Понеділок
18-09-24
02:02

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 96




45. Віщий Гугул їв варену пшеницю. І пив вар (настій з лісових ягід і корінців). Ардаґастас підійшов до Врат Слави, поклонився і поцілував знамено Бога України (Руси) — Трисуття.
Віщий Гугул побачив сльози на очах грецького архиєрея Ардаµастаса. І сказав: «Сльози — молитва душі. Якщо ти читтна (чесна) людина, то ти не справжній ромей (гречин). Знати хочу, чого волієш?»
«Так, правду речеш, ми, кияни, люди багаті. У нас все є. Людині чужого язика, що приходить до граду нашого, ми зерно даємо, м'ясиво, мед. І — добре слово. Без доброго слова мед недобрий, доброта наша щира й весела».
«Але ми нікому не даємо віри нашої і ми ні від кого віри не беремо. Наша віра — це наша борня за життя. Ми боремося, щоб жити. Ардаґастасе, чому твоя душа в сльозах?»
46. І сказав архиєрей Ардаґастас: «У релігії України (Руси) є ритуал — коли в дім приходить гість дорогий, то йому ноги миють і дають йому свіжу сорочку. І потім його запрошують до столу на місце почесне, стравою вгощають. І кажуть: "Чим багаті, тим і раді"».
«Пані дому пере одежу, на сонці сушить, рублем-качалкою її зм'якшує. Щоб людина чужого язика у свіжій сорочці в путь вирушала. І дають подорожньому на дорогу хліба, меду, сала. І кажуть: "Ідіть з Богом". Я прибув до града Кия і бачу — мене ніхто по-київському не стрічає».
47. Віщий Гугул сказав: «Покони міняються, життя — вічний рух змін, перетворень, старінь і молодінь. Так було — ми хліб святий давали зайдам (ромеям — гречинам — германам). І вони брали хліб з рук наших, пили мед і чинили блуд. А в нас є покон строгий — за блуд тато виганяє доню з дому, доня без чести — сором для всього роду її».
Архиєрей Ардаґастас спитав: «Чому Київ не любить ромеїв (гречинів)?» Віщий Гугул відповів: «Бо ромеї (гречини) чинять зло в ім'я Бога — юдейця Христа милосердного. Знають усі язики, які на сусідніх і далеких землях живуть, що ми, потомки царя Кия, багаті. Є в нас золото, срібло, залізо, мідь, дерево, ріг, віск, хутро, шкіра».
«І є в нас краса наша ненаглядна — Небо святе, звемо його Сваргою, а то значить дивною силою Самородженою і Саморуководною. І є в нас життя наше — Земля рідна, в якій є соки для крови нашої. Береш землю нашу — значить відбираєш у нас життя».
48. «Ми поклоняємося Матері — Землі святій, а ромеї (гречини) це бачать і за це зневажають нас, звуть нас дикунами, барбарами чи варварами, паґанусами. І ми не гніваємося, зневажаєш — зневажай, тільки Священний Гай, де могили Праотців наших, не засмічуй, не тривож лісу, Праотцям потрібний вічний спокій».
«Не гніваємося на ромея (гречина), він бідний як жебрак. І коли б я був греком, то і я б у Греції не кланявся землі. Чому, питаєш? Земля у Греції не варта, щоб до неї молитися -на ній немає життя, на ній немає пшеничних ланів. Земля Греції — мертва глина, безводдя, нещастя, суховії, голод. Щоб жити, треба красти, обманювати — тяжке життя гречини мають і мені, як людині, шкода їх, хоч і знаю — прикрі вони люди».
49. «Наші праотці казали "за", "жя", "зем", що значить "життя". І слово земля у нас значить "життя". Ми поклоняємося життю, розумієш? Ти, Ардаґастасе, коли є правильною людиною, то видиш, що в Україні (Русі) живуть люди правильні, а не барбари. Ромеї (гречини) вузькодумні, їм треба сказати, що кожний плід має інший смак. Є плід гіркий, а є солодкий чи кислий. Не можна казати, що тільки кислий плід добрий. Якщо ромей (грек) кислий, то це не значить, що кислий смак найкращий. Вони кислі, а ми гіркі, а інший язик — солодкий, не треба ці смаки змішувати, усі вони по-своєму смачні, і хай благословиться життя їхнє».
50. Архиєрей Ардаґастас сказав: «Жив я в Атенах чотири роки. Бачите, я світловолосий і сіроокий, як богиня Атена. Ще перед приходом гречинів до Греції, жили на землі, яка тепер зветься Грецією, пелазги — люди світловолосі і сіроокі, і була в них богиня Атама, що значить "Нетемна", "Світла". Пелазги бачили, що єгиптяни і фінікії темноокі і темноволосі, і боги у них такі, як і вони».
