Оскільки редакція знаходиться в
Івано-Франківську, стартували ми не з Києва. Будемо вважати, що зустрілися у
Стрию, на трасі Київ-Чоп. Між столицею та Львовом автомандрівника навряд чи
чекають якісь несподіванки. Знаємо точно, що у квітні значна ділянка траси від
Житомира до Рівного нагадувала польові дороги другої світової війни. Але це
просто сніг в Україні сходить разом із великими шматками асфальту. Потім діри
швиденько латають до наступної весни.
Так от, від Стрия до Долини нарцисів, яка
(відкрию таємницю одразу) знаходиться поруч із закарпатським містом Хуст, можна
доїхати двома шляхами: або на Мукачеве, або на Міжгір'я. Ми обрали перший
варіант. Про дорогу через Міжгір'я місцеві водії пліткують, що там є шанси не
тільки розбити амортизатори, а й втратити зубні пломби. Вирішили проїхати зайві
30 кілометрів, але зубами не ризикувати.
Взагалі, наш водій Саша каже, що все буде,
«як дорога ляже». Якщо добре, то сільський «Москвич», який зазвичай уперто суне
посередині траси, візьме вправо, при обгоні знайдеться місце між фурами
далекобійників, і навіть даїшники не звернуть на ваше авто жодної уваги. Буває
й навпаки: водійське щастя відвертається, і єдина яма на шляху «забирає» шарову
опору вашої коханої машини.
Цього разу все було нормально. Дорога майже
європейської якості. Автомобіль — 124-й «Мерседес», 1987 року (для машини цього
класу такий вік — лише зрілість, особливо, якщо водій — добрий ґазда). В салоні
працює програвач mp3 з дисками від «Океану Ельзи» до вальсів Штрауса. Перед
очима відкривається панорама із засніженими вершинами Бескидів. За вікнами —
весняний ранок. Що й казати, душа співає...
На трасі другий рік працюють
інтернаціональні бригади македонської шляхобудівельної фірми «Граніт»: румуни,
угорці, македонці, болгари. Дорогу роблять поступово і на совість. Хоч годинник
показує лише сім сорок ранку, люди вже на роботі. Біля знака «Сколе»
мандрівників зустрічає відомий монумент: кам'яний солдат і двійко гуцулів, які
трембітають про те, що почалися Карпати. Після автобусної зупинки «Коростів»
дорога стає значно гіршою. Мабуть, ремонтники сюди ще не дісталися. Власне
Закарпаття починається з Латірського перевалу (від Стрия 80 кілометрів). Поки
доїдемо — дещо про нарциси.
Міфи давньої Греції
Існує три легенди про походження назви
гордої квітки. За однією з них, парубка звали Наркіс, і був він сином річкового
бога Кефіса та німфи Ларіопи. Щоби дізнатися про майбутню долю сина, батьки
звернулися до оракула. Старець напророкував хлопцеві легке і довге життя за умови,
що той ніколи не побачить власного обличчя.
Наркіс виріс і став парубком незвичайної
краси. Багато жінок домагалися його, але серце легеня було холодним, як лід.
Любив тільки розваги. Так, від нещасного кохання до нього нанівець висохла
німфа Ехо, залишився тільки її голос. Ображені давньогрецькі красуні звернулися
до богині правосуддя Немезіди, і вона (теж жінка) обіцяла покарати
безсердечного юнака.
Якось
Наркіс повертався із полювання, вирішив напитися зі струмочка води, побачив
своє досконале обличчя — і пристрасно полюбив його. Він почав розглядати себе з
різних боків, вже не маючи сили відійти від потічка. Виснажений спрагою й
голодом, яких просто не помічав, бідолаха вмер. А на тому місці з'явилася
квітка. °ї назвали нарцисом.
Друга легенда значно простіша. Юнак Нарцис
був дуже вродливим, добре це знав, бо любив дивитися на себе в дзеркальних
плесах озер та річок. Одного разу він так собі сподобався, що вирішив
поцілувати відображення у гірському озері. Втратив рівновагу і впав у воду.
Плавати красень не вмів, тож одразу й утопився. Щоби люди пам'ятали про
шкідливість самозакоханості, грецькі боги перетворили тіло Нарциса у
біло-холодну красиву квітку.
