Андрію
Святі йдуть — свята
несуть
Великий цикл зимових святкувань починається
в Карпатах 4 грудня Введенням у храм Пресвятої Богородиці. «Введення прийде -
свят наведе», — так кажуть горяни про останній місяць року. Катерини, Андрія,
Миколая, Анни — дні цих «грудневих» святих багаті на самобутні обряди і звичаї.
Серед них вирізняється молодіжне свято Андрія, яке відзначають 13 грудня.
Церква
вшановує апостола Андрія Первозванного, учня і сподвижника Христа, передовсім
як проповідника християнства на землях прадавньої України. В руських літописах
зустрічаються описи того, як під час останньої місійної подорожі апостол
побував на берегах Чорного моря, піднявся Дніпром у Скифію і відвідав місце, де
згодом постав Київ. Нестор-літописець відзначає, що Андрій зупинявся на
наддніпрянських кручах: «...указав на гори і прорік благодать граду, який
постане на них».
Дослідники культури схильні вважати скіфську
подорож апостола історично реальною. «Апокрифічні легенди та місцева фольклорна
традиція створили умови для поширення культу Андрія у всьому
Карпато-Балканському регіоні», — відзначає кандидат історичних наук, доцент
Чернівецького національного університету імені Федьковича Ігор Чеховський.
Щоправда, день Святого Андрія у нас лише умовно пов'язаний з діяннями
євангельського персонажа. Народне визнання апостол здобув як покровитель шлюбу
й повелитель хижих звірів. Гуцули кажуть, що Андрія, мов вівці, слухаються
найлютіші вовки та ведмеді.
Звірів повелитель,
чоловіків покровитель
Андрія вважають патроном хижаків у гірських
селах на Буковині, а також над Дністром на сході Чернівецької області та у
верхів'ї Пруту. За народними переказами, на свій день святий збирає вовків у
зграї. Щоб уберегти господарство від сіроманців, увечері напередодні свята
ґазди розкладають особливу «андріївську» ватру. Чоловіки розпалюють вогнище з
«бечки» - освяченої в церкві вербової гілки, яку зберігають в домі від «вербної
неділі» (вербу святять за тиждень до Пасхи). З ватри «відгашують вогонь» —
вибирають ще не згаслі вуглинки і кидають їх у воду. Потім цією водою кроплять
хлів і стайню.
Не лише дику звірину, але й відьмаків і
ворожбитів відлякує в чаклунську передсвяткову ніч вогонь «андріївської» ватри.
За повір'ям гуцулів, саме о цій порі ходять чарівниці, які приворожують маржину
(худобу) і відбирають її добре молоко. Ще й тому корів на Андрія обов'язково
скроплюють «відгашеною» водою.
Святого Андрія — єдиний день у році, коли
хлопці бешкетують, і їм усі збитки прощаються. Парубки (неодружені чоловіки)
роблять капості там, де живуть дівчата. Найчастіше знімають ворота й хвіртки і
заносять їх на інший кінець села. Такі забави не випадкові. Етнографи вважають
їх «ритуальними бешкетуваннями», які з плином часу втратили своє первісне
значення — усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу.
Сучасні «андріївські» збитки стають все
більше подібними на недолугі жарти. У Верховинському районі, окрім воріт,
ховають собачі будки, перевертають вбиральні. Замуровують сніговими брилами
двері, розбирають господарські будівлі, ставлять під вікнами на страх
господарям гарбузові «голови» зі свічками.
На Закарпатті, у селах Великі Лази, Ракошино
та Середнє, парубки щороку ламають паркани (навіть металеві!) і перегороджують
ними вулиці. На хати висаджують автомобілі. Кілька років тому в селі Красне
господар знімав з даху «Жигулі». В Бичкові на стайні тиждень стримів старий
«Запорожець». А у Раковці хазяїв серед ночі розбудив розпачливий крик кози —
тварину прив'язали просто до димаря...
Жінки на Андрія теж
мають надію
За народними уявленнями, які побутують на
Буковинському Підгір'ї, Святий Андрій вважається у Бога «першим чоловіком»,
тобто найстаршим над усіма апостолами. Саме в нього просять, щоб «вичитав долю
з Книги життя, яка зберігається на небесах».
Традиційно надвечір'я і ніч напередодні
Андрієвого дня вважаються часом ворожіння на шлюб та кохання. Щоби задобрити
святого покровителя, гуцулки впродовж дня перед ворожінням дотримуються посту.
А на самого Андрія йдуть до церкви і ставлять перед образом святого жертовну
свічку. В деяких закарпатських селах до ворожби вдаються наступної ночі, а
вдень у церкві намагаються непомітно доторкнутися до риз священика — вірять, що
тільки так усе наворожене буде правдивим.
Ігор Чеховський записав буковинські
«гадання» під час етнографічних експедицій наприкінці 1990-х років. «На Андрея
дівчата варили пироги (так у регіоні називають вареники) і викладали їх перед
голодним котом, — розповіла дослідникам 80-річна Катерина Горюк, мешканка села
Мілієве Вижницького району. — Чий пиріг кіт хапав першим, тій дівчині належало
до весілля готуватися. Якщо кіт лише відкусив пирога і покинув, значить — на
розлучення і самотність».
