Вечер в Карпатах

Славське

Легенда про «сколоту» голову

У липні 1015 року в Берестові під Києвом помер Володимир Великий. Спадкоємців у нього було багато — почалася боротьба за київський «стіл», яку князі завжди вели без особливих моральних принципів. Так, Святополк (в історії залишився під прізвиськом Окаянний) почав з того, що підіслав найманих убивць до своїх братів Бориса і Гліба. Згодом вони були канонізовані і стали першими християнськими святими Київської Русі. Після їхньої смерті своїм головним конкурентом на престол Святополк вважав древлянського князя Святослава Володимировича. Відчуваючи загрозу, той намагався втекти до Угорщини, але військо підступного брата наздогнало його на одному з карпатських лугів (урочище Святослав’є). Подальші події відобразив Нестор у своїй «Повісті временних літ».

У кривавій (а за літописом — дуже кривавій) битві князю Святославу «скололи» голову, і саме від цього давньоруського дієслова бере свою назву один із райцентрів Львівської області — Сколе. Доньку князя Парашку убивці наздогнали на ближній вершині... Гора Парашка має висоту 1236 метрів над рівнем моря і сьогодні є одним із туристичних об’єктів Львівщини. Воїнам Святослава, які залишилися живими після жорстокого бою, Святополк пропонував перейти до нього на службу. Незважаючи на загрозу для життя, ті відмовилися, полишили військову справу і заснували поселення. Назвали — Славське. Подіями суворої давнини віє і від назв тутешніх рік: Опір, Славка, Славчик.

Треба додати, що убивства братів не допомогли «окаянному» князю утвердитися на престолі — через чотири роки, у 1019-му, його військо розтрощили полки Ярослава Мудрого. Сам Святополк був поранений в битві і помер під час втечі десь на кордоні між Польщею та Чехією.

А перша письмова згадка про Славське датована 1483 роком. Виписка із судового документу свідчить про те, що шляхтич Іванко Дідич оформив права своєї жінки Марусі на половину власності, яка належала йому в Криниці та Славському Перемишлянського округу.

Хто відкрив Тростян

Номінально гірськолижна історія Славського починається з гори Погар, де у 30-ті роки минулого століття поляки збудували перший примітивний витяг і трамплін. Тоді для транспортування, напевно ж, не бідних спортсменів використовували кінську силу та звичайні сані. Коні ходили по колу і крутили велике колесо, на яке був намотаний трос. У 1960 році залишки цієї споруди знайшла група ентузіастів гірськолижного спорту під керівництвом Анатолія Архангельського. Нині ім’ям цього чоловіка названа вулиця, яка проходить попри базу «Динамо» і є початком дороги до гори Тростян (1232 метра). Адже, по суті, Тростян для широкого гірськолижного загалу відкрив власне Анатолій Архангельський. Він багато років пропрацював у товаристві «Динамо» та був ініціатором і керівником будівництва майже всієї тутешньої спортивної інфраструктури. Справжня історія гірськолижного Славського почалася саме по його приїзді.

Вільям Школьніков, нинішній заступник директора НСБ «Динамо», працює у Славському з 1975 року. Запросив його той же Архангельський, який зазвичай підбирав у свою «команду» людей завзятих і рішучих. Ще раніше Вільям Школьніков приїжджав сюди у якості учасника перших українських змагань зі швидкісного спуску. Сталося це у 1961 році. Тоді на Тростяні ще не було ані крісельної дороги (2750 метрів), ані шести чеських витягів (перший побудували у 1968-му). Після офіційної частини спортсмени пішки йшли на вершину для старту. За словами пана Вільяма, всі хати у Славському тоді були криті соломою — шиферних та черепичних дахів він не пам’ятає.

Це вже потім побудували базу «Динамо» на 180 місць, гуртожиток для спортсменів на Тростяні, біатлонний стадіон, а шість слаломних трас були сертифіковані за світовими стандартами для проведення міжнародних змагань. На початку 1970-х років почався справжній наплив туристів з усього СРСР. Відповідно почало розбудовуватись і Славське.

Справжні лижники не танцюють

За офіційною статистикою, нині Славське відвідують приблизно 100 тисяч туристів на рік, а за неофіційною — вдесятеро більше. Гостей поселяють з комфортом або з розкішшю, смачно годують, влаштовують їм кінні прогулянки на санях, гріють для них сауни та басейни, пропонують більярд і пінг-понг, запускають в небо на парапланах, тобто — будь-які послуги на будь-який смак і гаманець. Напевно, саме за таке різноманіття вибору у співвідношенні «ціна-якість» селище і користується популярністю.