Третій варіант дещо подібний на два
попередні, але характеризує Нарциса зовсім інакше. Там він теж вродливий до
нестями і постійно дивиться на своє відображення у воді. Але милується не
собою, а обличчям своєї сестри-близнючки, яка померла й лишила хлопця сумувати
на самоті. В решті решт жаль переповнює душу парубка, і він кидається у воду.
Далі ми вже знаємо. Тільки у цьому міфі образ нарциса символізує вічну любов.
Закарпаття
На перевалі зупиняємося. Ринкові продавці
вже розкладають карпатські сувеніри: ліжники (240 гривень), великі дерев'яні
тарелі (від 100 гривень), різноманітні шкатулки (від 25 гривень), дерев'яні
шахи, ложки, браслети — стандартний набір Косівського ринку, але за київськими
цінами. Є навіть півтораметрові і теж дерев'яні кобри, які вражають не тільки
виглядом, а й ціною — 850 гривень. За ринком стоїть трухлявий туалет, і краще
туди не ходити...
Трохи
далі трасою з лівого боку розташоване невеличке кафе «У Марії». Звичайно, так
само звуть і господиню. Пані Марія каже, що кафе роками відвідують одні й ті ж
далекобійники, а це — гарна рекомендація. Пристойна кава — півтори гривні.
Нормальний придорожній заклад.
Закарпаття дуже відрізняється від решти
областей України. Тут навіть час інший: в одному районі живуть «за Києвом», в
іншому рівняються на Будапешт, а є й такі, що користуються часом Гринвіча.
Закарпатський інтернаціонал дивує на кожному кроці — ніколи не вгадаєш, якою
мовою отримаєш відповідь. Кухня теж позбирала особливості страв багатьох
європейських народів.
За кілька кілометрів від перевалу
знаходиться така собі кулінарна пастка: три шашличні палатки, розташовані за
сотню метрів одна від одної. Звідки б не їхали — помічаєте першу й отримуєте
першу порцію запаху, проїжджаючи другу, згадуєте про сніданок (обід, вечерю),
третя — «контрольний постріл», сил опиратися вже нема, стоп. Молоденька пані
Оля радо вітає першу «здобич». Майже одразу за нами з різних боків зупиняються
дві вантажівки (Калуш, Мукачеве) й легковик з Хмельницького. Поки гріється
шашлик, роздивляємося довкола: шпаківні на деревах, дрова дивного кольору
червоної риби на зрізах, гори ніби вкриті охрою.
Три невеликі порції доброї свинини (кетчуп і
гірчиця на додачу) з чудовим білим хлібом і капустяним салатом — 24 гривні.
Підкріпились. Можна їхати далі. До Мукачева — ще година. Продовжимо флористичні
оповідання.
Хліба і квітів
Людство завжди виділяло нарциси серед інших
квітів. Ними лікували рани і труїли ворогів. °х дарували на знак любові або як
символ жалоби (залежно від народних традицій), ними прикрашали одяг, поети
складали про них вірші. Сказав же ж колись Магомет: «В кого два хліба, той
мусить один продати, щоби купити квітку нарциса, бо хліб живить тіло, а нарцис
— душу». Взагалі, вислови відомих (і не дуже) особистостей про цю квітку можна
видати окремою книжкою.
У давньому Римі нарцисовими вінками
зустрічали переможців. Китайці упродовж віків вирощують ці квіти у скляних
чашах з водою та камінням і не мислять без них зустрічі Нового року. У Західній
Європі нарцис — обов'язковий елемент багатьох свят, хоча в одній німецькій
провінції квітку вважають вампіром, і, чомусь, жіночої статі.
День нарциса у швейцарському Монтре — окрема
тема. Його традиційно проводять на початку травня. Протягом одного уїкенду
невеличке місто прикрашають квітами: магазини, кафе, ресторани, будинки,
автомобілі, люди, коні, осли — тобто, все, на що можна причепити бутоньєрку,
букет або гірлянду, обвішане нарцисами й відповідно духмяніє. Туристи
з'їжджаються з усієї Європи. Супроводжується свято міфологічними виставами та
виступами дитячих і дорослих танцювальних колективів. Вінчає дійство «битва
квітів», коли всі у всіх кидають нарциси — справжня квіткова вакханалія.
