«Циганські»
Є ще такі, що за півроку замовляють тур,
готелі, візи... Кажуть, що ці також.
Але є ще люди, яких та wanderlust (жага
мандрів) може «накрити» у будь яку мить. І тоді... треба збиратися негайно. І
бажано — далеко. Тут і зараз. Freedom now.
Циганські мандри — це те, що треба.
Циганські мандри — от в чому сила. Ви визначились... І це був голос невідомої
краплі циганської крові... Відтак доведеться відкласти всі нордичні проекти.
Хібіни, Валдайські пагорби, Сибір та Далекий Схід — все це чудово, але не до
теми. Якщо кочувати — то на південь. З усіх можливих Сходів ми вибираємо
Близький Схід. Логіка маршруту проста. В теплі краї. Крім того, пам’ятаємо, що,
хоча дикі звірі та непрохідні хащі нізащо не спинять нас, паперові провалля
візового режиму можуть виявитись нездоланними. Непрохідні кордони та злі митарі
оточують неньку Україну.
Та все не так безнадійно. Якраз наш,
південний, напрямок виявився найбільш сприятливим у цьому сенсі. Безпосередньо
на кордоні можна отримати двомісячну багаторазову турецьку візу всього за 20
доларів. Ходили чутки, що так само можна отримати і візу Сирії. І цього нам
досить, щоб прийняти рішення. Ми їдемо в Сирію!
Спорядження завжди напоготові. Беремо
спальник (можна коцик), паспорт (гірко визнавати, але без паспорта, та ще й
закордонного, нам не обійтись), трохи грошенят, пакуємо це все у тайстру чи
бесаги, (якщо немає — підійде татів армійський вєщмєшок або ранець, з яким ваш
прадід ходив на першу війну). Можна вирушати.
Нереально?
Все, про що йтиметься далі, — фоторепортаж з такої мандрівки, в усіх розуміннях
малобюджетної. Два тижні часу та 300 доларів на людину — от використані для неї
ресурси.
Оскільки ви читаєте цей журнал, припустимо,
що відправною точкою будуть саме Карпати. В такому разі розпочинати наш
анабазис можна по-різному.
Якщо прокладати маршрут, користуючись
картою, страшенно спокусливим виглядатиме водний шлях. Дністер несе свої води в
потрібному напрямку. Історія тут же підтвердить нашу логіку. Вже на початку
подорожі, практично в передгір’ях Карпат, зустрічаємо колишній турецький
форпост — фортецю Хотин. Українці не раз ставали на герць під її стінами, а
понад 230 років тому турки її покинули. Тож стара твердиня нам не завадить.
Інша справа — кордон з Молдовою… Отже, сплав Дністром до самого моря — або
справа віддаленого майбутнього, або спогади про давнину.
Доведеться обирати буденніші способи
пересування. Потяг, автобус чи, якщо ви затятий Будулай, — автостоп. Завдання
просте — дістатися Одеси. Звідти двічі на тиждень відчалюють судна на Стамбул.
«Каледонія» відправляється в суботу, а «Глорія» — в понеділок. Квиток до
Стамбула коштує приблизно 60 доларів. Уточнити ціни та розклад руху можна на
сайтах http://www.ukrferry.com та http://vivalmarine.com. Якщо ж ви з самого
початку обрали спонтанний, суто номадний спосіб мандрівки, то і цієї інформації
більше ніж досить.
За принципом спонтанності, в Одесу ми
прибули в п?ятницю вранці. На морському вокзалі дізналися, що про білети раніше
полудня суботи і питати нічого. Тож на прогулянки Одесою залишалась ціла доба.
Шукати ночівлю у курортному місті — справа складна і не надто цікава. Тому
ввечері, сівши на електричку, ми дісталися ще однієї колишньої турецької
твердині — Білгорода-Дністровського. Тутешня фортеця та підземелля під нею
доволі відомі серед мисливців за сніговою людиною. Кажуть, що тут місцеві
жителі зустрічали «підземних смердючок» — темних, рогатих істот, які поширюють
сильний неприємний запах, нападають на людей і відбирають у них їжу та питво.