Ціни теж коливаються в широкому діапазоні. Проживання у приватному секторі коштує від 50 до 100 гривень за добу, харчування — 30-40 гривень, прокат лиж і сноубордів — до 50 гривень. А гості нових «люксірних» готелів часто взагалі не звертають уваги на ціни... Знову ж таки, все залежить від бажань та можливостей. Пік сезону — Новий Рік. Ціни на свята теж — пікові.

Навіть на доволі екстремальній дорозі до підйомників (ГАЗом, УАЗом, 4-8 гривень з пасажира) кожен може знайти для себе або добру порцію адреналіну на мить, або жахливі враження надовго. До речі, за словами Вільяма Школьнікова, цього року знамените «бездоріжжя на Тростян» має бути покращене за кошти селищної ради та бази «Динамо».

Єдине, чого немає у Славському, так це банкомату. Касир у місцевому Ощадбанку каже, що картками все одно ніхто не користується, а валюту всі привозять готівкою. Із дискотечно-танцювальних розваг — лише один клуб «Лимон». Завзяті лижники кажуть: «Якщо добре покатався, то найкраще — гаряча суха сауна, смачна кухня і добрий сон. Які там танці!». (Але «цитрусовий» диско-бар теж не пустує).

Можна й добре покататися. З Тростяна — майже у будь-який бік — Центр, Північ, Захід. Тут кожен знайде для себе трасу і дешеву та гарячу їжу просто на вершині. Бувають черги на підйомники, тому народ часто мігрує з місця на місце. Так натовпом і «бігають» — то на західний бік гори, то на північний.

Гора Погар (857 метрів) — два витяги по 800 та 700 метрів, гора Політехнік (173 метри) — тільки для початківців, теж два бугельні витяги — 500 і 700 метрів. Взагалі, останнім часом кожен небідний пансіонат намагається побудувати власний підйомник. А от снігові «гармати» у Славському ще не використовують, тому задоволення від катання часто прив’язане до примхливої погоди.

Криївка у дровах

Цікавий туристичний об’єкт, який не залежить від пори року, наявності або відсутності снігу, знаходиться у Славському на вулиці Січових Стрільців, будинок № 2. Карпатський музей визвольної боротьби України Юрія Микольського. Іноді у цьому закладі може побувати за день з десяток екскурсійних груп. Сам господар називає своє «дітище» скромно — збіркою, оскільки у розміщенні експонатів не дотримується канонів музейної справи. Грошей за відвідування пан Юрій не бере і просить, щоб і гіди, які привозять сюди туристів, включали його музей у програму безкоштовно для екскурсантів.

«Збірка» Микольського розміщена у двох невеликих будинках. Дві третини експонатів належать до військової тематики: ордени, шоломи, шаблі, гвинтівки, снарядні гільзи (найбільша — від австрійської мортири калібром 30,5 сантиметри), автомати і т.д. «Мирна» експозиція: книжки (на почесному місці — раритетні «Кобзарі» видання 1862, 1907 та 1912 років), різноманітні знаряддя праці, медальйони, горнятка-ножі-виделки, відро ґудзиків тощо. Багато оригіналів підпільних видань УПА і серед них — самвидавний некролог на смерть Романа Шухевича.

Тема визвольної боротьби настільки близька Юрію Микольському, що він побудував на подвір’ї власну криївку. Екскурсію до неї господар зазвичай починає несподіваною тирадою. «Товарищ полковник, в радиусе пяти метров обнаружен бункер банды буржуазных националистов. Попробуйте его найти», — з хитринкою запитує пан Юрій, вдаючи з себе бійця спецзагону НКВД. (Справді, знайти нелегко, особливо, якщо майже нічого не знаєш про УПА). Далі пан Юрій (тепер вже в ролі підпільника) підходить до кладки з дровами і тихо промовляє: «Степан, Степан — це я». Невелика ділянка кладки виявляється дверима, десь у тайничку знаходиться ключ. «Заходьте».

У криївці майже все відтворено так, як бувало насправді: криничка, пічка-буржуйка, радіоприймач і рація, зброя, друкарська машинка, протигази, мапи і ще багато потрібних речей. Всі тутешні експонати — оригінали. Муляжними є тільки фігури Романа Шухевича, Василя Кука та радистки — криївка задумана штабною.

Юрій Микольський каже, що ця екскурсія часто справляє неабияке враження на іноземних туристів, особливо німців та французів, а група жінок-вчителів з Донецька колись попрощалися з господарем музею, промовивши хором: «Ще не вмерла і не вмре!»...

Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

[Панорами Карпат]

[г. Ігровец]

[Івано-Франківськ]

[Озеро Синевір]

[Ворохта]

[Івано-Франківськ]

[Івано-Франківськ]

[г. Грофа]