Вечер в Карпатах

Багато хто стверджує, що мандрувати Ґорґанами влітку навіть цікавіше та й складніше, ніж Чорногорою. Якщо пощастить з погодою, то перехід найвищим хребтом українських Карпат видасться милуючим і легким. Ви без особливих зусиль здолаєте двотисячники між Говерлою та Піп-Іваном. Не пощастить — промокнете до нитки, змерзнете до кісток (тут і в липні трапляється переохолодження) і можете збитися з дороги в непроглядному тумані. А в Ґорґанах майже кожну вершину доводиться брати штурмом, проходити круті підйоми та спуски вузькими, порослими жерепом або леличем стежками, напружено балансуючи по сипучому та слизькому після дощу камінню (це каміння і називають ґорґанами). «Якби такою була Говерла, — іронізує наш фотокор Тарас, — туди б не ходили всі, кому заманеться...». Це після того, як на вершині Добошанки ми поділили на двох шоколадний батончик та ковтнули води. Темніло, а до найближчого потічка було мінімум півтори години...

Безсумнівно, кращої пори для пішохідних мандрівок Карпатами уже треба чекати як мінімум місяців п’ять, до травня. А от описаним нижче маршрутом можна пройти і в менш сприятливий період, скажімо, пізньої осені. Для такої мандрівки необхідно особливо подбати про спорядження (теплий одяг та білизна, тепле водонепроникне взуття, вовняна шапка, рукавиці, «ліхтарики» на ноги для захисту від снігу, ліхтарики для освітлення і газовий чи гасовий пальник тощо). Суттєво також вибрати прийнятну погоду — дату свого виходу ми кілька разів відкладали, небезпідставно довіряючи прогнозу від gismeteo.ua.

Можливість злітати на тиждень до Єгипту за 300 (а то й менше) доларів якось призвичаїла публіку до цього варіанту «легкого» або навіть «легковажного» відпочинку, особливо у демісезонний час, коли на інших курортах ще холодно, а лижі вже відходять... До цього додається існуючий порядок отримання віз в аеропорту за місцем прибуття усього за 15 доларів. Отже, щоб потрапити до Єгипту, не треба налаштовуватися занадто довго та заздалегідь.

Зимова мандрівка має свою специфіку. Як кажуть «гірські вовки» туристи, «топтати сніг», коли його по коліна чи по пояс, — справа невдячна. Тут можуть врятувати лижі. Отже, мова йтиме про їх спеціальний різновид, придатний для подорожі засніженим гірським бездоріжжям.

Велоентузіастам, які з тих чи інших причин не злізають з роверового сідла взимку, найбільше дошкуляють не так мороз, пронизливий вітер чи небезпечна ожеледиця, як здивовані погляди і глузливий сміх перехожих. Бо катання на велосипеді досі вважається заняттям виключно для теплих сезонів. А дарма — воно не перестає бути приємною розвагою і серйозним спортом ані за мінусової температури, ані в сильний снігопад. І багато веломанів не зраджують своїм залізним коням узимку. Біда тільки в тому, що їх за це звуть веломаніяками...

Перші згадки про каву в Україні датуються 1672 роком — саме тоді у Кам'янці-Подільському турки заснували першу каварню. Львів по-справжньому розсмакував цей напій у XVIII столітті. До міста кава потрапляла не лише зі Сходу (зокрема, з Туреччини), але й із Заходу, з Відня, де галичанин Юрій Кульчицький 1683 року відкрив каварню «Під синьою фляжкою». Згодом заклад відомого галичанина творив моду на каву у цілій Європі. Замість вивіски тут був почеплений турецький кавник, який згодом став знаком усіх каварників. А віденський скульптор Емануїл Пендель увіковічнив Юрія Кульчицького пам'ятником у столиці Австрії.

Щорічно надходять повідомлення про трагічні випадки з туристами у Карпатах. Але ми вперто вчимося лише на власних помилках. Гір не треба боятися, їх треба поважати.

