Прекрасна
країна Руїнія
У Тернопільській області, як у
тій Греції — все є. Замки, палаци, церкви, печери, Дністровський каньйон.
Навіть гори Медобори, хоч і не Карпати, але теж по-своєму унікальні. Для
туристів, що захоплюються історичними пам’ятками, то й узагалі — поле неоране.
Дороги в області непогані — як кажуть в народі, «може бути». Тож цього разу
автомаршрут буде тернопільсько-замковим: переважно напівруїнами середньовічних
замків, де ще наче витає запах пороху та звучить відлуння дзвону шабель...
Ми проїхали Тернопільщиною довільний
північно-західний трикутник: від обласного центру на північ, захід — і назад.
Тож долучитися до нашої мандрівки можна на будь-якому етапі. Все залежить від
того, з якого боку в’їжджає на Тернопільщину автотурист. Якщо зі столиці, то,
на нашу думку, маршрут
Київ-Житомир-Чуднів-Любар-Гриців-Ямпіль-Ланівці-Тернопіль є оптимальним. Цю
дорогу знають далеко не всі українські водії, але повірте — знайти кращий шлях
навряд чи вийде.
Файне місто Тернопіль
Ця
відома фраза із пісні «Братів Гадюкіних», напевно, найточніше передає відчуття
після короткої мандрівки обласним центром. Місто справді гарне — затишне,
доброзичливе і дуже західноукраїнське. Не зважаючи на численні катаклізми,
пов’язані з війнами, Тернопіль зумів зберегти своє особливе обличчя. Достатньо
зауважити, що невеличке місто має на збереженні більше 300 архітектурних та
історичних пам’яток. Виїжджати з нього не хотілося, але попереду був доволі
ґрунтовний маршрут. Ми ще обов’язково повернемось і пройдемо вулицями
Тернополя, не кваплячись...
Збараж
Від
обласного центру — 17
кілометрів на північний схід. Тут розташований один із
найкраще збережених (відновлених) замків Тернопілля. Збаразька фортеця
побудована за всіма правила фортифікаційного мистецтва XV-XVI сторіччя. За
оборонними мурами — палац 1730-тих років. Під час козацької облоги влітку 1649
року під стінами замку загинув «преславний козак» Нестор Морозенко, був
поранений Іван Богун.
Згідно з археологічними дослідженнями,
історія Збаража налічує приблизно 15 тисяч років. У літописах місто на берегах
Гнізни вперше згадується у XIII столітті — тоді тут лютували війська Лестька
(Лешека) Білого. Потім були князівські чвари, татарські набіги, козацькі війни,
турецька навала... Радянська влада зробила у палаці культурно-спортивний
комплекс: боксери гатили по грушах, штангісти кидали залізо.
Нині
триває реставрація. За словами генерального директора Національного заповідника
«Замки Тернопілля» Анатолія Маціпури, роботи вистачить на довгі роки.
Відновлення наземних споруд — лише частина праці. Науковці виявили під замком багато
ходів із відгалуженнями, а розкопали тільки малу їх частину. Тож, якщо
підходити до справи ґрунтовно, потрібні спеціальні технічні засоби і значні
кошти.
Екскурсанти можуть відвідати в замку
декілька залів: зброї, трипільської культури, іконний, дерев’яної скульптури,
органний та інші.
Окрім замку та парку біля нього, цікавими
для туриста є монастир Бернардинів, церква Успення Пресвятої Богородиці.
Рекомендуємо уважно слухати місцеві легенди та байки — їх тут безліч.
Вишнівець
Знаходиться
за 30 кілометрів
від Збаража по дорозі на Волинь. Містечко невелике і розташоване між двома
горбами майже перпендикулярно трасі. Автотурист може «пролетіти» через нього
протягом хвилини. Не проґавте з лівого боку вказівник до палацу.
Палац
князів Корибутів-Вишневецьких — пам’ятка архітектури XVI-XVIII століття —
цікавий не тільки як архітектурна споруда. Екскурсія ним триває від однієї до
трьох годин, і, в основному, гід розповідає історію волинського магнатського
роду Вишневецьких. Засновник Запорізької Січі Дмитро (Байда) Вишневецький, князь
Ярема, який «вогнем і мечем» приборкував непокірних, багато інших представників
роду за 350 років залишили значний слід в історії України. І палац колись
вражав багатством інтер’єрів, колекцією витворів мистецтва. У 1852 році нащадки
Вишневецьких по жіночій лінії, графи Мнішеки, продали палац. Речі продавали з
аукціону протягом 40 років. Нині шедеври з колекції замку розкидані по всьому
світу.
За палацом на нижній терасі стоїть церква
Вознесіння Господнього (1530 рік) — родинна усипальниця князів Вишневецьких. У
1605-му тут відбулися заручини Лжедмитрія з Мариною Мнішек. Узагалі, в
палацовому комплексі за сотні років побували багато видатних особистостей:
польські королі, російські царі, Оноре де Бальзак, Тарас Шевченко, Іван Мазепа.
Приїжджайте і ви.
Кременець
Туди
ви потрапите, проїхавши кілометрів 25 від Вишнівця все тією ж дорогою на
північ. Місто козацької слави, садів і парків, які займають майже половину
площі нинішнього райцентру. Кременецькі гори, відомі серед природознавців
рідкісними рослинами, мають статус пам’ятки природи державного значення. Над
містом, на горі Бона, височать руїни Кременецького замку. Свого часу навіть
орди Батия змушені були відступити від його могутніх стін. А нині...
