З
видом на Чорногору
Безсумнівно, кращої пори для
пішохідних мандрівок Карпатами уже треба чекати як мінімум місяців п’ять, до
травня. А от описаним нижче маршрутом можна пройти і в менш сприятливий період,
скажімо, пізньої осені. Для такої мандрівки необхідно особливо подбати про
спорядження (теплий одяг та білизна, тепле водонепроникне взуття, вовняна
шапка, рукавиці, «ліхтарики» на ноги для захисту від снігу, ліхтарики для
освітлення і газовий чи гасовий пальник тощо). Суттєво також вибрати прийнятну
погоду — дату свого виходу ми кілька разів відкладали, небезпідставно довіряючи
прогнозу від gismeteo.ua.
Початок — половина діла
|
Короткий опис маршруту:
село Красник Верховинського району Івано-Франківської області — полонина та
гора Крента (1350 м)
— гора Зміїнська (1356 м)
— гора Ростіцька (1514 м)
— гора Скупова (1579 м)
— гора Угорська (1257 м)
— урочище Рогач — село Зелене.
Приблизна довжина — 30 км, тривалість, з огляду
на пору року, — два-три дні. Маршрут легкопрохідний, проте з пізньої осені до
ранньої весни можливі сильні снігопади, вітровії та снігові бурі.
У теплу пору це ідеальний маршрут для одноденної велосипедної мандрівки добре
второваними гірськими дорогами та стежками, майже
без важкопрохідних підйомів. Взимку до полонин та плаїв можна піднятися з
лижами та досхочу накататися «поза цивілізацією».
|
У правдивості цього, сформульованого ще
давніми греками, афоризму ми переконалися одразу, ще перед восьмою ранку
вийшовши в центрі Красника з редакційного авто. У Верховинському районі
залізничного сполучення немає. Аби потрапити в Красник, треба автобусом
Івано-Франківськ-Верховина проїхати до розвилки біля торгового центру в селі
Ільці, а звідти пройти приблизно чотири кілометри на захід (на розвилці
встановлено оригінальний дерев’яний вказівник — рухатись за стрілкою «Буркут»).
Виграти в часі можна, приїхавши нічним Рахівським потягом до Ворохти та
пересівши на маршрутку до Верховини, — залізнична і автобусна станції у Ворохті
поруч...
Підйом з Красника в бік Кренти починається
від мосту через Чорний Черемош якраз навпроти школи. Дорога веде на північ повз
нечисленні сільські садиби, повертає праворуч, і ми менше як за годину виходимо
на відкриту місцевість, звідки видно засніжену гору Смотрич (1894 м) з її Вухатим
Каменем, правіше — Степанець (1650
м), а лівіше — вивершений монументальним Білим Слоном
Піп Іван. Сонце саме освітило вершину, і обліплені снігом східні стіни
обсерваторії аж сяють незайманою білизною.
Повертаємо ліворуч, на південний схід —
дорога траверсом веде до підніжжя гори Крента. Набір висоти зовсім невеликий, а
йти хребтом, долаючи заліснені вершини, немає сенсу. Врешті виходимо до
невеликої галявини. Тут встановлено залізний хрест з табличкою. Напис свідчить,
що це полонина Крента. Повернувши вліво, через сотню метрів виходимо до колиби.
Просто на дорозі біля огорожі облаштоване джерельце. Саме тут, якщо вже
сутеніє, радимо зупинитися на ночівлю...
Звірі тут не ходять?
Перед
нашим походом сніг у горах випав тільки раз. Там, де він лежав, ми спостерігали
за слідами. Переважно — протектори від «вібрам». Десь, схоже, прострибав заєць,
ймовірно, вибігала на стежку полохлива козуля, а там, мабуть, поралася білка.
