Сніг
скрипить і під колесами
Велоентузіастам, які з тих чи
інших причин не злізають з роверового сідла взимку, найбільше дошкуляють не так
мороз, пронизливий вітер чи небезпечна ожеледиця, як здивовані погляди і
глузливий сміх перехожих. Бо катання на велосипеді досі вважається заняттям
виключно для теплих сезонів. А дарма — воно не перестає бути приємною розвагою
і серйозним спортом ані за мінусової температури, ані в сильний снігопад. І
багато веломанів не зраджують своїм залізним коням узимку. Біда тільки в тому,
що їх за це звуть веломаніяками...
А
ровер той же
За доказами цілорічної актуальності
велосипеда не треба далеко ходити. Щозими карпатські гірськолижні курорти
одночасно з тисячами лижників і сноубордерів приймають — у значно меншій
кількості — велоекстремалів. (Треба сказати, що на деякі лижні спуски райдерів
узимку не допускають — не зовсім виправдано — з міркувань безпеки). У міських
парках, на площах і вулицях можна зустріти групи розпашілих райдерів, а також
дещо спокійніших поодиноких диваків, для яких велосипед є альтернативою
громадському транспорту. Траси міжміського сполучення взимку стають місцем
проведення крос-кантрійних поїздок і навіть змагань…
У середовищі велоекстремалів зрідка можна
почути слово «сноу-байк» (від англ. snow — сніг і bike — велосипед). Але цей
заморський неологізм не позначає якоїсь особливої моделі ровера, призначеної
для їзди по снігу чи льоду. Велосипед узимку залишається тим самим велосипедом
— лише з незначними змінами в оснащенні й техніці їзди. Щоб зробити велосипед
придатним для зимового катання, досить «одягнути» на колеса покришки з глибоким
протектором, змастити механіку морозостійким мастилом та при необхідності
прикріпити бризковики…
Щоб
не зійти з дистанції
Ключовий елемент успішного катання по
слизьких зимових поверхнях — добре зчеплення, контакт шин з дорогою. В
ожеледицю і для їзди по втрамбованому замерзлому снігу звичайні покришки треба
міняти на зимові. Їх можна придбати у веломагазині. Дехто ускладнює собі процес
підготовки велосипеда до зими, зате економить гроші, бо спеціальні зимові,
обладнані сталевими шипами покришки відомих брендів (Nokian, Kenda,
Continental) коштують немало (300–1500 гривень за комплект).
— Беру старі непотрібні покришки і зсередини
вкручую короткі шурупи-саморізи так, щоб кінчики стирчали з гумових шипів
протектора — для катання по льоду кращого не придумати, — розказує любитель
зимового даунхілу, львів’янин Олег Довбенчук. — Закручую саморізи у всі середні
шипи (що по центру протектора), кінчики виглядають з гуми десь на три
міліметри. Можна пробувати різні комбінації, наприклад, закручувати в бокові
шипи. Шурупи з широкими головками краще тримаються в гумі. Потім зі старої
камери вирізаю пас і прокладаю його між покришкою і камерою, щоб якийсь шуруп
не пробив у ній дірки.
Хоча цей «підвальний» спосіб адаптації
ровера до слизьких поверхонь доволі простий і доступний, їзду по голому
асфальту він робить неприємною і важкою — покришки голосно торохтять, крутити
педалі доводиться із зусиллям через велику силу тертя. Це стосується і
більшості «фабричних» покришок знаних виробників. Зрозуміло, при частій їзді по
асфальту саморобні шипи швидко стираються; значно більша зносостійкість
притаманна карбоновим шипам на дорогих «фірмових» покришках (моделі Nokian
Extreme 296, Hakka WXC300).
Компромісний варіант у такому випадку — так
звана «зла резина». На сленгу велоекстремалів так називається призначений для
їзди по болоті протектор із високими гумовими шипами, розставленими на великій
відстані один від одного…
Бережи ровер змолоду
Зима для велосипеда (так само, як і для
велосипедиста) — випробування нелегке. Почнемо хоча б із того, що мастило на
ведучій частині в сильний мороз гусне, ускладнюючи рух механіки. Загущення
мастила в амортизаторах нижчого класу (моделі Zoom, SR Suntour) приводить до
сповільнення їх роботи. Для усунення проблеми треба використовувати спеціальне
мастило пониженої в’язкості. А от дорогі вилки вищого класу (наприклад, від знаних
виробників Marzocchi, Manitou, SRAM) значно надійніші в цьому відношенні і в
умовах екстремальних морозів не підводять.
Здалось би
внести ясність щодо типів амортизаторів. Традиційні пружинно-масляні за низьких
температур поводяться краще, ніж амортизатори новітньої технології —
еластомерні, які на морозі стають жорсткішими. Вилки з повітряно-масляними
амортизаторами навпаки м’якшають через стиснення повітря всередині системи.
Сніг, що налипає на металеві деталі
велосипеда, з дальшим перебуванням на морозі може замерзати. Від цього
потерпають у першу чергу відкриті вузли — передні й задні зірочки, ланцюг,
тросики гальм, — що робить хід велосипеда тугим. Втім, це залежить від погоди і
від того, їдете ви по «свіжому» порохнявому чи мокрому збитому снігу.
Колодки дискових гальм від вологи стираються
значно швидше, ніж у суху погоду. Пісок і бруд, які з водою потрапляють на
робочу поверхню, «з’їдають» колодки та з часом ослаблюють гальма. «Ві-брейки»
взимку малоефективні, оскільки між колодками і постійно мокрими ободами сильно
знижується сила тертя…
Холод не тітка
Ну, а як в мороз себе почуває сам
велосипедист? Звичайно, мерзне. І чим швидше їде, тим сильніше мерзне. Але це
не значить, що перед виїздом треба натягувати на себе два грубі светри і пухову
куртку. Верхній одяг має бути достатньо вільний, щоб не сковував рухів.
По-друге, під час їзди тіло виробляє велику кількість тепла, яке мусить
виходити назовні. Термобілизна у поєднанні з непродувним светром або вітрівкою
з мембранної тканини типу Windstopper — найкращий варіант для морозів до –10
градусів. Якщо одягати і светр, і вітрівку, то перший може бути з флісу або
вовняний. Бавовна ж має властивість накопичувати вологу, від чого можна не на
жарт замерзнути...
Захист шкіри обличчя від морозу найкраще
забезпечує балаклава. На неї легко одягти окуляри (взимку вони просто
необхідні, бо захищають очі від вітру зі снігом та «сніжної сліпоти») і шолом.
Непоганий варіант — лижна шапочка, яка накриває вуха. Дехто користується
банданою, закриваючи нею обличчя від підборіддя до очей. Щодо шолома, то на
зиму краще придбати так званий «фул-фейс» (з англійської перекладається як
«ціле обличчя»), в якому голова почуватиметься безпечніше й тепліше…
Складніше убезпечити від обмороження пальці
рук, бо рукавиці повинні бути не надто грубі, інакше незручно буде маніпулювати
манетками й гальмами…
Як бачите, щоб кататися взимку, не треба
бути велосипедним гуру, загартованим в арктичних експедиціях — крім
елементарного спорядження, вам знадобиться лише бажання. Задоволення
обов’язково прийде само по собі; екстремальні стилі катання взимку гарантують
удвічі більше адреналіну. Лише не забудьте вдома голови і шолома.
|