«Греки (а тоді вони звалися доріями і ахеями) прибули, як дикі ватаги, з Альп, вони грабували пелазгів, убивали їх, і їхні селища палили, а богиню їхню Атаму собі взяли. Атама гречинами названа як Атена».
«Атама стала Атеною, а місто Любеч, яке стоїть на північ від Києва, — Телюце. Слово "Любеч" грекам вимовити тяжко, вони "Лю" вимовляли як "Те", а "че" як "це". І вони кажуть не Смоленськ, а — Мілініцке, не Чернігів, а — Чернігога. І такими назвами вони називають у анналах своїх гради Скитії (Руси)».
«І грекам тепер відомо, що Скитія (Бористенія) має молодого кира (царя) Ікмара. Вони не пишуть Ігор, а — Ікмар. Мені в Атенах здавалося, що в Україні (Русі) вже немає українців (русичів), а живуть якісь люди, прибулі з Ірану, Месопотамії, і їхнім царем є Ікмар».
51. «Є в нас багато імен і всі вони відносяться до нас, — сказав Віщий Гугул, — ми сумери (кімери), ми гаттити (гіттіти), ми скотани (скити). Ми скотани тому, що наші предки розводили найславніший у світі скот (швидких лошат, молочних корів, тонкорунних овець). І тому й гречини (ромеї) нас звуть скитами (скотанами, скотарями)».
«А прочитай, що тут пишеться? "Русь — це скитський брутальний народ многочисленний", — ці слова взяті з книги "Оміліях" (51—52), яку написав константинопольський патріярх Фотій. Ми тут все про нас написане збираємо».
52. Віщий Гугул сидів на медвежому хутрі біля дуба многовікового, ноги підібгавши під себе. Він торкнувся пучкою до землі і цією ж пучкою торкнувся до серця свого, і молитовно (долоня до долоні) склав руки і глянув на Ардаµастаса. Архиєрей Ардаґастас пучкою торкнувся до землі і цією ж пучкою торкнувся до серця свого і молитовно (долоня до долоні) склав руки. Вони, як рідні брати, обнялися.
53. Архиєрей Ардаґастас сказав: «Ні, брате мій, я не забув хто я є, не забув я віри батьків моїх. Я син атімана-воєводи Любеча, моя родина певна, що я мертвий. Мав я дванадцять літ, як мене гречини спіймали на березі Дунаю, біля Доростоля, де воїни тата мого сутичку мали. І тато не знав, що зі мною сталося: лад'я, в якій я був, плавала порожня».
«Я був проданий на торзі в Константинополі. Єрей Георгій сподобав мене, чотири роки у святій Софії я тримав кадильницю. Коли мене хрестили у святій Софії і дали мені святе ім'я Акакій, я заплакав. Архиєрей, не знаючи чому я плачу, заречав натхненно, що «Скитія (Русь) плаче з радости, що піддається під покров Христової Візантії».
«Ім'я Акакій мені нагадувало смрад, і тому я плакав, і казав, що я Радогост, а не Акакій. Ім'я Радогост гречини вимовили, як Ардаґастас. Монахи у монастирі святого Мамонта вчили мене по-грецькому писати і читати. І знаю я латину, три роки жив у Венеції. Грецькі єреї мені на шию повісили хреста, латинам мене показували. І рекли, що «варварська Скитія (Русь) вже горить вірою Христовою, Ардаґастас — базилевс Київський грецьке хрещення прийняв».
54. І спитав Віщий Гугул: «Чому ромеї (гречини) хочуть нам свою віру дати? Чи тому, що їм вона не потрібна, чи якісь інші є причини?» Радогост відповів: «17 літ я прожив між ромеями (гречинами). І знаю: той, хто від гречина віру приймає, стає його рабом. Гречини хочуть, щоб Київ мав віру грецьку ортодоксальну, тобто, хочуть, щоб Київ став підлеглим Візантії: чия віра, того й град». «Ти від нас віру прийняв, значить ти став нашим рабом, і по закону віри святої ставай на коліна перед нами, молися нашим святощам, душею твоєю ми опікуємося, ти в поті чола працюй і нам на Боже дай», — з такими мислями гречини приходять до града Кия.
55. «Гречини спочатку мене охороняли. Тепер вони певні, що я віру грецьку маю і гречином себе вважаю. І так воно й було. Я хрестив у Константинополі людей племени мого, котрі були заполонені і продані в рабство до Єгипту».