За версією краєзнавців, у печерах жили нащадки австралопітеків. Також
висловлювалось припущення, що тут з 1944 року переховувались дезертири з
румунських частин.
Гріх було б не скористатись нагодою та не
зробити спробу прояснити це питання.
Ми розташувалися на ніч під стінами фортеці
у густій високій траві, не розкладаючи намету. Коло другої години ночі почулось
якесь ритмічне дзеленчання. В повній темряві хтось спускався до рову, що оточує
фортецю. Ніч пройшла в роздумах — чи був це австралопітек, чи все-таки
румунський дезертир. Вдосвіта таємничий звук повторився. Цього разу ми були
напоготові. Те, що сталось далі, за класифікацією уфологів називається близьким
контактом другого типу. Загадкова істота з’явилася з непомітного лазу у
фортечній стіні та попрямувала в бік моря. Нам навіть вдалось сфотографувати
її, але для якісного знімку було ще надто темно. Нам так і не довелось
однозначно вирішити суперечку експертів стосовно природи загадкової істоти.
Зате ми розгадали походження таємничих звуків. Містичне дзеленчання видавала
торба з пляшками, які, судячи з усього, загадкова істота понесла здавати в
пункт прийому склотари.
...Якщо ви вже дістались до Стамбулу, як не
прогулятись містом? Царград дає нам пряме сполучення до Антакії (античної
Антіохії). Приблизно за 30 доларів сучасним автобусом ви доїдете майже до
самого сирійського кордону. Якщо у вас є сирійська віза, в Антакії можете сісти
на автобус до Алеппо, чи, як кажуть місцеві, в Халеб. А можна доїхати тільки до
прикордонного переходу. Знайти там попутну машину не становитиме проблем. Маєте
нагоду подивитись на сирійські пагорби через вікно новенького мерседесу, який
дядько з Іраку переганяє додому. Каже, що війна війною, а з митницею стало простіше,
ніж за Саддама.
Незабутні
враження маємо вже з перших кілометрів сирійських доріг. Вантажівки та автобуси,
розцяцьковані, як коники на гуцульському весіллі, філософське ставлення до
правил дорожнього руху (такими умовностями ніхто не переймається), а ще усілякі
«Понтіаки», «Плімути», «Де Сото» та інші динозаври американського автопрому,
випущені, напевне, років з 50 тому. Ці музейні монстри бадьоро їздять дорогами
Сирії, і у вас є непогані шанси прокататись на антикваріаті, якщо вирішите
помандрувати автостопом.
Алеппо
— велике, торгове місто. Туристською принадою номер один тут вважається давня
цитадель. Вона, до речі, зображена на п’ятифунтовій монеті. Якщо вас не
задовольнить огляд зображення — при нагоді можна відвідати саму фортецю. Щоби
потрапити до середини, доведеться викласти значну, за сирійськими мірками, суму
— три долари. Якщо плануєте повертатися додому тим же шляхом, яким потрапили в
країну, то варто відкласти відвідини Алеппо до часу повернення.
Базар, або арабською «сук», вже сам —
визначна пам’ятка. Базар — це спосіб життя. Тяжко зрозуміти, навіщо місту так
багато продавців прянощів чи килимів. Не дуже віриться, що на такій торгівлі
можна суттєво заробити. Але, судячи з усього, неспішна бесіда з сусідом, а,
може, й з покупцем, за чаєм чи за шахами — сама по собі багато варта.
Першим же номером нашої сирійської програми
буде Дамаск, чи Дімашк в арабському прочитанні. Це місце, де ви відчуєте дух
Сходу на всі сто. Кажуть, саме Дамаск — найдавніше постійно населене місто на
планеті. Сумнівів у цьому не виникає. Історія тут — не принада для туристів. Не
законсервований атракціон. Навколо величних руїни храму Юпітера вирує східний
базар. А на тисячолітніх каміннях торговий люд розвішує свій крам.
