Виноробство
За
легендою, виноробству закарпатців навчив Вакх. Веселий грецький бог дуже любив
запальні вечірки та ніколи не відзначався чемністю. За постійні витівки Зевс
вирішив відправити неслухняного п'яницю у місця, де люди не знали
виноградарства. Так Вакх опинився у Закарпатті, проте й тут не полишив
улюбленого заняття. Прихопивши з Олімпу лозу, він заходився навчати місцевих
жителів. Учні виявили неабиякі здібності...
До останнього турка
За декілька кілометрів від Ужгорода
розташоване Середнє, закарпатська столиця вина. Серед туристів селище відоме
двома пам'ятниками історії та архітектури: винними підвалами шістнадцятого
сторіччя та середньовічним замком. Похмура замкова вежа-донжон і сьогодні
зберігає таємниці своїх численних господарів: лицарів-тамплієрів, монахів
ордену Святого Павла, угорських феодальних сімей.
Одним із володарів Середнього був
національний герой Угорщини Іштван Добо, чиїм ім'ям названо найкрасивішу площу у
місті Егер. Походив капітан Добо зі шляхетського словацького роду із села
Доборуське. Під час оборони егерської фортеці у 1552 році він очолював
угорський гарнізон, виявив чудеса мужності та відваги, зробив значний внесок у
перемогу над величезною турецькою армією.
Декілька
тисяч полонених турків були приведені у Закарпаття для будівництва
середнянських підвалів. Роботи велися, як кажуть мешканці Середнього, «до
останнього турка», живим ніхто з них не лишився. Це була справжня каторга, за
часи існування якої смертники видовбали кірками чотири з половиною кілометри
ходів. Пізніше сини славнозвісного Іштвана Добо укріпили підземну споруду
згідно тодішніх фортифікаційних умов, а закарпатці ще довго називали підвали
турецькими.
Первісним призначенням підземелля був захист
місцевого населення від нападів ворога. Якщо чужинці все ж таки проникали під
землю, то людей спеціальними лабіринтами виводили в сторону Мукачевого, а через
окремі проходи запускали воду.
Королівські напої
З XVIII сторіччя підземелля втратило своє
оборонне значення, й відтоді використовувалось тільки як підвали для витримки
вин. У 1711 році тут побував проїздом Петро Перший. Після його відвідування
«винні» обози круглорічно відправлялися звідси у Санкт-Петербург.
Взагалі, середнянські вина завжди
користувалися повагою коронованих осіб. Не обходила їх увагою й радянська
партійна номенклатура. У ті часи тут не тільки виробляли вина з місцевого
винограду, а ще й приймали на витримку португальські, іспанські, французькі,
алжирські. Закордонні вироби у Середньому не розливали, а тільки доводили до
потрібних кондицій, а потім цистернами відправляли у Москву, Київ, Харків та
інші великі міста Союзу. Ціни, звичайно, визначала сама влада.
З 1991 року тут працює повний цикл
виробництва вин агропромислової фірми «Леанка» (дівчинка — з угорської, —
авт.). Так називається й сорт винограду, з якого вже багато років роблять
знамените «Середнянське». Але не тільки ним відомий в Україні і світі винзавод.
«Каберне», «Променисте», «Перлина Карпат», «Троянда Закарпаття», «Спокусниця» —
два десятки найменувань марочних, ординарних, сухих, міцних та десертних вин
принесли славу закарпатським виноробам на багатьох міжнародних конкурсах.
Фірмою «Леанка» вже двадцять років керує
заслужений працівник сільського господарства України, лауреат декількох
державних та міжнародних нагород Хачатур Петросян. А туристичними групами, що
прибувають сюди дуже часто, опікується заступник директора з економічних питань
Михайло Вакерич.
«Винними» вулицями
Спустившись
вниз із полуденної закарпатської спеки, одразу відчуваєш приємну прохолоду —
температура у підземеллі постійно тримається на рівні +12 градусів. Тут працює
природний кондиціонер. Підвали зроб-лені в туфі — вулканічній породі, яка має
капіляри, і саме через них під землю проникає волога та свіже повітря. Десяти
метрів такого пласта достатньо для підтримки постійного мікроклімату. Тому
тутешні умови ідеально підходять для зберігання вина.
Михайло Михайлович одразу веде нас до старовинної
дошки, де пояснюється походження підвалів. Переклад російською поруч сповіщає:
«Выдолблено стараниями знатных братьев, наследников и владельцев земельных
угодий замка в Среднем, Франциска, Стефана и Доминика Добо из Русской. Подвал
укрепили бойницами и рвом Года Христового тысяча пятьсот пятьдесят седьмого».
Турецькі полонені не згадуються...
Підвали можна назвати невеличким містом. До
1946 року місцеві приватні виробники орендували окремі ділянки для витримки
своїх вин. Назви підземних вулиць і досі зберігають їхні прізвища: Потайка,
Киричанинка, Шайка, Арвайка і, чомусь, Бетонка. Всюди дубові діжки, різного
об'єму — 700, 800, 2000, 5000 літрів. Є й зовсім грандіозна — 10 594 літра.
Спеціалісти кажуть, що норма споживання вина на одну особу має складати 100
літрів за рік, тобто приблизно 300 грамів за добу (150 — на обід та вечерю).
Тоді цієї «цистерни» вистачить людині на 106 років. «Якщо почати вживати вино
тільки з цієї бочки й строго дотримуватись норми, то можна самому спокійно
допити її до кінця», — сміється Михайло Вакерич.
Діжки для витримки вин «Леанка» виготовляє
самостійно. Для великих об'ємів використовується тільки російський (кубанський)
та іспанський дуб. Після виготовлення ємностей бочки проходять спеціальну
підготовку. Спочатку в них витримують коньячний спирт, щоби видалити дубильні
речовини, потім — виноматеріал і тільки після цього — вино. Усі роки існування
бочки в ній зберігається вино однієї марки. Чим старіша діжка, тим краще для її
вмісту. На кожній розміщено паспорт, у якому написані дані вина, що там
витримується.
Після збору врожаю виноград спресовують і
трубами, вже у вигляді виноматеріалу подають у спеціальні відстійники, а
пізніше у бочки. До самого верху не заливають, лишають місце для повітря. Через
півроку знімають «дрожейку» (верхній шар) і чисте вино заливають у діжки для
витримки марочних вин. Через визначений для кожної марки час (не менше двох
років) комісія і лабораторія перевіряють кондиції: міцність, цукристість,
кислотність, смак і, звичайно, аромат. Якщо все відповідає вимогам до цього
сорту, то вино поступає в розлив і на продаж.
Бути у винному підвалі та не прилучитися до
дегустації неможливо. Зазвичай, вино наливають у бокал на третину і перевіряють
напій на прозорість. Також має бути подвійний «ободок», який говорить про
ясність й міцність вмісту бокала. Робимо невеличкий ковток, «пускаємо рідину на
смакові рецептори» — так кажуть професіонали. Треба покатати вино по всій
ротовій порожнині, особливо під язиком. За словами Михайла Вакерича, саме там
знаходиться найбільш чутлива ділянка. У процесі дегустації ще треба опустити
ніс прямо в бокал, найближче до дна (добре мати дов-гий ніс!) та відчути
аромат. Так пахне сонце, свято й важка робота винороба.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
