|
ПРО ПЕРЕБУВАННЯ В ГЕРМАНІЇ |
Німеччина
- країна, в яку я була закохана з дитинства. Мене завжди привертали на фотографіях ворота Бранденбургськие, я просто марила спробувати справжнє німецьке пиво; мені здавалося все таким красивим в цій країні, а сама країна була такою далекою. Ось і вибрала ще в школі німецьку мову. Його і продовжила учити на факультеті іноземних мов.
Волею випадку я все-таки побувала в Германії. Правда, тато страшно переживав, боявся за дочку, мовляв, що-небудь, та трапиться. Господиня агентства ж запевняла, що страшніше тут, ніж там. Так і опинилося. Перші враження про Германій - Боже, чому у них всі машини такі чисті?! Чому у нас не так? Дорогі - просто шикарні, їдеш як по маслу, немов летиш. Чесно.
Оскільки працювала я недалеко від міста Дюсельдорф(за програмою au-pair), мій автобус доставив мене на вокзал. Я його смутно пам'ятаю, оскільки йшов дощ. Але те, що я побачила після нього, потрясло мене: багатоповерхові споруди різних фірм з безліччю офісів усередині, будівлі з скла, граніту, і все це в такій кількості! Сила-силенна, просто сила-силенна, красивих, модних і ЧИСТИХ (!) машин. А люди! Елегантно одягнені працівники банків і інших різних установ, всі говорять по мобільниках, в руках портфелі. І всі поспішають, поспішають. Це нагадувало сцену з голлівудського фільму про робочі будні великого міста. Я закохалася до Дюсельдорфа. Ось це - справжнє життя, думала я.
І не помилилася. Люди там працьовиті. Можуть працювати 22 години в добу. І це не жарт. Так, мій Gastpapa, будучи кондитером і маючи власне кафе, спав в особливо напружений час максимум 3 години.
Офіціантка в цьому ж кафе працювала 10-11 годин, з 15 років весь час на ногах, і до 18 років вени на її литках проступали так, що взуття з високими каблуками вона практично була не в змозі носити. Але так там живе вся молодь. Вони починають працювати мало не з дитинства, щоб мати в кишені власні гроші (від 5,6 до 10-15 євро в годину + чайові). Вони миють машини, розклеюють оголошення, розносять піцу, працюють в кафе і на заправках. Все це вони роблять з однією метою - до 18 років обзавестися власним автомобілем. Не факт, що він повинен бути новим, головне, щоб був. Це означає повну свободу від батьків. Сидіти на шиї у батьків там взагалі не прийнято. Причому це менталітет не тільки німецької молоді, але і вроджених турків, а також російських емігрантів. Протягом часу, що вони працюють, тинейджери і підлітки можуть дозволити собі добре, навіть дуже добре, одягатися. Так, завдяки моїй подрузі Севаль, я побувала в шикарнейших бутіках Ратінгена, Дюсельдорфа і Кельна. Одяг таких марок я і не бачила. Тільки чула про їх існування. А там опинилося досить просто навіть дещо придбати їх речей відомих марок. Робити це без утруднення, як це відбувається у нас, оскільки на тебе дивляться продавці так, ніби ти зайшов обляпати руками все навколо, нічого не купивши, оскільки у тебе немає на все це грошей, я навчилася саме там. Там дуже милі і привітні продавці. У магазинах одягу завжди багато примірювальних кабінок, причому не таких тісних, як в Росії. Можна набрати оберемок одягу, все переміряти, нічого не купити, а вони навіть слова не скажуть, окрім чергового: "Приходите ще. Ми завжди Вам раді". Ну, і все в цьому дусі. Відпочинок у Карпатах
Що мені особливо сподобалося в німецьких магазинах, так це можливість отримати дисконтну карту при покупці на будь-яку суму. Так, прикупивши одного разу в елітному магазині пару шкарпеток, я отримала дисконтну карту з 3% знижкою при будь-якій покупці. Причому якщо там навіть діяли 30 або 40% знижок на продукцію, до них у будь-якому випадку приплюсовувалися ще ці 3%. Дуже зручно. Я просто обожнювала цей магазин.
Магазини типу супермаркетів по рівню обслуговування, в принципі, близькі до наших, по мірках останніх двох років. Єдино, що вибір там більше, площа обширніша.
