличкою села рухаємося до Онуфріївського скельного монастиря.
Це місце могло би бути кінцевим пунктом мандрівки, бо тут знаходиться останній
із шедеврів Пінзеля — фігура святого Онуфрія. Але спочатку про саме місце, яке
цілком могло надихнути митця на шедевр.
Отже, опиняємося перед воротами до храму,
посвяченого у 1758 році. Храм стоїть під скелею. В ній — химерні ніші та
печери, одна з яких і слугувала келією для мешканців монастиря. Згори зі скелі,
праворуч від церкви, збігає багатьма потічками джерельна вода. А ліворуч від
келії веде стежка, уздовж якої недавно «виросло» декілька капличок. За спиною у
нас — річечка. Тиша і благодать.
...Логічно розповісти тут й історію святого
Онуфрія, задля якого ми з вами, власне, сюди й прибули. Свою останню роботу
Пінзель присвятив пустельнику III століття Онуфрію. За однією з легенд, Онуфрій
прожив самотою 60 років. Годували його ангели та єдине в пустелі дерево, що
давало щомісяця плоди з однієї із дванадцяти гілок. Та певного дня Онуфрія в
пустелі знайшов монах Пафнутій. Побачивши його, Онуфрій назвав ім’я чоловіка,
розповів історію свого життя і сказав, що на ранок помре. Так і сталося. І враз
дерево впало. А мешканці пустелі леви прийшли до тіла Онуфрія і вирили для
нього могилу. Пінзель зобразив святого у стані екстазу — зі здійнятими руками,
з розметаними волоссям та бородою до колін. Поруч — зламане дерево, біля ніг —
лев. Можливо, це передсмертна сцена? У всякому разі, святий Онуфрій став
останньою роботою майстра.
Таємниче
обличчя на передпліччі
Не будемо закінчувати нашу подорож так
сумно. Попереду, сподіваємося, ще багато загадок і відкриттів, пов’язаних із
таємничим скульптором. Один із Пінзелевих секретів ховається у фондах
Тернопільського краєзнавчого музею. Але почати пасує з експозиції. Її складають
два антепендії з бучацького Успенського парафіяльного собору та дві дерев’яні
скульптури з церкви Покрови. Одна з фігур — святий Вікентій, який веде за ручку
дитину — сама терплячість та доброта. Друга скульптура — святий Франциск
Борджіа, що вказує правицею вірний шлях. Знову ж таки меценат Потоцький у такий
спосіб бажав увічнити своє місіонерство, проводирство.
...Нині у фондах тернопільського музею
зберігаються чотири скульптури-алегорії з бучацької Покровської церкви — Надія,
Мужність, святий Товій та невизначена. Кореспондентам журналу пощастило
побачити їх, хоч вони й не експонуються, оскільки ще вимагають деякої
реставрації. І ось, коли фотокор працював зі скульптурами, присутні зауважили
на плечі у алегорії Мужності рельєфне зображення якогось обличчя. «А може,
Пінзель зобразив тут себе?..» — припустила Віра Стецько.
«Полювання»
лише почалося
На жаль, неможливо побачити не лише роботи
Пінзеля в інтер’єрі Монастириського парафіяльного костелу на Тернопільщині, але
й самого первісного інтер’єру (храм зводився в 1750–1760 роках). Тут голі
стіни, що вимагають ремонту й укріплення. Але принаймні храм в міру можливого
пильнують тутешні прихожани. Фігуру святої Анни з цього храму було знайдено на
місцевому цвинтарі. Її хтось вкопав по пояс у землю як надгробок. Дивом
скульптура не зігнила і нині експонується в музеї Пінзеля.
Схожа
ситуація склалася і з костелом отців місіонерів у Городенці (Івано-Франківська
область). А між іншим, фахівці вважають костел роботи Бернарда Меретина у
Городенці однією з найвизначніших споруд (як і собор Св. Юра та бучацьку
ратушу) середини XVIII століття в Центральній Європі. В інтер’єрі залишилися
тільки окремі колони головного, колись розкішного Пінзелевого вівтаря та амвон
із рештками декору. Нині костел належить греко-католикам. Громада і священик
наполегливо шукають кошти на ремонт храму. Але, приїхавши сюди, все ж і нині ви
можете отримати глибоке враження від будівлі, а ще побачити перед церквою
колону з оригінальною Пінзелевою скульптурою Непорочного зачаття Богородиці.
Врятовані з вівтаря скульптури знаходяться в музеї Пінзеля у Львові та
Художньому музеї в Івано-Франківську. В останньому, до речі, експонуються два
ангели-колоси, голова одного з них окремо від тіла виставлена у львівському
музеї. І чи зустрінуться тіло з головою — наразі не відомо.
* Покровитель доброї слави, захисник від повеней. Канонік-мученик, якого
під тортурами спонукали видати таємницю сповіді, тому й зображається з пальцем,
прикладеним до уст.
** Антепендій —
накриття нижньої частини вівтаря з благородного металу, каменю чи дерева.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