«Щось колядники з вертепом не йдуть: Невже оминуть наш дім? Що ж то за свято буде?» — даремно бідкалася тітка Рузя, виглядаючи у вікно на заздалегідь відкидану від снігу стежку до нашого дому. Бідкалася даремно, бо це просто їй старенькій не було чутно, як на сусідському подвір'ї дзеленчать дзвоники, а хор молодих голосів потужно веде: «:Над верте-е-е-пом звізда я-а-сна на весь світ засія-а-ала». А за якийсь час гурт перебраних із віфлиємською «звіздою» вже стояв у нас в сінях. Внесли в дім дерев'яний макет стаєнки з худібкою, ляльковими новонародженим Ісусом, Дівою Марією, Йосипом.

Фортеці, як і люди, бувають кіногенічними та не дуже. Хотинська — справжня кінозірка протягом вже 40 років. Вона виконувала ролі французької бунтівної Ля Рошель та суворого англійського замку, казкового палацу із казок Г.-Х. Андерсена та середньовічного форпосту з творів Р.-Л. Стівенсона. Біля неї формувалися загони лучників Робіна Гуда, молдавських гайдуків та гуцулів Захара Беркута. І в будь-якій іпостасі фортеця була неперевершеною.

На скелі зібрався спонтанно, майже раптово. Хоча внутрішня готовність визрівала давно. На початку квітня погода у Франківську зробилася теплою. Мав право сподіватись, що на Білому Камені (скелі між Дорою та Делятином) настали умови для тренувань. Я був призвичаєний до занять соло. У цьому є свій смак. Відчуття певності, здобуте при тренуванні без партнера — це важливий ресурс у «великих» горах. Крім того, на групових виїздах на мене лягали обов'язки тренера, а на власне вдосконалення не вистачало часу.

Святий вечір — одне з найбільш шанованих зимових свят у Карпатах. Головне його дійство, спільна вечеря всього роду, зберегло прадавню символіку зустрічі нового сонячного року. І хоча впродовж віків ці традиції і звичаї змішалися з церковними обрядами, однак наскрізною особливістю Святвечора залишилася народна магія, пов'язана з вірою в сили природи.

Найменша в Україні Чернівецька область має багаті та самобутні звичаї відзначення новорічно-різдвяних свят. Важливо, що вони живуть не у переказах дідусів і бабусь, а в реальному сучасному житті.

Щороку 19-го грудня близько десятої ранку на вулицях з'являються маленькі «миколайчики», котрі роздають усім перехожим цукерки, дзвонять у різдвяні дзвіночки та співають новорічні пісні. Це — сотні дітей (учні 5-7 класів) у червоних шарфах і шапочках. Пізніше вони збираються на площі Театральній, де прикрашають головну міську ялинку своїми роботами, виготовленими до свята на уроках праці.

Перші зображення лижників виявили серед наскельних малюнків на узбережжі Арктики. За оцінками експертів, цим прадавнім мисливцям, що на лижах переслідують дичину, вже понад чотири тисячі років.

У передріздвяний Святвечір, шостого січня, згідно з повір'ями, мало не кожна річ у домі має символічне значення. Окрасою і одним з важливих символів карпатської оселі у період традиційних зимових свят завжди був сніп жита чи пшениці — Дідух (Дідо, Дідочок, Сніп-Рай, Коляда, Колідник). Він заміняв новорічну ялинку, яка не була особливо поширена в карпатському регіоні.

Великий цикл зимових святкувань починається в Карпатах 4 грудня Введенням у храм Пресвятої Богородиці. «Введення прийде - свят наведе», — так кажуть горяни про останній місяць року. Катерини, Андрія, Миколая, Анни — дні цих «грудневих» святих багаті на самобутні обряди і звичаї. Серед них вирізняється молодіжне свято Андрія, яке відзначають 13 грудня.

День Святого Миколая дає нам можливість хоч один день побути дітьми. Маленькими ми писали листи доброму чарівникові й клали їх на підвіконня, щоби пташки чи ангели попрацювали поштарями. А потім намагалися не заснути і не пропустити той момент, коли Миколай постукає у двері. Це ніколи не вдавалось, але подарунки завжди з'являлися вчасно.

