Кам’янець Подільський
Стара фортеця
Кожен порядний замок повинен мати
джентльменський набір з військових звитяжних хронік, підземних ходів та
потойбічних гостей, які ніяк не хочуть полишити старі стіни. Якщо з першим у
Старої Фортеці все гаразд, про друге ходить безліч легенд, то привидів
середньовічним мурам гостро не вистачає. Занадто реальною та кривавою була доля
головної подільської твердині, щоб вистачило часу ще й на романтичні казки.
Коли тут прислухатись, чи, бува, не гримлять кайданами моторошні духи, якщо раз
у раз чужоземні зайди підходять під стіни фортеці? І місто трималося.
Кажуть, хан Ос-ман, побачивши у 1621 році
укріплення Кам'янця, спитав: «Хто збудував таке мо-гутнє місто?». «Сам Бог», —
була відповідь. «Нехай Бог і здобуває його!» — і повернув військо від міцних
стін.
Іноземні війська здобули фортецю двічі. 1393
року литовський князь Вітовт захопив твердиню через незгоду всередині
гарнізону, а в 1672-му турки запанували над оплотом Поділля завдяки чисельній
(більш як у 60 разів!) перевазі.
У
XVІІ сторіччі, за проектом французьких інженерів, навколо старих мурів виростає
земляна Нова фортеця (в народі її ще називають — Вали). У наш час тут іноді
проводять лицарські турніри й саме звідси злітають у небо букети феєрверків під
час міських свят. Крім фортеці, був укріплений і острів, на якому стоїть Старе
місто: Вірменський бастіон, башти Різницька і Кравецька, башта На Броді,
Гловерівські мури.
Наразі замкові підземелля та башти
«заселені» штучними фігурами, які зображують то Кармалюка з товаришами по
ув'язненню, то мушкетерів «Гектора кам'янецького», польського національного
героя Міхала Єжи Володиєвського, то небораку у борговій ямі, а то писаря та
послів, що вручають грамоти шановним гостям.
Релігійне розмаїття
У 1674-1699 рр. турецька влада заходилася
перебудовувати християнські споруди на мечеті. Пам'ятка тих часів — мімбар біля
каплиці Пресвятих тайн. Напис на ньому й дотепер сповіщає, що «нема бога, крім
Аллаха».
Поляки,
які повернули собі місто, віднеслися до справи дещо по-іншому. І тепер
Кам'янець може пишатися Петропавлівською катедрою, унікальним храмом зі статуєю
Богоматері, що дивиться на захід з вершечка... турецького мінарета. Розумно
вирішивши, що ламати — не будувати, польська влада зберегла мусульманську
святиню, але у 1756 році поставила зверху католицьку статую.
Тут же, у катедрі, в каплиці Радників
знаходиться один з найцінніших у мистецькому плані скарб Кам'янця — надгробок
21-річної Лаури Пшездецької з містечка Чорний Острів. Протягом двох років, з
1874-го по 1876-й, відомий скульптор Віктор Бродський виготовляв свій шедевр з
цільної глиби карарського мармуру. Реалістичність образу перевершила всі
сподівання невтішних батьків. Скорботний ангел загасив факел життя, книжка
навічно відкрита на двадцять першій сторінці...
Нагору катедрального мінарету ведуть 145
крутих сходинок, їх приходиться долати майже у цілковитій темряві. Шлях, який
сліпий муедзин долав 5 разів щодня. З мінарету відкривається панорама фортеці
та острова, відновлені ратуша та вірменський колодязь, поруч — дзвіниця домініканського
костелу, її в 1994 році так і не встиг-ли врятувати від полум'я пожежники з
усього району. Неподалік від ратуші розмістився францисканський монастир,
костели домініканок та тринітаріїв.
Православні церкви слід шукати в руських
кварталах Старого міста. Найфотогенічніша з них — дерев'яна Хрестовоздвиженська
церква на Карвасарах, що притулилася до стрімких скель каньйону біля фортеці.
Найоригінальніша — Петропавлівська з XVІ сторіччя. Такі храми будували лише
тут, на Поділлі. Найстарша — оборонна Миколаївська знаходиться біля руїн
величезного вірменського костелу. Товщина стін скромної зовні церковці — до
півтора метра. За вірменським звичаєм, у стіну вмурований камінь-хачкар,
датований 1544 роком.
Найпомітніша
церква знаходиться вже на Польських фільварках: блакитні бані Георгіївського
храму доб-ре проглядаються майже з усіх боків Старого міста. А найпомпезнішу
зараз відновлюють за старими кресленнями у сквері поблизу міської ради: храм
Олександра Невського зводили за типовим проектом на честь сторіччя приєднання
Поділля до Російської імперії у 1893 році.
Від часів, коли 40 відсотків населення міста
становили євреї, зберег-лася лише велика робітнича синагога поблизу Гончарної
башти. Зараз тут ресторан «Стара фортеця». Місто, що споконвіків лежало на
кордонах держав та імперій, вчило толерантності всіх своїх різноплемінних
мешканців.