У наддністрянських селах, на Гуцульщині та
Покутті, в ніч на Андрія ворожать не на пирогах, а на балабушках (булочках),
які має з'їсти голодний пес. Також виходять із тарілкою каші до воріт «кликати
судженого» на вечерю. Питають ім'я першого зустрічного — вірять, що так само
мають звати майбутнього чоловіка. «Слухають» під вікнами і залежно від почутого
тлумачать долю. Для викликання «віщого сну» кладуть під подушку люстерко.
У
селах над Черемошем були поширені давні «андріївські» ворожіння. Наприклад,
кидали чобіт через хату або позад себе — в який бік носаком упаде, звідти
жениха виглядати. Рахували штахетини чи стовпці у паркані: «любить-не
любить-кине-приголубить-заміж візьме-обмане». «Перев'язували вулицю»,
пильнуючи, хто першим пройде — якщо чоловік, то бути цьогоріч у парі. Діставали
символічні речі з-під миски. Тепер обряди дещо осучаснили: якщо витягнеш
обручку — заміжжя, перстень з камінцем — багатий кавалєр, якщо ж дістанеш ключі
від автомобіля — матимеш любася з іномаркою.
Відійшли у минуле колоритні ворожіння з
«посіванням» та «боронуванням» конопель. Іще на початку минулого століття юнки,
роздягнувшись догола, «посівали» довкола хати насінням конопель, «заволочували»
(загортали) їх одежею, а після того видивлялись у дзеркалі майбутнього
чоловіка.
Найкраще старожитні форми обрядової магії,
як відзначає Ігор Чеховський, збереглися у віддалених гуцульських та
буковинських селах, зокрема — у верхів'ях Дністра, Пруту, Черемоша і Серета. А
також у деяких прикордонних румунських і молдавських поселеннях Чернівецької
області.
Диме-димочку, в Андріїву
ночку любість неси
«Андріївські» ворожіння на Закарпатті
відрізняються від тих, які розповсюджені в інших гірських районах», — каже
краєзнавець, викладач Ужгородського національного університету Федір Шандор.
У ніч на Святого Андрія в селі Драв-ці
поблизу Ужгорода дівчата «замовляють пророчі сни» — відривають від дерев'яної
хвіртки невеличку скалку і кладуть її під подушку. Вважається, що вночі їм
насниться суджений. У Грабово Мукачівського району в передсвяткову ніч на
ворота ставлять гребінь. Уранці дівчата розглядають, яке там волосся — таке ж
має бути в нареченого. Хлопці знають про цей звичай і часто вичісують гребенем
домашніх тварин, аби потім висміяти дівочі гадання.
У Виноградівському та Хустському районах
побутує такий обряд: щоб побачити образ свого нареченого, дівчині треба взяти
яблуко і їсти його від Андрія до самого Різдва, кожного дня кусаючи по разу.
Вранці на Різдво слід налити в миску води і глянути туди — у воді покажеться майбутній
чоловік.
Дуже серйозно ставляться до магічних
ритуалів на Андрія у закарпатському селі Фогораш. Тут «замовляють» любов з
допомогою «андріївської» ватри. Опівночі дівчата підходять до вогнища і дмуть
на поліна, приговорюючи: «Диме-димочку, в Андрієву ночку в шпорі не чади — у
комин іди, лети над порогом до милого мого, любість у груди йому надихни і
серце до мене його приверни! Застели му білий світ мною, аби не мав без мене
спокою, мною одною лем жив і мене одну лем любив!».
Гадають
на кохання в закарпатських селах не лише дівчата, але й парубки. На Мукачівщині
та Іршавщині влаштовують гру, подібну до стародавньої «Калити». Печуть медяний
коржик і підвішують його до стелі. Хлопці мусять підстрибнути й відкусити
шматок. Тільки тоді їх допускають до ворожіння. На дно миски наливають мед і
кладуть у нього перстень. Парубок мусить дістати каблучку губами так, щоб не
вмочити носа у мед. Вважається, що той, хто пройде випробування, ожениться і в
шлюбі буде щасливим.
Карпатські звичаї також дозволяють ворожити
на Андрія «пошлюбленим жінкам» — однак тільки на любов свого чоловіка. Добрі
господарі у цей день, — вірять горяни, — мають дотримуватися певних обмежень,
аби в ґаздівстві велося. Господині не шиють і навіть голки в руки не беруть —
«щоб не зашити курям узиці, бо не будуть нестися». Чоловіки не йдуть до
вуликів, тому що «бджоли будуть злитись і не будуть роїтись».
Наші сусіди — поляки, чехи, словаки, угорці
— вважають, що днем Святого Андрія розпочинається світла передріздвяна пора. До
надвечір'я свята у цих народів також приурочені особливі магічні обряди, дуже
схожі на українські. Спільною для всіх є прадавня віра в особливий дар Андрія —
пов'язувати закохані серця і провіщати долю.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