Поруч
є гора Черча. Біля її підніжжя розташований П’ятницький козацький цвинтар.
(Треба їхати праворуч від центру дуже вузькою і дуже розбитою вуличкою. Краще
авто залишити на стоянці, а вгору піднятися пішки). За переказами, туди
виносили загиблих в бою козаків. І вже давно стоять на пагорбі старі-старі
кам’яні хрести, серед яких місцева малеча весело грає у футбол.
Що ще варте уваги в Кременці? Миколаївський
собор XVI-XVII сторіччя, Єзуїтський Колегіум, ботанічний сад, церква Святої
Покрови (її ще називають Полковою — нещодавно відсвяткували сторіччя споруди),
музей поета Юліуша Словацького. Цікава будівля — «кременецькі близнюки». Це два
будинки XVII століття, що мають спільну стіну. Тобто місто мальовниче, цікаве і
славне — варто приїхати на цілий день, бо нудьгувати не доведеться.
Почаїв
З
Кремінця повертаємо на південний захід до Почаєва. Дорога іде між деревами і
якось раптом виходить на безлісу рівнину. Траса, машини, сучасна заправка,
трохи далі видно перші будинки, а над ними вгорі — Лавра. Пейзаж — перехоплює
подих. І цей стан триває весь час, поки перебуваєш у Почаєві. Свято-Успенську
Лавру видно з усіх боків, її вплив відчувається в кожному закуточку містечка, в
кожному мешканцю.
Крім величної архітектури, тут є знаменита
святиня — чудодійна ікона Почаївської Богоматері, яку наприкінці XVI століття
подарувала монастирю його фундаторка Анна Гостська. Паломники йдуть також до
мощів Іова Желізо (1551-1651 роки) — першого ігумена Почаївського монастиря та
до сліду Стопи Матері Божої. Свого часу почаївські монахи відважно билися з
ворогом на кам’яних стінах, відстоюючи церковні святині та рідну землю. А
список видатних осіб, котрі приїздили у монастир, міг би зайняти не одну
сторінку.
Нині на території Лаври діють два собори і
п’ять церков. Щодня її відвідують тисячі паломників. Молоді мами із заплаканими
очима і хворими дітьми на руках, старезні бабусі, натхненна молодь, дуже
розкуті іноземні гості — кожен знаходить у Почаєві щось для себе.
Залізці
Далі
їдемо на південь і за 30
кілометрів потрапляємо у Залізці. (Після села Лосятин
авто іде стрімким спуском — майже гірським серпантином. Ландшафти захоплюють).
Основні тутешні туристичні об’єкти — руїни фортеці, костелу святого Антонія та
найбільший став Тернопільської області (майже 700 гектарів). Замок
побудував подільський воєвода Марцін Каменецький на початку XVI сторіччя. Потім
його декілька разів перебудовували. У 1675 році в замку був доволі потужний
гарнізон (три тисячі вояків), який витримав наступ військ турецького паші
Ібрагіма Шишмана.
Замкові руїни є в Залізцях і нині. Цього
року місцевий голова зорганізував толоку з прибирання замку. Пізніше у фортеці
збили дерев’яний поміст-сцену та відсвяткували День молоді. Сюди часто
приїжджають іноземні делегації (в основному — польські) — точилися розмови щодо
відновлення замку та сусіднього костелу.
Храм Святого Антонія (XVII століття)
знаходиться справа від головного входу до фортеці, десь за сто метрів, але за
деревами його не видно. Він теж зруйнований. Та навіть у такому стані милує
око. Про те, що війна не оминула Залізці, свідчать стіни храму — побиті кулями
й снарядами. Здається, що старі камені досі воюють — тепер із часом та людською
байдужістю.
Зборів
Тут
15-16 серпня 1649 року під час переправи через річку Стрипу потрапили у
козацьку пастку війська польського короля Яна II Казимира. Козаки навіть
витягли на місцеву церкву гармати й розстрілювали вороже військо впритул. Від
повного розгрому короля врятувала зрада татарського хана Іслам-Гірея — союзника
Богдана Хмельницького. Через два дні противники уклали договір, відомий в
історії як Зборівський мир. Згідно з цим документом, на території трьох
областей вперше створювалася українська козацька держава. І це була перемога.
Від Залізців до Зборова — 26 кілометрів.
Нинішній невеличкий райцентр — місто тихе, провінційне. В середмісті на вулиці
Козацькій розташований музей «Зборівська битва». Зліва перед входом — пам’ятник
гетьману Богдану Хмельницькому, справа — дві козацькі гармати. Директор музею
Григорій Баран розповідає, що приміщення для музею відібрали у комерційного
банку після довготривалої тяганини. Дивно, як для України — зазвичай все
відбувається навпаки.
На другому поверсі музею — невелика діорама,
на якій відображені основні події історичної перемоги козацтва. Пан Григорій
розповідає про все із великим захопленням. Тішиться, що він (музей) є, хай не
дуже вражаючий, простенький, але там, де мав бути. І що на Білому березі, де
відбувалася битва, вже немає сміттєзвалища, а стоїть капличка. І буде церква.
Від Зборова до обласного центру — 30 кілометрів, 20
хвилин дороги. Насправді, Тернопільщиною можна їздити чи не щодня і вражень
вистачить на декілька років. Майже кожне містечко і кожне село цього краю мають
свій замок, храм і підземний хід.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