Мукачево
Символ
міста — замок Паланок. Його просто неможливо не помітити, звідки б ви не
під'їхали, адже він височіє над всією округою. У більшості туристів, котрі
вперше чують автентичну назву замку, вона асоціюється з нікому невідомими
паланками — чи то монашками, чи ще якимись дівчатами. Насправді, паланок — це
дубовий частокіл, яким були огороджені кам'яні мури фортеці. Коли її заснували,
достеменно невідомо, а перша згадка датована 1089 роком. Тоді замок не змогли
захопити половці хана Кутешко, хоч і промучилися тут майже два місяці. У 1241
році на ці стіни двічі дерлися нукери Батия — теж марно.
На
початку XIV сторіччя князь Федір Корятович на місці дерев'яного замку збудував
кам'яний. П'ятиметрові стіні, понад 150 гармат, великі запаси пороху, ядер і
провіанту, 86-метровий замковий колодязь — постійний гарнізон у 5-6 тисяч
вояків міг витримати будь-яку облогу.
Наразі потрапити до замку просто.
Автостоянка під грізними стінами — дві гривні, вхід — три гривні (для дітей
удвічі менше), 45-хвилинна екскурсія — 10 гривень. Зважаючи на багату історію
та стан замку, він мав би бути переповнений туристами, але... А може квітень,
міжсезоння? В одній кімнаті на стіні побачили напис «ДМБ-2004». Отакої.
Якщо схочете зупинитись у Мукачевому на ніч,
любите комфорт і маєте гроші — у самому центрі міста є чотиризірковий готель
«Star» з відповідними цінами (від 196 до 682 гривень за номер). Дещо дешевші:
«Альфа», «Дельфін». Ще нижчі ціни у так званих приватних готельних номерах пані
Марії (тел. (050)668-79-67) та пані Клавдії (тел. (050)186-23-47). Двомісний
номер — 130 гривень, без харчування. По телефону голоси в жінок приємні.
Ресторанами ми не ходили, а кави попили у
підвальчику з простою назвою «Винбар» на вулиці Воз'єднання, 7. Кава нормальна,
ціна — 80 копійок. Кияни можуть не повірити, але у Закарпатті таке не рідкість.
А на провокаційне питання: на честь возз'єднання кого з ким названа вулиця,
ніхто з місцевих відповісти не зміг або не схотів. Тільки посміхалися.
Вулиці у Мукачевому неширокі, а водії
терплячі й ввічливі. Хоча, може й не всі. З центру — назад, через сіро-зелену
Латорицю, за мостом направо на Чернечу гору — жіночий Свято-Миколаївський
православний монастир. Славний Федір Корятович і тут залишив по собі пам'ять. У
цьому місці його ніби хотів проковтнути змій, але не зміг. Князь попросив
Святого Миколая про допомогу і таки врятувався. Згодом Корятович збудував
церкву, будинок для монахів та видав їм грамоту на землі, виноградник і млин.
Сьогодні тут живуть 72 монашки. Отець
Мартініан, один з трьох монастирських священиків, каже, що туристи сюди
приїжджають постійно. Екскурсії для них проводять безкоштовно, але гості все
одно щось жертвують на храм.
З монастиря рухаємося на Хуст (70
кілометрів). Головне — не проґавити поворот на Іршаву, бо доведеться їхати
через Берегово й Виноградів, а там дорога не дуже, і плюс зайвих 10 кілометрів.
За вікнами авто «пролітають» виноградники. Під віденські вальси Штрауса від
водія Саші повертаємось до нарцисів.
Нарцис вузьколистий
Латинська назва narcissus angustifolius.
Південно-європейський високогірний вид. Багаторічна трав'яниста рослина
заввишки 20-40 сантиметрів. Пелюстки жовтувато-білі, гофрований привіночок з
червоним краєм. Розмножується насінням і цибулинами. Цвіте у травні-червні,
плодоносить у червні.
Поширений
на висотах 1000-2000 метрів над рівнем моря: в Альпах, на Балканах, у Південних
Карпатах, Середземномор'ї. В Українських Карпатах — на Свидовецькому та
Мармароському масивах. Долина нарцисів — єдине місце у світі, де нарциси
ростуть у природі на висоті 180 метрів над рівнем моря.
Нарцис вузьколистий — рідкісний вид,
охороняється, його занесено до Червоної книги України у 1980 році. Взагалі,
нарцисів існує приблизно 60 видів, 12 тисяч декоративних сортів. Всі види
отруйні.
А тепер, скажімо так, менш наукова
інформація. На Хустщині, дорогами якої ми вже їдемо, кажуть, що греко-міфічний
Нарцис задивився на себе у потічок Хустець. І не дивуйтеся, якщо раптом
почуєте, що насправді хлопця звали Штефан.
