У третьому класі старший брат Роман привів мене у манеж технікуму фізичної культури і, власне, з того все почалося… П'ятнадцять років тренувався у групі Івана Шарого, штовхав ядро. У 2000 році став міжнародним майстром спорту, був четвертим номером у збірній, виконав норматив для участі в Олімпійських іграх у Сіднеї. Однак туди не потрапив — функціонери, мабуть, не вірили в мої можливості і просто не послали заявку на поїздку. Після того я на все, як то кажуть, плюнув — докорінно змінив своє життя. Перебрався до Львова і влаштувався звичайним водієм-охоронцем на ВАТ «Концерн Галнафтогаз».

Чернівці — один із найкрасивіших обласних центрів Західної України. Чвертьмільйонне місто, що розкинулося на берегах Прута, найбільші патріоти воліють величати «маленьким Парижем»

Якщо вам якось Бог послав кавалок — не сиру — м'яса, ви його замаринували і хочете оприходувати з друзями «під стограм», наполеглива порада: в гори для цього не йдіть. Якщо вас дістали асфальт, смог від машин, набридла нудотна одноманітність на роботі — зробіть всій цивілізації па-па і вирушайте в Карпати. Надовго. Ви потім обов'язково оціните всю величність і неповторність тієї мандрівки, повернетеся сповненим (-ною) енергії і піднесення, відчуєте, як без важкого рюкзака (наплічника) ледь не підлітаєте на рівнині... Стоп! Панегірик обриваємо, бо до походу треба зібратися.

Мандрівки Карпатами — рідкісна можливість надбати унікальний досвід співжиття із природою. Гори вчать багатьох вічних істин. Вкотре пересвідчуєшся, що беручи, натомість мусиш віддавати, ділитися. Малиною — із ведмедями та косулями. Ожинами, афинами й гогодзами — із кабанами й лисицями, білками та куницями. Суницею — з борсуками й мишами, жабами й равликами, з плазунами та птахами. Ягідники — найбільша приваба для різного лісового люду з ранньої весни до пізньої осені.

Якщо був колись Вселенський потоп, то першу гражду в Карпатах мусiв збудувати якийсь гуцульський Ной. Цей химерний комплекс дерев'яних споруд, поставлений високо в горах на полонинах дiдами-прадiдами сучасних верховинцiв, справдi здалеку нагадує обрисами старовинний корабель, що пливе у зеленому морi.

Багатьом відомо, що крім найбільшого і найпопулярнішого Синевірського озера, в Карпатах є чимало невеликих, досить цікавих «захмарних» озер — реліктів давнього зледеніння. Всі вони знаходяться на висотах від 1450 до 1800 метрів. Жителі гір називають їх «морські очі».

Місто Коломия. Вулиця Блавацького, будинок № 2. Лише скромний напис «Етнографічний музей «Просвіти» на зовні непоказній кам'яниці вказує на те, що тут розташований один з найцікавіших прикарпатських музеїв. Приватне зібрання старожитностей Романа Яворського.

Коли Бог ділив світ і вже роздав всю землю, гуцул припізнився та прибіг «послідним». Страшно на те розгнівався Всевишній, а гуцул і каже: «Господи, я так любувався усім, сотвореним Тобою, аж забув, що і мені треба землі...» «Як ти так оцінив моє творіння, то маю ще кусень райської землі, та й дам її тобі!» Так гуцулові дісталися Карпати. Цією байкою зустрічає зазвичай своїх гостей господар приватної колекції-музею Олекси Довбуша в селі Космач Косівського району Івано-Франківської області Михайло Ількович Дідишин. І при цьому додає: «Знайте, ви прийшли на райську землю, яку оберігає око Господнє». То, власне, не музей в традиційному розумінні, то садиба, на якій зібрані унікальні артефакти й творіння природи, ціла галерея вишивок, деревопластики, різьби по дереву й каменю, давніх предметів побуту, рідкісних рослин. А гід і господар може годинами розповідати про Довбуша, про гори, про Всесвіт, про природні аномалії, про любов, яка рухає світом, про місцеві звичаї та людей, які бували, жили і живуть в його рідному Космачі.

 «Що ви, капітане, кажете своїй команді перед стартом?» «Це трохи нецензурно. Кажу, не ... (словом, не бійтесь)». Лом (за паспортом Сергій Титаренко) — капітан білоцерківської команди учасників пригодницької гонки «Marmot екстрім-марафон» — готується до старту. Одночасно заключні приготування проводять ще дванадцять команд з України та Росії. Їх очікує понад 300 кілометрів траси горами, потоками, на канаті через водоспад, по сніжнику на мотузці, катамараном по бурхливій річці, а також байдаркою і плотом через гірське озеро. І все це протягом трьох з лишком діб практично... без сну. Пригодницька гонка триває вдень і вночі нон-стоп.

Від Ужгорода до села Невицьке — кілометрів дванадцять на північний схід (якихось п’ятнадцять хвилин їзди маршруткою). Прибуваємо на місце, милуємося красою Ужанської долини, дихаємо п’янким повітрям. Відразу відчуваємо, що місця тут особливі, навіть трохи магнетичні. Через якусь мить погляд зупиняється на лісистій горі, котру вінчають романтичні руїни древньої фортеці. Видовище неймовірно гарне — спочатку навіть важко відірвати погляд. Хочеться побачити замок ближче... Переходимо міст через ріку Уж і піднімаємось до замкових мурів. Кожен крок наближає нас до зустрічі із сивою історією...