Вечер в Карпатах

 «Це хіба не акварель?» — дивується якась поважна пані. Вона підходить до картини і довго її розглядає. Зненацька починає порпатися в сумці, витягає окуляри, похапцем їх вдягає і знову уважно роздивляється полотно в рамі. Картина вишита — нитка до нитки, стібок до стібка. «Здається, наче пензлем намальована», — не вступається жінка і таки мацає зображення пальцем. А все ж вона вишита!

 «Чому я не сокіл, чому не літаю?..» Нині це, панове, невиправдане скигління і взагалі анахронізм. Хочеш бути «птахом» — будь ним. Не вірите — спитайте у будь-кого, хто зовсім не обов’язково професійно, а просто задля власного задоволення займається парапланеризмом. Головне — наважитися і відірватися від землі. Щоправда, слід врахувати і ще деякі застереження. Перше і найважливіше — навчання мусить відбуватися під керівництвом інструктора. Наш автор наважився. Ось що з цього вийшло.

Минули святочні дні, і всі дивовижні ритуали залишились у спогадах, розтанувши в зелені літа. Щоразу насиченішими стають кольори, соковитішою ярина. Плоди набиратимуть сили, річки наповняться рибою, ліси — живністю, розмови — насолодою і сенсом.

Найперше домовимось, що при розгляді такої важливої теми як верхній одяг матимемо на увазі лише два елементи — куртку та штани. Тобто так званий «штормовий костюм». До того ж, зважаючи на пору року, ми не будемо брати до уваги пуховики та інші теплі манелі, а з іншого боку, ті речі, які ви носитимете у теплу та сонячну погоду.

Коли ми з друзями вирішили помандрувати до Непалу, нашим джерелом інформації про цю країну були путівник чеських авторів «Автостопом по Непалу» та книга легендарного французького альпініста Моріса Ерцога «Аннапурна». Але навіть найкращі друковані видання не допоможуть справді пізнати іншу країну. Невеличкий приклад: можна прочитати, яким словом вітаються непальці — «намасте». Але з якою інтонацією, мімікою, жестикуляцією — навіть не намагайтесь уявити. Принаймні, якщо ви європеєць.

Тут бували президенти і посли, світила науки і зірки сцени. У цьому містечку лікувалися загалом мільйони. І кожен, хто тут був, назавжди запам’ятає, якщо не специфічний присмак, то, напевне, назву мінеральної води «Нафтуся».

Кам'янцю-Подільському якихось спеціальних «пасток» на туристів розставляти не треба — сюди і так щороку приїжджають тисячі гостей із різних країн світу. Але в середині травня відвідувачам міста над Смотричем щастить подвійно: над сірими стінами старої фортеці, над увінчаним мадонною мінаретом-катедри в бездонному весняному небі тихо пропливають велетенські різнокольорові кулі. Бо в травні Кам'янець стає одним із центрів повітроплавання в Україні.

Взагалі на озеро Синевир є «добре втоптана» асфальтована дорога. Від Івано-Франківська (а саме його небезпідставно вважають брамою до Карпат ) цей шлях становить приблизно 160 кілометрів.

Зазвичай це буває так. За вікном потягу тягнуться околиці Львова, потім пропливають два-три села. Люди у вагоні вже розташувалися і тепер детально аналізують політичну ситуацію в країні або способи боротьби з колорадським жуком. Аж раптом загальний шум їх розмов змінюється хвилинною тишею. Погляди спрямовані у вікно, за яким — в кількох метрах від колії, зовсім поруч — повільно з’являються старезні фортечні стіни.