«Маланка» на Кукулі

Цей маршрут цілком підходить для одноденного літнього переходу — трохи більше 20 кілометрів (щоправда, з пристойним перепадом висот) без важкого наплічника зі спорядженням легко можна здолати за яких вісім годин. Але полонинний хребет Кукул, особливо при добрій видимості, зачаровує будь-якої пори — неможливо втриматися від споглядання розлогої панорами цілої Чорногори, величних Говерли й Петроса просто перед очима, масиву Близниць із фрагментом Свидовця, далеких Буштула та Берті, груп Добошанки, Сивулі... Ми вийшли на Кукул 13 січня, на свято традиційної перебирії Маланки, на зустріч геть незрозумілого іноземцям Старого Нового року…

Нічний старт

…До залізничної станції Вороненка, що належить до села Яблуниця Івано-Франківської області та знаходиться практично на кордоні із Закарпаттям, потяг курсує зі Львова, Івано-Франківська, Коломиї та Рахова. Ми вирушили з Івано-Франківська перед третьою ночі (відправлення о другій годині 40 хвилин щодоби, вартість проїзду менше шести гривень) «червоною рутою», яка внаслідок ремонту рухомого складу Львівської залізниці набрала, скажемо так, небесно-бірюзового кольору. А вже після шостої були на місці старту. Ще трохи — і почне світати.

Від будівлі станції рухаємось уздовж колії на південь до тунелю, що проходить саме під кордоном. Він має протяжність 1200 метрів, прокладений на початку минулого століття в суцільному кам’яному масиві за кілька місяців (на той час за темпами і технологією спорудження то була одна з найпрогресивніших гірничо-прохідних будов Європи).

…Отож уздовж колії проходимо до будиночка охорони тунелю, оминаємо його зліва та потрапляємо на дорогу, що веде вгору в східному напрямку. Дорога добре вторована, нею по снігу спускали деревину. В ранкових сутінках розрізняємо сліди снігохода — вони вестимуть майже до самого Кукула. Рухатись таким шляхом, як на зиму, дуже зручно — ноги не грузнуть у снігу.

Вздовж дороги розташовано кілька сільських садиб. Приблизно після 25 хвилин підйому виходимо до розвилки. Повертаємо повз огорожу вліво та потрапляємо в ліс. Подекуди на деревах можна розрізнити нанесені спреєм стрілки-вказівники. Втім, під ногами ще певніший орієнтир — явно у потрібному нам напрямку пройшов снігохід. Лісова дорога уже пролягає лінією кордону між областями, у міжвоєнний період польсько-чеського. Але типові орієнтири на кордоні, кам’яні нумеровані стовпчики, тут годі знайти — їх давно використали в господарці місцеві селяни…

Неповторні краєвиди та цивілізовані полонини

Вийшли до гори Припір. Біля найбільшого дерева на галявині ще кілька років тому стояв столик із лавками, а кількадесят метрів південніше стримить прикордонний стовпчик №19. Звідси як на долоні видно східну частину села Яблуниця та чималий фрагмент Ґорґанів: вершини Полєнський, Ведмежик, Малий Ґорґан, Добошанку, Синяк, Хом’як. Після перепочинку продовжуємо рух у південному напрямку, перевалюємо через вершину та сходимо до полонини на південному схилі Припора. Тут стоїть добре облаштована колиба зі стайнею та іншими господарськими спорудами. Перед нами на південному сході височить гора Буковинка (1216 метрів).

Біля колиби снігохід зробив коло та, очевидно, повернув назад. Натомість раптом зауважуємо, що дорогу перетинають... ведмежі сліди. Майже круглі відбитки, сантиметрів 20 у діаметрі, з заглибинами від п’ят і пальців, густо викладені в лінію. Недарма ведмедя називають клишоногим — він ступає вряд…

Дорога траверсує Буковинку справа. Останній суттєвий підйом лісом. Перед нами сюди піднімалися уже тільки піші, тому йти стає важче, доводиться місити сніг. Приблизно через чверть години знову піднімаємось на рівну відкриту місцевість, з якої відкриваються мальовничі краєвиди на захід та південний захід. Сліпучо-білою стіною перед нами постають масив Близниць та гора Стіг на заході…

…Вправо від траверсної дороги відходить добре помітна навіть у сніжну зиму стежка, якою можна зійти в закарпатське село Лазещина або до притулку Козьмещик. Ми ж продовжуємо рухатись на південь і невдовзі повертаємо на схід, до полонини Григорівка. Нам таки шалено пощастило з погодою! Над велетами Петросом і Говерлою — ні хмаринки. Картки пам’яті у фотокамерах поповнюються черговими порціями оцифрованих краєвидів…

Над полониною височить гора Під-Бердя (1387 метрів). На ній стоїть прикордонний стовпчик №15. Кордон проходить хребтом, однак рухатися ним, долаючи сніги, нема сенсу — нижче паралельно біжить чітка дорога. Минаємо Григорівку та підходимо до другої групи колиб на полонині Середня. Позаяк поспішати нема потреби, можна засвітла облаштуватися в якомусь із будиночків. Та навіть собі трохи повибагати: щоб і з пічкою, і з дровами, і з комфортним, як для походу, ліжком.

Всі дороги ведуть до Ворохти

Правду кажучи, це не зовсім так. З Кукула, рухаючись на південь по кордону, через гору Велика Козьмєска (1572 метри) можна піднятися на Говерлу. Це чи не найскладніший із п’яти прописаних маршрутів на Говерлу (інші варіанти: від спортивної бази Заросляк; Чорногіським хребтом через гору Брескул (1911 метрів); від перевалу Герменеска (1545 метрів) з боку Петроса; через полонину Гропа (1670 метрів) від притулку Козьмещик)…

Найкоротший шлях з хребта Кукул до Ворохти проходить через полонину Лаб’єска. Від другої групи колиб рухаємося дорогою далі в південно-східному напрямку. Влітку запросто можна йти хребтом, а от зимою провалюватися по пояс у сніжну цілину якось не кортить. Навпроти першої ж колиби наступної групи (полонина Озірна) повертаємо ліворуч вгору, в напрямку безлісої сідловини хребта. Стежка на Ворохту починається між прикордонними стовпчиками з номерами 10/15 та 10/16. На північному боці — полонина Лаб’єска з колибою та стайнею. Неподалік на полонині встановлено дерев’яний хрест, поруч із ним — лавка. Від колиби рухаємось на північ, ніби по діагоналі перетинаючи полонину, та потрапляємо до відділеної рідколіссям давньої вирубки. З півночі та заходу вона огороджена, а в самому кутку є ворота…

…Ми підходимо до гори Осередок (915 метрів), що вивищується південніше містечка. З дороги видно частину селища. Нарешті ще одна розвилка. Якщо піти прямо, здолавши невеликий підйом, то врешті можна вийти до віадука, по якому прокладена колія. Повернувши ліворуч, підходимо до найближчих житлових будівель. Звідси до залізничної станції йти менше ніж півгодини…

[Івано-Франківськ]

[Драгобрат]

[Тисовець]

[Івано-Франківськ]

[г. Грофа]

[Гори]

[Івано-Франківськ]

[Ворохта]