«У Константинополі я мав стрічу з імператором, він послав мене з купцями-греками до Києва. І сказав, щоб я дослідив чи є можливість при допомозі хрещення приєднати Київ під закони патріярха Константинопольського. Коли я приїхав до Києва, глянув на Дніпро, на рідних людей, на степи і діброви, усе пригадав, і стояв біля Дніпра і плакав. Це все, що можу сказати. Тепер хочу бачити царя Олега».
56. У царському двірцеві Радогост побачив атіманів, вони сиділи у стравниці, пили хмільний мед. Попід стінами горіли світильники, під стелею — свічадо, біля столу стояли крісла, обікладені сріблом, золотом.
Воїн розмовляє з царем Олегом. Цар Олег вже ждав Радогоста, стрів його зворушливо, взяв за руку, як сина, і підвів до стіни, де на кілках висіли шолом, меч, щит, куті сріблом-золотом і всипані дорогими каміннями. Цар Олег сказав: «Кланяйся, твій тато умираючи сказав: "Зброю мою передайте Радогостові", і кияни знають про це. Я кажу: "Скидай чуже пір'я, не личить воно тобі, ти син знатного атімана, іди до атімана Улеба, будеш мені потрібний"».
«Атімане Дарава, скажи, щоб греки-купці забрали з торгу 20 бочок вина. Є вістка — Константинополь ограбував наших купців».
57. У Священному Гаю Віщий Гугул сказав: «Вино — блуд. Коли ж хочете веселитися, то веселіться, п'ючи мед». Атімани-воєводи Коса, Сила, Сар'я, Парса, Скотана, Лукал, Сумир, Кіш, Бож і старий (бо вже має 87 літ) атіман Ум слухали правду Віщого Гугула.
Віщий Гугул не є тільки богумил (священнодієць, волільник), він знає таїни древніх времен, знає, що діється на землях чужих язиків. Він каже: «Радогост у бочці, призначеній для вина, привіз книги гречинські і латинські».
«Є написано, що в гречинів був мудрець Платон, який навчав, що душа в людини подвійна — одна частина душі людської вічна, а друга — смертна, вічна душа живе в голові, а смертна — в серці».
58. «Я кажу глупоту Платон говорить, бо немає голови без серця і немає серця без голови, в серці і голові — одна душа, і єднає вона чуття серця з чуттям голови. Тепер ти, Радогосте, говори, що бачив і що чув, атімани прийшли слухати».
І Радогост сказав: «Ми, українці (русичі), живемо тими законами, що й природа, і тому наші закони правильні, і ми люди правильні. Гречини відійшли від природи, спотворили характер свій, і стали людьми жорстокими. Я бачив, як у Атенах греки-купці купляли в греків молодих доньок. Без сорому (по-купецькому) питали доню чи вона порочна, чи ні. Продана дівчина-християнка відправлялася на кораблі до Єгипту, Арабії».
«У греків жінка не має права їсти страву разом з чоловіком. Вона їсть те, що не доїв чоловік — може це й добре, грекиня обожує мужа свого. Письменник Аристофан (у «Ахарнехах», 729) описує ритуал продажу греком доньок своїх у чужі країни, у вічне рабство. Не з розкошів продає, а щоб рятуватися від смерти — голод умертвляє в людині благородні почування».
«У нас в Україні (Русі) слово «земля» і слово «жена» походить з слова «життя», закони моралі в нас вищі, як у гречинів тому, що ми живемо на багатій землі, немає в нас потреби обманом здобувати зерно і питво, всього в нас вдосталь, і тому легко нам жити на світі, і тому ми з довір'ям ставимося до зайдів-чужинців, які нас легко обманюють.
59. «Коли я був у Фльоренції, я з анналів списав таку думку анналіста Плінія про Україну (Русь): "Земля там хлібородна, повітря чисте й живодайне. І бористени живуть довше. І щасливіші вони від інших народів, бо не знають ні хвороб, ні злоби".
І дні свої проводять у невинних безпечних розвагах і спокої. Житлом їхнім є ліси й діброви, а плоди дерев є їхньою їжею. Вони вмирають спокійно, і тільки тоді, коли життя втрачає для них усяку цінність.
А ті, що вже є дуже старими і життя вже приємного не мають, бо чуття вже завмерли, влаштовують бенкети для дітей і внуків своїх, вінками прикрашують голови свої і кидаються у хвилі морські».

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №96




[11-01-16][Все для туристів]
Народжені в країні Гавареччина (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Ситно і просто. Кухня Латвії (0)
[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Відень (0)
[09-09-18][Відпочинок і поради]
Гольф в Україні є.... (0)