Вікна
на південь
Україна є територією, яка, як намерзлий лід
на нагрітому сонцем вікні, прагне зсуватися з найбільшого континенту вниз і по
діагоналі трохи вліво (координати ці дійсні тоді, коли вікно перед тобою).
Географічно такий рух називається південно-західним. Геть від морозів півночі і
вітрів зі сходу. Орієнтирами найприроднішого сповзання можуть бути Балкани,
Середземне море, Адріатика. Навіть ареал бука, затягнутий, ніби напнута тятива,
спроможний ледве-ледве сягнути південно-західного берега Карпат. Тятива напнута
до краю. Стріла скерована таким чином, що її траєкторія повинна бути дещо
вигнутою, щоби перелетіти через карпатські гори. Місцем, куди впаде таким чином
вивільнена стріла, мав би бути Ужгород. Якщо подивитися на карту України, то
йому ця роль ідеально пасує навіть графічно — виріст нашого краю досить
агресивно входить у щілину між Словаччиною, Угорщиною і Румунією. І разом з тим
нам лишається вічний сумнів. Чи дійсно ця, зовсім інша країна за гірською
стіною існує? Якою насправді є закарпатська пуповина, яка так тонко, але так
надійно скеровує хоча би частину наших вод у справді теплі моря? Сумніви
щезають, якщо наважитися прийти до Ужгорода...
Чомусь
саме тут найкраще збереглися замки і твердині. Ужгородський замок є ідеальним
для того, щоби зрозуміти, для чого все це робилося, щоби побачити його і
перейнятися величчю крайнього українського форпосту. Тут вся кульмінація
європейської історії. Держава Володимира Великого, угорці, татари, Арпадовичі,
династія Анжу, італійські Другети, які володіли замком і містом до 1691 року,
заснувавши тим часом гімназію, завівши бароко, ремесла і виноградники...
Гори, як і пам’ять, мають дві функції — вони
відділяють і поєднують водночас. Карпати служать магнітом, який або притягає,
або відштовхує. Досить лише вслухатися у слово перевал. Переваливши у сточище
Дунаю, скочуєшся. Вздовж Латориці, яку дорога перетинає кількадесят разів, або
Тиси. Через Воловець, Нижні Ворота, Сваляву, Мукачеве, Хуст, Тересву. Крізь
Боржаву і Полонину Красну все одно скочуєшся до Ужгорода, бо за Ужем
починається велика рівнина, захищена нашими горами. Про тих, хто повертається,
тут говорять із певним здивуванням — їде аж в Україну...
Навіть
банальні написи над входом у давню крамничку ілюструють складний досвід
перебування Ужгорода у різних державних утворах і формаціях. Паралельні написи
чеською і угорською — пиво, лікери, мінеральні води, сири, смажена кава,
празька шинка — якнайкраще відтворюють міську історію. Відсутність українських
написів — теж...
Найгірше
місто, яке може бути у Європі. Так записав у своєму щоденнику один із класиків
німецької літератури на початку XIX століття. Важко уявити собі щось більш
затишне. Це вже інший запис. Теж класика, теж про Ужгород, але наприкінці того
ж століття. Напевне, крім каналізації, транспорту і освітлення, враження у
значній мірі залежали від того, на якому березі ріки, що тече через місто, був
у той чи інший час його центр. Він завжди переходив з берега на берег, додаючи
Ужгородові нових рис. Як би там не було, але тим досконалим поселенням, яким є
місто тепер, воно стало у чеську епоху, між двома світовими війнами. У тім
періоді кореняться сплановані квартали якісних будинків, вимощені дрібним
бруком майже всі вулиці передмістя, райони особливо затишних одноповерхових
будинків, оточених виноградниками, садками і квітниками. Сила стилю є такою, що
навіть перебудови останніх років відбуваються тут значно м’якше, ніж в інших
містах.
Тому, що є Карпати, котрі захищають, тут зовсім
інший клімат. Майже не буває снігу. А коли він буває, то якийсь значно
тепліший. У городах і на вулицях спокійно зимують магнолії, тиси, гінкго,
персики, абрикоси, гортензії, плющі, сакура та інша середземноморська
рослинність. Передовсім виноград. Достатньо сонячний, щоби робити з нього вино.
Вино тут робить кожен, у кого росте лоза. Випити склянку доброго вина іноді
означає добре прожити день. Якщо орієнтуватися на поєднання клімату і рослин,
то до Ужгорода необхідно приїжджати хоча би двічі на рік. У кінці квітня, коли
цвітуть усі дерева, кущі і трави, хоч видно тоді передовсім вулиці, окуповані
сакурою. І десь у жовтні, коли на кожному подвір’ї достигає виноград, а
визначальним запахом міста є протяг, настояний на виноградних гронах.
Коли
ж керуватися ностальгією за смаком, то сюди варто приїжджати значно частіше.
Просто заради того, щоби випити ранкової кави. Кава визначає денний ритм.
Спосіб пиття кави означує періоди доби. Перша, зварена вдома у химерному не
фабричному апараті для еспресо; друга, випита відразу ж після виходу з дому,
вже не на самоті; обідня перерва; зустрічі; переговори; кінець робочого дня;
поговорити до завтра... Кава тут скрізь. Вона настільки відрізняється від того,
що п’ють північніше і східніше, що після Ужгорода хочеться перестати називати
свою каву кавою. І всюди однаково якісна — в гастрономі, у найдорожчих
ресторанах, з китайського термоса на кожному кроці, у чисельних каварнях, в яких
панує особлива атмосфера — там ідеться про задоволення пристрасті до доброї
кави і порозуміння, яке може виникнути лише між знавцями спільної пристрасті...
Кавовий туризм — звучить трохи дивно, але навіть цього досить, щоби внести
Ужгород у свої плани на рік.
...Від сімдесятих років це місто стало
звабою для джазменів і гіппі з усього Союзу. І дотепер джаз і джазові фестивалі
виглядають тут найорганічніше. Якийсь Новий Орлеан України.
Як для українців Ужгород є крайнім заходом,
так для угорців — це останній схід. Не йдеться про територіальну суперечку, бо
у цьому місці території просто накладаються. Без угорського доданку суми просто
би не було. Угорці Ужгорода живуть у себе вдома. Це їхня історія, їхня праця,
їхні звичаї, їхні оселі, городи і цвинтарі...
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