Карпатське містечко Славське нагадує американську столицю зимової Олімпіади-1980 десь так само, як горбатий «Запорожець» — «Крайслер-Імперіал». Але незаперечним є те, що Славське — це найвідоміший в Україні центр гірськолижного спорту. Тут знаходиться шість трас, сертифікованих Міжнародною федерацією лижного спорту (у тому числі слалом-гігант та суперслалом), проводяться національнальні та міжнародні змагання, тренуються спортсмени збірних та клубів України. Водночас щороку, а особливо взимку, до Славського приїжджають на відпочинок сотні тисяч туристів.

Гірські лижі — важка робота, особливо для ніг. Якщо ви не завзятий спортсмен, то приблизно за тиждень перед поїздкою необхідно підготуватися до майбутніх фізичних навантажень. Тут виручить комплекс простих вправ: нахили корпусу і присідання, стрибки на місці і по сходах, «велосипед», дихальні вправи. Мешкаєте у висотному будинку — забудьте про існування ліфта.

Кожен порядний замок повинен мати джентльменський набір з військових звитяжних хронік, підземних ходів та потойбічних гостей, які ніяк не хочуть полишити старі стіни. Якщо з першим у Старої Фортеці все гаразд, про друге ходить безліч легенд, то привидів середньовічним мурам гостро не вистачає. Занадто реальною та кривавою була доля головної подільської твердині, щоб вистачило часу ще й на романтичні казки. Коли тут прислухатись, чи, бува, не гримлять кайданами моторошні духи, якщо раз у раз чужоземні зайди підходять під стіни фортеці? І місто трималося.

Без нього важко уявити собі побут гуцульської сім'ї. Він може бути розкішним покривалом на ліжко, килимом на стіну чи підлогу, а одягнутий в підодіяльник стає легкою та теплою ковдрою. Мало хто з туристів зможе втриматися, щоб не купити це м'яке диво для себе або у подарунок друзям. Адже він не тільки красивий, але й покращує мікроклімат у міських квартирах і навіть підтримує температуру в помешканні. Це — про ліжник. Великий пухнастий карпатський ліжник.

Євреї — найстаріша національна та релігійна меншина на Прикарпатті. У середньовіччі єврейство було однією з найважливіших ланок передачі східних культурних елементів на Захід. У XVI-XVII сторіччі майже половина всіх європейських євреїв проживала на українських землях Речі Посполитої (Правобережжя та Галичина). За литовсько-руським правом вони мали власну адміністративну та судову організацію, були організовані в окремі громади – «кагали», займалися торгівлею, фінансовими операціями, орендою магнатських маєтків та промислових закладів.

15 сiчня пiд час зимових спортивних зборiв шестеро членiв збiрної України з греблi на байдарках i каное о десятiй ранку стали на лижi та вирушили з бази вгору на тренування. Фахiвцi стверджують, що розрiджене чисте гiрське повiтря якнайкраще впливає на органи дихання спортсмена, тому й не дивно, що байдарочники також тренуються в Карпатах. Пiсля тренування спортсмени вирiшили повернутися на базу, зробивши невеликий гак. Але раптово накотилися хмари, i вони заблукали. Коли на базi зрозумiли, що щось трапилось, викликали рятувальникiв. Пошуки тривали до десятої вечора. В суцiльнiй темрявi спортсмени вiдшукували власнi слiди за допомогою єдиного джерела свiтла — монiтора мобiльного телефона (стiльникового покриття у тому мiсцi не було).

За легендою, виноробству закарпатців навчив Вакх. Веселий грецький бог дуже любив запальні вечірки та ніколи не відзначався чемністю. За постійні витівки Зевс вирішив відправити неслухняного п'яницю у місця, де люди не знали виноградарства. Так Вакх опинився у Закарпатті, проте й тут не полишив улюбленого заняття. Прихопивши з Олімпу лозу, він заходився навчати місцевих жителів. Учні виявили неабиякі здібності...

Високі ворота, дерево потемніло від часу й дощів. Хвіртка відчиняється поволі, натруджено скрипить. Кілька кроків у подвір'я — і опиняєшся поза часом. Галасливе і швидкісне сьогодення залишається за дерев'яним муром. Він — це межа. Всередині триває шістнадцяте століття. На пагорбі, до якого від воріт веде заросла пахучим зіллям доріжка, — старезна церковця. Обабіч неї тихо спить кладовище: з високої трави і заростів квітів піднімаються вкриті мохом надгробки, залізні хрести, пофарбовані у блакитне. Давні могили вже зовсім втратили вигляд поховань, перетворившись на зелені пагорби. Сонячно цвіте пижмо. З-під дашка каплиці вилітають ластівки. Тут спочиває історія.