Криті
галереї базару — серцевина старого міста. Навколо нього в’ються вузенькі
вулички, забудовані кам’яними та глинобитними будинками. Глухі огорожі
внутрішніх двориків традиційні для місцевої архітектури. Та ви не загубитесь в
цих лабіринтах старого Дамаску. Люди, що тут живуть, загалом дуже відкриті та
дружні.
А ще — ціни… Ніч в готелі, що знаходиться на
одній з центральних вулиць коло самих воріт до старого базару, обійдеться
приблизно у гривень 15. І це в столиці, в центрі чотирьохмільйонного Дамаску…
Звичайно, за такі гроші не варто розраховувати на особливі зручності, але зате
на ранок ви можете подивитись на панораму міста і ще раз поспостерігати
особливості місцевого дорожнього руху.
Туристів тут дуже мало, і місцеві сприймають
вас радше як гостя, ніж як джерело наживи. Чи не кожен радий поговорити з
іноземцем. Звичайно, в міру своїх та ваших лінгвістичних можливостей. Привітна
усмішка, а далі — Where you from? Ah, Ukrania, Welcome! — от звичний сценарій
такої розмови. Нам дійсно тут раді. Те, що ми з «Укранії», означає, що ми
друзі. Люди не забули, як Радянський Союз допомагав Сирії, і вдячні за це.
Багато сирійців розмовляють російською, а дехто й українською.
Взагалі,
в Сирії, при всій екзотичності пейзажу, постійно виявляються мости між Сходом
та Заходом. Між арабським світом та християнством. Мечеть поряд з
греко-католицькою церквою, грецька ікона з арабськими написами….
Це не просто сусідство. Ми ж на Святій
Землі… Власне тут і відбувались події Біблійної історії.
Велична ісламська святиня — мечеть Омейядів.
Одна з найбільших у світі, пишно прикрашена. Але якщо ми пройдемо досередини,
виявиться, що крім вражаючих мозаїк, тут є щось важливіше. Це одночасно і
християнська святиня. Всередині знаходиться каплиця Іоанна Хрестителя. Тут
зберігається його голова.
Багато місць в Дамаску пов’язані з життям
апостола Павла. Власне тут, неподалік, по дорозі до Дамаску Господь явився
Савлові, гонителю віри, і до Дамаску вже прибула нова людина — апостол Павло.
В невеличкому селищі Маалюля, де досі люди
говорять мовою Ісуса, знаходиться монастир та могила святої Теклі, яку наша
церква величає первомученицею й рівноапостольною.
Вирушивши
до Сирії зі Стамбулу, ми пройшли тим же шляхом, яким ішли колись учасники хрестових
походів. Нам не судилося дійти до Єрусалиму. Стосунки Сирії та Ізраїлю
залишаються дуже непростими. Зате нічого не заважає нам оглянути величні
пам’ятки епохи хрестоносців. Тут чудово збереглися замки XI-XIII століття.
Неподалік від міста Хомс знаходиться Крак де Шевалье або Калаат аль-Хосн —
твердиня ордену госпітальєрів з могутніми мурами та готичними склепіннями.
Біля міста Баніас знаходиться замок аль
Маркаб. А ще в тому ж районі замок Саон (Калаат Сайун), замок Бюрзей (Калаат
Бейт Раббі)…
За кадром залишилась фантастична Пальміра,
Апамея, Хама з її норіями (величезними древніми колесами для підйому води),
давні храми та монастирі, пам’ятки Біблійної історії… А чого варті пейзажі на
шляху залізницею від Латакії до Алеппо…
Чи дійсно все так просто і безхмарно? З
власного досвіду можна сказати — так. Але все може залежати від конкретних
обставин. Скажімо, якщо ви жінка віком до 30 років, отримання сирійської візи
може дещо ускладнитись, а якщо відвідували Ізраїль — взагалі стати неможливим.
Крім того, з часом все змінюється. Тому спочатку, напевно, варто звернутись у
посольство Сирії, що знаходиться в Києві на вулиці Білоруській, 2.
Вдалих мандрів!
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
