Вечер в Карпатах

Новак: Ідею зустріти Новий рік на Говерлі я виношував майже три роки. Коли вона, так би мовити, дозріла, я звернувся до Аскара, з яким неодноразово бував у гірських походах. Йому вона одразу сподобалася, а згодом до нас приєдналися інші.

Коляда під вікнами

Ци дома, дома, сам пан господар?

Ой дай Боже!

Ой ми-ж бо знаємо, господар дома!

Він сидит собі по конец стола,

По конец стола йиворового.

Йа на тім столі три кубки стойи,

Спочатку були лише зорі. Зірок було так багато, вони були настільки всюди, що зорі були всім. Я ще не знав, що таке небо, тому те, як були зорі, було півкруглим. Ще не існувало далеко i близько, але одна зоря була ясніша i більша. Повітря було нічим. Був лише запах, i пахнути могли лише зорі, бо більше нічого не було. Тому зорі пахли морозом, присутністю далекої води, протягом лісу, білістю снігу i чорними вигинами саду, білими тінями на білій заледенілій дорозі, малесенькими острівцями оголеного каміння, латками затверділої жовтої глини i ослабленої трави, купою горіхового листя з-під снігу, слідами на стежці i далекими псячими голосами. Потім додалися старі дошки, стогін морозу, невидиме дихання худоби, лунке скрипіння дверей. Тоді стало тепло i м'яко. Але темно, бо зорі залишилися лише у прямокутнику вікна. Через скло, завітражоване морозом, зірки пахли вже інакше — сіном, пучками калини, медом, шерстю, ялинковим галуззям, яблуками, буковими дровами, перегрітими кахлями, притишеними голосами... Таким був світ, коли у мене з'явилася здатність його пам'ятати. Таким є мій найперший спогад, перший спогад, який не лише фіксує визначальний стан світу, але i є ознакою усвідомленої присутності у існуванні часу, у триванні.

На Гуцульщині широко поширена воскова техніка розпису яєць за допомогою спеціального писальця. На півдні Поділля, Буковині застосовують техніку «краплення» — капання воском на яйце. На Прикарпатті, Волині поширені техніки «шкрабання», «крашення», звідси і назви писанок — «крашанки», «галунки», «мальованки». Крашанки з’явились значно пізніше від писанок. Їх варять і фарбують у природних барвниках. Крашанки їдять. Писанки ніколи не варять і не їдять, «аби не вбивати живу силу зародка». Їх дарують і зберігають як священний талісман.

Існує нескладна арифметична формула, скористатися якою до снаги і середнячку-п'ятикласнику загальноосвітньої школи.

На Великдень мешканці Українських Карпат та Прикарпаття не лише славлять воскреслого Христа, а й влаштовують ігри й забави, сенс яких криється в язичницьких віруваннях. Танком та співом наші предки прощалися із зимою, вітали весну, у формі ігор спілкувалися з силами природи, просячи в них доброго врожаю, щасливої долі, здоров'я на увесь рік. Поливаний, волочільний понеділок, гра в «Жука», «Коструба», гаївки — подекуди ці ознаки язичницького свята весни можна спостерігати й нині.

У липні 1015 року в Берестові під Києвом помер Володимир Великий. Спадкоємців у нього було багато — почалася боротьба за київський «стіл», яку князі завжди вели без особливих моральних принципів. Так, Святополк (в історії залишився під прізвиськом Окаянний) почав з того, що підіслав найманих убивць до своїх братів Бориса і Гліба. Згодом вони були канонізовані і стали першими християнськими святими Київської Русі. Після їхньої смерті своїм головним конкурентом на престол Святополк вважав древлянського князя Святослава Володимировича. Відчуваючи загрозу, той намагався втекти до Угорщини, але військо підступного брата наздогнало його на одному з карпатських лугів (урочище Святослав’є). Подальші події відобразив Нестор у своїй «Повісті временних літ».

При підготовці цього етно-фолк-фестивалю «пахло смаленим». Два місяці — надто короткий термін, щоб зробити все в спокійній атмосфері, але організатори попрацювали не зле.

Гірське життя чесне, в ньому немає найменшого відтінку паразитування. У своєму виживанні годі покладатись на здобутки цивілізації, це виживання треба круглорічно забезпечити собі самому. Садити овочі й фрукти та доглядати худобу, щоби не померти з голоду, заготовляти дрова, щоби не замерзнути, носити воду для усіх хатніх потреб, а взимку часто й для худоби. Мабуть, завдяки саме цьому досвіду я не маю схильності обурено обговорювати підвищення цін на комунальні послуги, а на ринку ніколи не торгуюся із селянками, які продають власну городину чи молочні продукти.

У найновішому українському словнику іншомовних слів слова «сноуборд» все ще нема. Тим часом катання на дошці по снігу — сноубординг — в Україні набуває масового характеру. Залишається остаточно переламати стереотип: що це заняття суто екстремальне і під силу лише «підірваним», божевільним шукачам адреналінових «ін’єкцій». У світі сноубордингом займаються мільйони, і кожен поважний гірський курорт має спеціальні парки — з трасами, трамплінами і тому подібним. Там це розвага для широкого загалу і улюблене видовище. Втім, на гірськолижних спусках нашої країни вже можна побачити звичайних активних відпочиваючих, які не прагнуть крутити сальто з дошкою, стрибати з карколомних трамплінів і т.д., а просто їздять і отримують задоволення. Хоча це заняття полонить переважно молодих, кому недалеко за двадцять, а все ж з’являються і тридцяти- і навіть сорокарічні шанувальники сноубордингу. А в кінці 1990-х українців, що віддали перевагу одній дошці перед двома лижами, було — перелічити на пальцях.