Туризм — дуже серйозна й прибуткова справа, одна з важливих галузей економіки будь-якої країни. Як він розвивається у нашій державі? В чому полягає системний підхід до туризму? Вважаємо, що читачам нашого журналу буде цікаво почути думку людини, яка має безпосередній вплив на розвиток туристичного бізнесу в Карпатському регіоні.

Але одного (до речі, дуже рідкісного) вміння посміятися самому і розсмішити відвідувачів не вистачить. Шість років майже постійних ремонтів пережила колишня аварійна будівля на околиці Ужгорода (вул. Гагаріна, 98), поки перетворилася на популярний етнокультурний ресторанний комплекс. Саме в «Деці у нотаря» цього літа Павло Чучка організував фестиваль сміху «Карпатський словоблуд», куди з'їхалися багато українських і закордонних гумористів. Наразі корчма-музей стала одним з відомих туристичних об'єктів Закарпаття, який рідко обминають гості Ужгорода. Чим взяли клієнта в «Деці»? Пішли подивимось.

Стартувавши із села Максимець, ми сподівалися пройти весь хребет Сивуля (гори Мала Сивуля (1818), Велика Сивуля (1836), Лопушна (1695), Боревка (1596)); піднятися на Ігровець (1804), через гору Висока (1804) зійти в напрямку села Осмолода, обігнувши його з півдня, піднятися на гору Кінь-Грофецький (1553), далі вийти на Грофу (1748), звідти — на Попадю (1741); кордоном Івано-Франківської та Закарпатської областей дійти до підніжжя гори Вишківський Горган (1443). У цьому місці планувалася денна стоянка — на півдні від неї приблизно за півтори години ходу — озеро Синевір. Закінчити похід ми мали на Вишківському (Торунському) перевалі (931), через який пролягає шосе. Протяжність маршруту понад 300 км.

Її гірська границя розпадається на дві ділянки: Судети — на південному заході й Карпати — на півдні. Між ними знаходиться прохід Моравські Ворота, що з давніх часів використовувався для торговельних зв’язків Північної та Південної Європи. Судети тягнуться вздовж кордонів Польщі й Чехії — це ряд невисоких гір (до 1520 м). На сході від Моравських Воріт встають Карпати. Вони в цілому вище Судет; у районі Високих Татрів їх максимальна висота сягає 2499 м. Тільки Високі Татри в Польщі мають гострі гірські піки, глибокі ущелини і льодовикові форми рельєфу. Більш низькі відроги Карпат, називані Бескидами, мають округлі форми й у значній частині вкриті лісами.

Вузенька брукована вуличка Вірменська. Дуже вже по-львівськи шармова, тісна, ніби відрізок лабіринту, що прямує невідомо куди, а радше в глухий кут. Заскочений зненацька не львів'янин розпачливо знизуватиме плечима, аж доки перед собою не прочитає вивіску мистецького об'єднання «Дзиґа». Потім просто перед носом побачить усміхнену рибу (перший у світі пам'ятник усмішці), безліч інсталяцій (рибки, авто, барельєфи) — як це можна було не помітити одразу? І тільки потім — по відвідинах галереї та її старовинної кав'ярні «Під клепсидрою», по відвідинах цього «задзеркалля», де сконцентрований справжній мистецький Львів, який щойно тут починається, народжується і перероджується — тільки потім не львів'янин зрозуміє, що то був у жоднону разі не глухий кут сліпої вулиці...

Осіння пора традиційно вважається в Карпатах часом свят. Насамперед тому, що з верхів повертаються з отарами чоловіки — батьки, сини. Вів-чарський сезон добігає кінця, залишаючи позаду дні найтяжчої праці й самотності. Радість зустрічі виливається в гучні святкування. Господарі демонструють, не без того, аби похизуватись, свої набутки і — неодмінно! — майстерність. Уміння якнайшвидше постригти вівцю, здоїти її та зробити добру бринзу прирівнюється до володіння найбільшими статками, найбагатшими маєтками. Слава про таких вівчарів летить горами...