Крупних хижаків, очевидно, не було. Наші припущення підтвердили й місцеві
мисливці. Вони намагалися вистежити кабана, та так і поверталися від гори
Ростіцької без трофеїв... Перед вершиною є розвилка. Дорога праворуч веде через
гору Малий Гнилець в село Зелене, а ліворуч — траверсом огинає Ростіцьку та
веде в напрямку Скупової. Нам, отже, наліво. Обігнувши гору, виходимо на
відкриту місцевість, де зліва, на сході, за огорожею стоїть невелика будка для
пастухів. Дорога повз цю огорожу веде донизу в бік села Голови. Нам же треба
піднятися метрів сто, трохи правіше, ялиновим рідколіссям. Після снігопаду тут
майже не видно стежки. Де-не-де під ногами трапляються кущі брусниці. Здолавши
цей невеликий підйом, нарешті бачимо перед собою Скупову. Сонце уже сховалося
за Чорногорою. В сутінках на полонині праворуч видніють кілька будівель. Іншого
місця для ночівлі шукати вже не було часу.
Скарби
опришків. Байка
Охочі до правдивих історій гуцули можуть
переказати чимало легенд про ті чи ті місця в Карпатах. От, до прикладу, наш
випадковий попутник Василь Шекерик махнув рукою в бік порослої ялицею гори
поруч зі Зміїнською і сказав, що вона називається Грошик. А чому «Грошик»? — Бо
власне там був закопаний скарб! Нібито колись давно у селі Замаґора жив багатий
ґазда (господар), і було у нього вдосталь лісу, землі та худоби. А десь у
скрині тримав глек золота й срібла. Аж якоїсь святкової днини прийшли до села
опришки. Попили-повеселилися та сказали ґазді, що треба поділитися грошима. Той
ніби скорився, але поки грали музики, послав вірного слугу в гори сховати
скарб. Один з опришків пішов за парубком назирці та побачив, як той закопує
глек . Нещасного слугу скарали на горло (за переказом, потім селяни знайшли
його тіло без голови), а скарб залишили в сховку на чорний день...
Кам’яні велети
...На
захід та південь від Скупової серед лісів є декілька скельних утворень, які
мало чим поступаються знаменитим скелям у Бубнищі та дуже нагадують Білий
Камінь (інша назва — Пірс-Дора) поблизу села Дора, що адміністративно входить
до міста Яремче. Проте ці скелі менш відомі, довкола них повиростали хащі… Якщо
рухатися на південний захід, то за кілька годин можна піднятися до гори Лудова
(1463 м),
звідти через хребет Ватонарка зійти до прикордонного КПП Шибене. Пізньої осені
це зайняло би світловий день. Треба мати на увазі, що єдиний автобус на
Верховину виїжджає з Шибеного о 13.30.
...Верхівка
скелі нагадує чи то пелехату голову гуцула з фотографій того таки
Сеньковського, чи то птаха з піднятими крилами. Дорога веде на захід просто до
центру села Зелене. Проходимо ще кількасот метрів і бачимо зліва гору Угорська,
на схилі якої високо над соснами здіймається шпиль ще однієї скелі…
Панорама. Історичний факт
Фотометричну панораму Чорногірського хребта
під назвою «Східні Карпати-Чорногора» вперше в українській фотографії видав у
1931 році уродженець Полтавщини, родовий шляхтич за походженням Микола Іванович
Сеньковський (народився 23 листопада 1893 року, загинув під час Другої світової
війни, дата і місце смерті невідомі). Сеньковського називають патріархом
вітчизняної етнографо-географічної фотографіки. Під час Першої світової війни
як військовий фотограмметрист він уперше побував у Карпатах, а в 1920 роках
емігрував зі Східної України та оселився в гуцульському краї. Фотороботи з
Гуцульщини принесли йому світову славу — у 1931 році Микола Сеньковський здобув
Гранпрі виставки в Парижі. Панораму «Східні Карпати-Чорногора» знаменитий
майстер виконав з гори Кострича (1586
м), що приблизно на 15 кілометрів по
прямій північно-західніше від точки зйомки поданої нижче панорами.
|