Ще хотіла б розповісти об їх диво - транспорті. Чому диво? Та тому що ходить за розкладом і чистий, немов його миють після кожного пасажира.
По-перше. У кожному місті, не залежно від того, малий він або це город- конгломерат, є залізничне полотно для електричок, які користуються просто скаженим успіхом як у місцевого населення, так і у наїжджих громадян. Я теж швидко оцінило всю перевагу цього виду транспорту. Електрички ходять строго за розкладом (кожні 20 мин.), правда, за дуже рідкісним виключенням, з незначним запізненням; плюс до всього за 5 хвилин (або того менше) ти можеш доїхати до сусіднього міста. Так, до столиці федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія я добиралася 30 хвилин. Кожну зупинку оголошують, так що якщо ти не орієнтуєшся на місцевості, навряд чи проїдеш потрібну тобі зупинку. Місцеве населення користується проїзними квитками - це набагато дешевше. У них якийсь вигідний тариф, скажімо так. Для іноземців існують проїзні квитки на дві або чотири поїздки. Їх можна купити на кожній станції, там коштують спеціальні автомати. Все легко і просто для розуміння. До речі, вартість квитків буде тим дорожче, чим далі місто призначення від того місця, де ти купуєш квиток. Так, наприклад, квиток ка Дюсельдорфа від Хезеля, де я безпосередньо жила і працювала, на чотири поїздки (тобто, в два кінці), коштував близько 4,5 євро. Тоді як одна поїздка на автобусі в Ратінген або по місту, не важливо, коштувала 1,70 євро. Виходило в два рази дешевше. Що мені ще подобалося, так це те, що по одному квитку на даний напрям, я могла зійти на будь-якій станції. Правда, відповідно, кількість поїздок по проїзному вже зменшувалася. У Германії на кожній станції треба дрюкнуть квиток. Це означає, що його потрібно проштампувати за декілька хвилин до від'їзду. (При проїзді на автобусі такий автомат знаходиться усередині.) Якщо я не помиляюся, цей штамп діє протягом 3 годин. На нім указується дата і час штампу. Природно, наступного дня квиток втрачає свою проїзну силу.
Навіщо це робиться. У будь-якому вигляді транспорту є контролери, які перевіряють наявність квитка з штампом. Якщо його немає, тебе можуть зняти з рейса (одного разу я попалася), оштрафувати, причому штраф такого характеру у розмірі 3 разів, і ти заносишся в комп'ютерну базу відповідних органів зі всіма витікаючими звідси наслідками.
Проте, мені вдавалося робити наступне. Я знала, що контролери бувають в основному увечері, тому часто не дрюкала квиток, а їздила "зайцем". Справу до вечеру- ставила штамп поверх старого, він виходив нечітким, розпливчатим, іноді такі бувають, я вже знала, де. А іноді навпаки: старий штамп був ледве видний, а новий був чітким, тому до мене ніхто не прискіпувався.
Але одного разу я все-таки попалася. Ми якраз поверталися з подругою з Кельна через Дюсельдорф. У мене був квиток, але мені було так жалко його штампувати, що я подумала, якщо зайде контролер, я скажу, що спізнювалася, не встигла штампонуть, а квиток у разі чого покажу. По фатальній випадковості так і відбулося, плюс до всього ми сіли в останній вагон, з якого і починається перевірка квитків. Ми були перші, кого перевірили. Ну, я і дала свою заготовлену мову. Чоловіки були непохитні. Моя подруга почала їх переконувати, говорити, мовляв, тільки приїхала працювати, не знає ще багато чого. Але все таки вони висадили мене на найближчій станції з напуттям більше так не поступати. Там я дочекалася наступного поїзда і благополучно дісталася до своєї квартири.
Згадуючи той час, я дивуюся з того, що я могла так пізно повертатися додому з іншого міста. Але мені було абсолютне не страшно. Я відчувала себе там як риба у воді. У Астрахані ж вже боязнь показувати ніс пізніше 9. Кожна вулиця в Германії добре освітлює, тротуари - просто казка по наших мірках. Правда, я не бачила за полгода перебування там жодної погано викладеної вулиці. У всіх дворах - чудовий асфальт, в центрі міст в непроїжджій частині - зазвичай брущатка.
Отже у мене залишилися позитивні емоції щодо сервісу в цій країні. Раджу тим, у кого є можливість побувати в Германії, зробити це. Ви не пошкодуєте.
c
|
