Лижники
Перші зображення лижників виявили серед
наскельних малюнків на узбережжі Арктики. За оцінками експертів, цим прадавнім
мисливцям, що на лижах переслідують дичину, вже понад чотири тисячі років.
У літописах гірські лижі вперше згадуються у
ісландському стародавньому епосі Едда. Одна із саг епосу розповідає про життя
норвезького короля Гаральда III Гардраде (Harald Hardrade, 1015-1066) —
великого воїна і жорстокого правителя.
Підлітком Гаральд, тоді ще на прізвище
Сігурдсон, утік на Русь, де служив охоронцем у князя Ярослава Мудрого. Через
три роки юнак перейшов у варязьку гвардію візантійського імператора і незабаром
відзначився у багатьох боях та пограбуваннях. Повернувшись на Русь із чималими
грошовими здобутками, Гаральд оженився на доньці князя Єлизаветі, а після
смерті брата Магнуса став королем Норвегії.
Тоді вміння спускатися з гір на лижах було
ознакою шляхетного походження. Проводилися змагання, суперники билися об
заклад. Найкращим лижником, звичайно, був сам король. За однією з багатьох легенд,
тим, хто мав необережність перемогти Гаральда у змаганнях, правитель пропонував
подолати іншу, дещо складнішу трасу. Гість повинен був проїхати невідомим для
нього шляхом, і після одного з поворотів неодмінно падав у жахливу прірву.
Таким чином, підступний тиран тримав «чемпіонське» звання багато років. В
історії Гаральд Сігурдсон залишився під прізвиськом Гардраде — жорстокий,
безжалісний. Загинув він у бою з британцями.
Давні лижники їздили з однією палицею,
тримаючи її, як баба Яга свою мітлу. У дев'ятнадцятому сторіччі датський
мандрівник Кнут Леем у своєму путівнику писав про надзвичайні здібності
норвезьких дітей у катанні з гір. За його спостереженнями, деякі з них вміли на
шаленій швидкості спіймати шапку, яку кинули з гори.
Сучасна історія гірських лиж починається з
містечка Телемарк (80 км
від Осло) та його мешканця Сондре Норхайма (Sondre Norheim). Цей чоловік мав
розумну голову і «золоті» руки: виготовляв та ремонтував знаряддя для всієї
округи. Він придумав нові кріплення, в яких п'ятка була добре з'єднана з носком
берестяним ремінцем. Завдяки цьому винаходу, норвезький фермер міг не тільки
впевнено керувати лижами на спуску, а й спокійно стрибати з різних природних
трамплінів, не боячись загубити лижу.
У 1868 році на столичних змаганнях Сондре
Норхайм разом із двома друзями вразив публіку шаленою швидкістю спуску та новою
вишуканою технікою. Місцева преса декілька днів захоплено описувала переваги
нововведень, які продемонстрували спортсмени з Телемарка. З того моменту
почався справжній розвиток гірськолижного спорту.
...Чи
каталися з гір корінні мешканці Карпат, історія мовчить. Що ходили наші пращури
на своїх лижах-снігоступах — не підлягає сумніву. Офіційні згадки про катання
на лижах у Карпатах датуються часами існування Карпатського лещатарського клубу
(КЛК). Він був створений у 1924 році та об'єднував спортсменів-аматорів:
бойків, лемків, гуцулів. Проводилися змагання у Ворохті, Косові, Космачі,
Славському. Літом учасники клубу займалися туризмом, легкою атлетикою,
плаванням.. З приходом радянських військ у Західну Україну КЛК згорнув свою
діяльність...
Перший чемпіонат світу з гірськолижного
спорту відбувся в 1931 році в Мюрене (Швейцарія). Спортсмени змагалися у
слаломі та швидкісному спуску. Через шість років гірські лижі включили в
програму зимових Олімпіад. А із введенням у 1966 році правил Кубка світу і
залученням великої реклами та чималих фінансових вкладень гірськолижний спорт
увійшов в епоху свого розквіту.
Сьогодні — це величезна індустрія, яка
визначає економіку областей, регіонів та цілих країн. Понад сорок мільйонів
шанувальників гірських лиж щорічно відпочивають на тисячах курортів від Чилі до
Аляски.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
