Чорногора
Щорічно надходять повідомлення
про трагічні випадки з туристами у Карпатах. Але ми вперто вчимося лише на
власних помилках. Гір не треба боятися, їх треба поважати.
У мужньому доланні карпатських
вершин є й зворотній бік, про який найкраще знають гірські рятувальники. Саме
його і має на увазі командир Верховинського аварійно-рятувального пункту Василь
Кобилюк, коли каже: «На Чорногірський хребет взимку ходять три категорії людей:
альпіністи, рятувальники і... самогубці». І додає: «Я десятки років ходжу в
високі гори і кожен раз іду, як на фронт, туристи ж ідуть, як на прогулянку. Я
готовий в будь-яку хвилину відступити і визнати свою поразку перед горами,
туристи ж вершини беруть штурмом на «ура». Інколи це «ура» перетворюється на
реквієм...»
А він — кандидат в майстри
спорту з туризму, заслужений працівник туризму, нагороджений знаками «Альпініст
СРСР», «Альпініст України 1 ступеня», професіонал, який сходив вздовж і
впоперек рідні Карпати, Крим, був на Кавказі та Памірі — знає, про що говорить...
Для цієї групи київських туристів все
починалося досить мирно і спокійно. Приїхавши до Верховини в суботу 13
листопада цього року, молоде подружжя Андрій і Марія та їхній товариш Олександр
сіли в автобус до Шиберного, що відправляється з Верховини об 11 годині. На
прикордонній заставі «Шибени» їм видали перепустку в прикордонну зону, знаючи,
що туристи зібралися на Піп Іван. Група без проблем дійшла з північного боку до
полонини Веснарка, де і заночувала. Свій перший день подорожі відмітили пляшкою
вина і полягали спати. Прокинувшись вранці 14 листопада, туристи побачили, що
надворі вже зима: з неба падав сніг з дощем, температура опустилася до
мінусової.
Така різка зміна погодних умов не злякала
мандрівників, і опівдні вони були вже біля руїн старої польської обсерваторії
«Білий слон» на вершині гори Піп Іван. Тут до холоду та снігу з дощем додався
ураганний вітер, погода стала просто нестерпною для подальшої подорожі.
— Тоді туристи зробили свою першу фатальну
помилку, — каже Василь Кобилюк. — За таких умов вони повинні були обов'язково
повернутися назад знайомим маршрутом. Зійшовши з вершини, вони б урятувалися
від вітру, який буквально пронизував наскрізь, а потім, заховавшись в лісі,
могли б розбити палатку, відпочити, відновити сили. Але група прийняла авантюрне
рішення продовжити маршрут до села Дземброня, рухаючись вперед по хребту.
Йти було нелегко, сили залишали їх з кожною
хвилиною. Особливо важко довелося Саші. Сильний вітер видув з його очей оптичні
лінзи, і хлопець рухався майже наосліп. На сідловині між вододілом Чорногори і
горою Смотрич ситуація стала ще гіршою. І тоді мандрівники зробили свою другу
фатальну помилку: не зійшли вліво на полонину Чуфрова або вправо до полонини
Шешурська, де розташований будиночок в доброму стані, з пічкою. Це було би
справжнім порятунком. Але тут, за словами командира верховинських
рятувальників, постає ще одна проблема всіх мандрівників. Недостатньо мати
карту і вміти добре по ній орієнтуватися, потрібно знати гори на практиці. На
жодній з карт, навіть найдетальнішій, не знайти стежок і доріжок, якими
найкраще і найбезпечніше спускатися з хребтів, особливо взимку, за нульової
видимості та ураганного вітру.
Отож київські туристи продовжили маршрут до
Дземброні найважчим шляхом — через гору Смотрич (1896 м). Олександра залишили
останні сили. Андрій хотів допомогти другові і буквально виніс того на вершину,
від чого хлопець ще більше замерз. Оцінивши ситуацію, подружжя вирішує
встановити намет. Поки ставили палатку, Сашко нерухомо чекав на зимовому вітрі.
До намету його занесли уже напівживим. Під час переодягання Сашко помер...
Андрієві
й Марії довелося перебути, мабуть, найжахливіші години свого життя: ночувати
поруч зі своїм мертвим товаришем. А вранці 15 листопада о 7 годині 20 хвилин
вони залишили намет і спустилися до села Дземброні, де і розповіли про трагедію
місцевій мешканці. Жінка подзвонила до Верховинського аварійно-рятувального
пункту з єдиного у селі телефону — з приміщення фельдшерсько-акушерського
пункту.
Повідомивши про подію всі відповідні служби,
а також зателефонувавши батькові Олександра до Києва, група прикарпатських
рятувальників у понеділок ввечері виїхала до Дземброні, де зустрілась з Андрієм
та Марією. Докладно з'ясувавши для себе всі обставини трагічної події, група
повернулася до Верховини за спорядженням — палаткою, спальниками, лісорубами,
теплим вбранням, вітрозахисними куртками, захисними окулярами, снігоступами,
компасом і сухим пайком. Тоді рушили на гору Смотрич за тілом Олександра.
А
погода і далі залишалася екстремальною: густий туман, сніг з дощем, пронизливий
вітер. Чотири рятувальники: Василь Кобилюк, Іван Дуленчук, брати Іван і Юрій
Філіпчуки та товариш загиблого Андрій вирушили із Дземброні на Смотрич нижнім
маршрутом, щоб захистити себе від вітру. Вирушивши о сьомій ранку, сім
кілометрів шляху вони пройшли за п'ять з половиною годин. Не без зусиль
віднайшли серед засніжених просторів Смотрича намет з тілом Олександра.
Біля першої години дня група почала
спускатися зі Смотрича і після тригодинного транспортування доставила тіло
Сашка в село.
Коментуючи ситуацію, Василь Кобилюк каже, що
цієї трагедії можна було уникнути.
—
За роки моєї праці гірським рятувальником довелося побачити багато різного, але
щоразу мене вражають випадки легковажного ставлення до зимових гір. Люди, з
яких тільки один мав досвід гірських походів, вибрали у цю пору року дуже
складний маршрут — від Шиберного до Дземброні через дві технічно складні
вершини Піп Іван та Смотрич. Подібний маршрут під силу тільки досвідченим
туристам та альпіністам.
Щоби біди не сталося, потрібно було:
— вибрати для своєї подорожі вершину не вищу
1500 метрів;
— звернутися у Верховині за консультацією в
аварійно-рятувальний пункт і одержати прогноз погоди в горах. Тут туристам
пояснили би, що без відповідного досвіду на такий маршрут взимку виходити не
можна;
— в дорозі, побачивши погіршення погоди,
повернутися знайомою дорогою;
— спустившись з Попа Івана до сідловини між
вододілом Чорногори та Смотричем, зійти в ліс, а не йти вгору;
— за такої погоди (мороз, сильний вітер) у
дорозі нікому не дозволяти ні на хвилину зупинятись;
— пильно стежити за станом кожного учасника
групи. Помітивши, що товариш втрачає сили, негайно встановити намет і надати
допомогу.
А медики, у свою чергу, застерігають, що на
туристів у зимових горах чатують дві напасті: гіпотермія — переохолодження та
гіпоглікемія — різке падіння рівня цукру в крові, що супроводжується втратою
сил. І тоді в пригоді стають шоколад, сало, цукор, хліб — продукти, які швидко
відновлюють сили.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