Хуст
Тисячолітнє місто із руїнами замку на
високій горі. Назву міста пов'язують з угорським воєводою на ім'я Хуст, який
розбив ординців Батия у 1242 році. Замок збудований ще раніше, в XI столітті,
за часів угорського короля Іштвана (1101-1138). Витримав багато облог, поміняв
купу власників, поки в 1766 році у порохову вежу замку не вдарила блискавка.
Легенд вистачає й тут: про чорта, що зачепився хвостом (хвустом) і волав на все
Закарпаття; про того ж воєводу Хуста, який вбив чергового татарина, а потім
виявилося, що то був його рідний син; про Драга Марамороша та його нащадка
графа Дракулу (і цей, виявляється, звідси).
Під'їхати
до замка машиною не вийде, а до цвинтаря, що знаходиться під руїнами — можна.
Далі доведеться йти вгору десь 20 хвилин. Замок знаходиться у жалюгідному
стані, він не тільки зруйнований, а й засмічений. Але бути в Хусті й не
подивитися ці руїни — шкода.
Під замковою горою є туристичний комплекс
«Нарцис», в якому при потребі можна зупинитися. Будівля ще 1970-х років, ціни
на проживання від 35 гривень. Кажуть, що зовсім непогано приймають гостей у
невеличких готелях «Атлант» і «Карпати». До речі, різноманітні «нарциси» в
місті — на кожному кроці. Крамниці, бари, кіоски, фірми, транспортні і страхові
компанії не дуже фантазують з назвами.
Обідали ми в тихому кафе в центрі міста.
Закарпатські ковбаски, картопляне пюре, грузинська (а може тут вона й
закарпатська?) кисла капуста, трохи пива. Дуже смачно, відносно дешево — 40
гривень на трьох. Вирішили запам'ятати назву. Без проблем — кафе «Нарцис»!
Урочище Кіреші
Проїзд у Долину нарцисів вам покаже кожен
дорожній вказівник і кожен житель Хуста. Але ми шукали вулицю Косичну. Колись
вона називалася Ліліомутцо (з угорської — вулиця Лелій, а косиця — це букет на
місцевому діалекті — авт.). Мешкає там Іван Попадинець, колишній лісник і
лаборант при місцевому відділенні Карпатського біосферного заповідника, а нині
— пенсіонер і ентузіаст. Він народився в урочищі Кіреші, тобто саме в Долині
нарцисів, і все життя нею опікується.
Пан
Іван каже, що раніше нарциси цвіли в долині Тиси в урочищі Пінгови від Хуста аж
до Тячева, в долині Ріки в районі села Ізи, і в теперішній Долині нарцисів на
всіх її 256, 5 гектарів. А сьогодні — тільки на 10 гектарах (десь зо 20
острівців).
За часів Австро-Угорщині урочище Кіреші
належало до лісового господарства і пильно охоронялося. Було тут багато
лікарських рослин, якими місцеві медики лікували хворих. Коли територія
відійшла до Чехословаччини, частину цих земель продали жителям Хусту. Тоді
місцеві мешканці ставилися до природи з великим розумінням. Випасати худобу на
заповідних землях їм дозволялося до шостого травня (Юріїв день), і
господарювати знову можна було тільки з 14 жовтня.
У 1949 році радянська влада вирішила
провести в Долині нарцисів меліорацію з хімізацією, і рідкісні квіти й трави
почали щезати. Але й нині тут зростає понад 400 видів рослин, серед них
декілька рідкісних. Науковці заповідника намагаються захистити унікальний
об'єкт, «воюють» на конференціях, пишуть статті в журнали й подають запити в
різноманітні інстанції. На все потрібні кошти, яких зазвичай гостро не
вистачає, особливо на науку й культуру.
За словами Івана Попадинця, тисяча порядних
туристів не нашкодять так, як пара «відморозків». Ми ходили по Долині майже
навшпиньки, намагаючись не наступити на квіти теж червонокнижних первоцвіту і
крокусу Гейфеля. Нарциси будуть цвісти в середині травня. Приїжджайте, будьте
чемні.
А ми — додому, через Тячів, Солотвино,
Рахів, Кваси, Яремчу. Вже темніє, а ще 250 кілометрів дороги. Нічого, додому
завжди легше...
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
