Львів
Куди впирається Вірменка?
Вузенька брукована вуличка Вірменська. Дуже
вже по-львівськи шармова, тісна, ніби відрізок лабіринту, що прямує невідомо
куди, а радше в глухий кут. Заскочений зненацька не львів'янин розпачливо
знизуватиме плечима, аж доки перед собою не прочитає вивіску мистецького
об'єднання «Дзиґа». Потім просто перед носом побачить усміхнену рибу (перший у
світі пам'ятник усмішці), безліч інсталяцій (рибки, авто, барельєфи) — як це
можна було не помітити одразу? І тільки потім — по відвідинах галереї та її
старовинної кав'ярні «Під клепсидрою», по відвідинах цього «задзеркалля», де
сконцентрований справжній мистецький Львів, який щойно тут починається,
народжується і перероджується — тільки потім не львів'янин зрозуміє, що то був
у жоднону разі не глухий кут сліпої вулиці...
Точка відліку, або квиток до Львова
Саме тут «Дзиґа» знайшла точку відліку, де
відбуваються різні неймовірні перетворення, перевтілення, метаморфози,
перверзії, ще щось — що завгодно. І ти розчиняєшся — «Дзиґа» ковтає тебе, наче
велетенська рибина. Ти потрапляєш... до справжнього Львова: аристократичного,
всуціль європейського, вибагливого, рафінованого, якщо можна так сказати, від
сучасних квазільвівських домішок та ерзаців, історично сповненого, гідного та
незворушного, старовинного та прекрасного, елітного та елегантного,
інтелігентного та інтелектуального, міфічного та легендарного, модерного та
андерграундового, креативного та вибухово енергетичного. «Дзига» — це місце, в
якому можна повернутися в минуле, зміксувати часи. Місце, в якому можна відчути
Львів на смак, дотик, аромат, слух. Місто в місті, куди прямують усі дороги,
зрештою просто квиток до Львова.
На орбіті кружляння
Отож сказати просто, що «Дзиґа» — мистецьке
об'єднання Львова, — не сказати нічого. Насамперед це креативна площина, в якій
народжуються та реалізуються різноманітні ідеї, проекти та мистецькі акції, що
мають резонанс далеко за межа-ми Львова та України. Це планета, на орбіті якої
спалахують нові зірки та світять інші: художники, письменники, музиканти,
актори, режисери і просто талановиті особистості. «Дзиґа» — це саме те, що
існує заради мистецтва; що існує наперекір пануючим умовам (себто, насправді
відсутності умов) та наперекір вакууму в сучасному артринку; що існує завдяки
команді «Дзиги», яка вперто і ненастанно «лупає скалу» у глухому куті центру
міста... А також завдяки усім ініціативним та непересічним особам, котрі
постійно долучаються до творення процесу. Директор МО «Дзиґа» Маркіян Іващишин
вважає: «Головне — створення процесу і його інтенсивність, щоб цей процес не
зупинявся. Крім того, важлива також різноплановість у жанрах: поєднання
художнього мистецтва із музикою, літературою, театром, кіно... Це і є культурне
життя, яке повинно бути активним». Тому «Дзиґа» поєднує в собі все.
«За десять років це мистецьке об'єднання
стало дуже потужним, а про нього говорять дуже піднесено, — зауважує журналіст
та мистецтвознавець Катерина Сліпченко. — Мені здається, що аналогів «Дзизі»
немає. Є спеціалізовані центри: музичні, театральні. Наприклад, такий дуже
потужний театральний центр в Нью-Йорку «La Mama», який залучає і музику, і тексти, але там
повністю осторонь іде візуальне мистецтво. Є великий театральний центр у
Великобританії. А центр, який би то все об'єднував, — такого я ще не
зустрічала. «Дзиґа» така одна».
«Дзиґа» намагається охопити усі жанри та
прояви мистецтва, вона, як вітраж чи мозаїка, сама складається із декількох
сегментів-частинок: галерея, культовий кафе-клуб «Лялька», студія звукозапису,
кав'ярня «Під клепсидрою», Інтернет-Дзиґа, — кожна з яких витворює свій
автономний світ, супутник на орбіті кружляння «Дзиґи».
Гра в пазли
Чи можна скласти цілісну «Дзиґу» із її
складових, акцій та ідей? І, власне, чи є потреба в такому складанні? За своє
існування мистецьке об'єднання випродукувало більше тисячі акцій. Найпотужніші
з них: «Новий Ноїв Ковчег», «Слухай Українське!», щорічний міжнародний
фестиваль джазової музики «Jazz Bez...»(Львів — Przemysl), «Флюгери Львова»,
проект «Є» тощо). «Дзига» стала продюсером, «надійним плечем» або
першовідкривачем багатьох «зірок», музичних груп та проектів («Піккардійська
терція», «Океан Ельзи», «Плач Єремії», «Мертвий Півень», «Вогні Великого
Міста», «Dzyga Jazz Quintet», Руслана та ін.).
«Дзиґу» можна розкласти принаймні на дві
найпотужніші складові: галерея «Дзиґа» та клуб-кафе «Лялька».
Галерея — земля «обітована», ART-terra
сучасного мистецтва для художників, які своїми творіннями долають простір,
обмежений чотирма стінами, наповнюючи його живописом, графікою, скульптурою,
інсталяціями, перформенсами, геппенінгами, іконописом, словом, своєю душею,
енергетикою та харизмою...
Клуб-кафе «Лялька» — візитка андерграундової
львівської, а відтак української музичної культури, починаючи від року,
хард-року, електронної музики — і до джазу, фольку та готики. Водночас це
кіноклуб, літературна кав'ярня та місце чатерських балачок і журналістських
прес-конференцій. Це клуб для «просунутих» інтелектуалів, незалежно від віку,
смаків чи львівської погоди.
Свобода в напрямку...
«І все-таки, вона крутиться!», — вигукували
українські видання, вітаючи торік «Дзиґу» із десятиліттям. «Це мало чи багато?
— розмірковує Руслана Лижичко. — Я думаю, що це мало, хоча мені так здається,
що я її пам'ятаю все своє життя... Я би хотіла, щоб «Дзиґа» й надалі задавала
цей стиль життя, цей андерґраунд, це справжнє, бо коли вона рухається, я розумію,
що Львів пульсує, Львів дихає».
Художник і директор галереї Влод Кауф-ман
зазначає: «Ми висвітлювали людей мало відомих, розкручували ризиковані проекти,
за які ніхто не брався. Адже є проекти цікаві, але провальні через недосконалу
організацію. «Дзиґа» залежна і від того, що відбувається в Україні... Я би
хотів для неї насамперед свободи... Свободи вибору і свободи діяльності,
втілення того, чого ми хочемо».
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