Сумний шарм
Туристу бувалому та допитливому захочеться
побачити ще щось, крім «великої трійці» (замку, катедри, ратуші). Цілком
логічно, та поспішайте: ще кілька років тому унікальні гідротехнічні комплекси
Руської та Польської брам, які охороняли місто з півночі та півдня майже 500
років тому, були принаймні з дахами. Зараз найромантичніші куточки Кам'янця
прискореними темпами перетворюються на руїни, до їх лав от-от долучиться
величезна 7-поверхова башта Баторія та батарея Святого Андрія у вірменських
кварталах міста. Сюди не водять туристів, хоча саме у таких місцях дух
середньовіччя зберігся найкраще.
Ось
комендантський палац Яна де Вітта, генія, що звів домініканський собор у
Львові. Саме тут жила деякий час його невістка, прекрасна грекиня Софія
Глявоне-де Вітт, пізніше — Потоцька, чиїм іменем названо знаменитий дендропарк
в Умані. І хтозна, чи відбулася б коли-небудь Софіївка, не зустрінь син коменданта
прекрасну 13-річну полонянку, яку посол польського короля Боскамп-Лясопольський
віз монарху у подарунок. Таємне вінчання у Зіньковецькому костелі — і невдовзі
Європа падає до ніг юної графині де Вітт. Ох, правий був датський інженер
Христіан Дальке, який пророкував: «Ця пташка скоро вилетить із клітки!»
Неподалік палацу — залишки гаремної
в'язниці, куди кидали непокірних наложниць вже згаданого намісника Поділля
Галіль-паші. Он поруч його будинок, а ще вище — старий вірменський шпиталь.
Так, і у руїн є свій, доволі сумний шарм.
Але в Україні їх аж занадто багато. Добре, що хоча б про деякі з них останнім
часом згадали. Сподіваюсь, місто візьметься і за свої поки що «не туристські»
стежки, тоді цікавих маршрутів для гостей Кам'янця побільшає.
Дах, хліб, видовища
Провінційний статус райцентру робить місто
зоною, позбавленою як «фаст-фуду», так і пихатих п'ятизіркових готелів. Та
статус туристської Мекки зобов'язує, тому переночувати і пообідати знайдеться
де. Подорожніх радо розмістять в корпусах турбази «Поділля» на схилах каньйону
(10-15 грн. за місце) чи в кімнатах відпочинку на залізничному вокзалі (8 грн.
за місце). Дорожче обійдеться винайняти покої у готелях «Фільварки-Центр»,
«Ксенія», «Арніка», «Смотрич» (50-70 грн. за номер). У зоні золотої середини
балансують «Україна» та «Бастіон» (20-40 грн. за номер). На час міських свят
номер слід забронювати заздалегідь. Зняти помешкання у господарів значно
проблематичніше.
Після кількагодинної подорожі горбистими
стежками Старого міста можна завітати у кафе «Під брамою», яке розташоване у
пам'ятці архітектури XVІ сторіччя. З терас відкривається запаморочливий вид на
фортецю, в інтер'єрах присутня козацько-лицарська еклектика: статуя запорожця
знаходиться поруч із мечем-ескалібуром, що стирчить із величезної брили.
Офіціанти у вишиванках, музика ненав'язлива, ціни помірні, вибір страв не надто
великий, що легко пробачити, глянувши на останню сторінку меню.
Навпроти, у міській брамі (ще один привіт зі
століття шістнадцятого), можна замовити напої та морозиво. У Старому місті
також функціонують ресторани «Стара фортеця» та «Гостинний двір», кафе
«Ратуша», «Мрія».
Нічне життя. Кажуть, воно існує. За
довідками звертатись у дискотеку комплексу «Фільварки-Центр».
Чотири великі плюси і один мінус
По-перше, місто займає третє місце у країні
після Львова та Києва за кількістю архітектурних пам'яток. °х тут більше ста!
Любителі екстремального відпочинку навряд чи
пропустять можливість стрибнути з bunge-jumping'у, адже відчути політ з
56-метрової висоти найвищого моста України щось та вартує. А коштує воно 200
гривень.
Розвинена інфраструктура полегшує побут: є
де спати, є де їсти, є де затарюватися сувенірами. Кияни, шоковані місцевими
цінами на таксі, пересідають у машини ще з вокзалу, хоча розмір Національного
історико-архітектурного заповідника «Кам'янець» дозволяє все неспішно оглянути
за один день пішохідної прогулянки.
Саме звідси доцільно вирушати до Хотина та
інших подільських замків. А їх в околицях Кам'янця чимало: Панівці на сході,
Кудринці та Чорнокозинці на заході, Окопи та Жванець на півдні. Серед
популярних маршрутів — візити у тисячолітній Бакотський монастир на Дністрі та
Кришталеву печеру у Кривче.
Єдиний мінус — відсутність прямого
транспортного зв'язку з більшістю міст, але з автовокзалів Чернівців та
Хмельницького курсують в напрямку Кам'янця автобуси та маршрутки, кияни ж
можуть добратися сюди поїздом.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
