Спочатку
були лише зорі. Зірок було так багато, вони були настільки всюди, що зорі були
всім. Я ще не знав, що таке небо, тому те, як були зорі, було півкруглим. Ще не
існувало далеко i близько, але одна зоря була ясніша i більша. Повітря було
нічим. Був лише запах, i пахнути могли лише зорі, бо більше нічого не було.
Тому зорі пахли морозом, присутністю далекої води, протягом лісу, білістю снігу
i чорними вигинами саду, білими тінями на білій заледенілій дорозі,
малесенькими острівцями оголеного каміння, латками затверділої жовтої глини i
ослабленої трави, купою горіхового листя з-під снігу, слідами на стежці i
далекими псячими голосами. Потім додалися старі дошки, стогін морозу, невидиме
дихання худоби, лунке скрипіння дверей. Тоді стало тепло i м'яко. Але темно, бо
зорі залишилися лише у прямокутнику вікна. Через скло, завітражоване морозом,
зірки пахли вже інакше — сіном, пучками калини, медом, шерстю, ялинковим галуззям,
яблуками, буковими дровами, перегрітими кахлями, притишеними голосами... Таким
був світ, коли у мене з'явилася здатність його пам'ятати. Таким є мій найперший
спогад, перший спогад, який не лише фіксує визначальний стан світу, але i є
ознакою усвідомленої присутності у існуванні часу, у триванні.
Цей спогад podarunok.txt кілька років, коли
наближався Святвечір. Коли дідо вже стелив сіно на стіл, бабця готувала
потрійний свічник, тато заправляв кутю, а я вийшов надвір по дрова, щоби не
згас живий вогонь. Надворі було темно, холодно i тихо. А тому було порожньо. I
якраз тоді з'явилася перша зірка. Своїм запахом вона наповнила все довкола
існуванням. Тоді я усвідомив, що це вже колись було. Різдво уже було.
От ці три речі — дитинство, зима i вічне
повернення — є, здається, визначальними у нашій містерії Різдва.
Дитинство,
бо після того, як Бог, який не має ні початку, ні кінця, позволив собі
народитися у людському втіленні, він вже не може бути таким, як перед тим. Він
став іншим. I він, будучи Творцем, наважився віддати себе під опіку тих, кого
створив. Господь сам потребував нашої дбайливості, милосердя i любові. Чудо
Христа не було вселенням Божого духу у тіло пророка. Просто той самий Бог зумів
прожити по-людськи.
Зима, бо лише той, хто ніколи не виїжджав у
цей час з великого модерного міста, може сумніватися, що не ця пора року є
початком світу. Адже світ починався з єдності вогню i води. I з сонця, місяця i
зірок, які запалили воду. Світ почався із скутості i спочатку він був дуже
лаконічним.
I вічне повернення. Бо один раз — жодного
разу. Ця містерія початку світу, диво Божого народження доказує, що світи
з'являються з кожним народженням, що у кожному народженні присутня з'ява Бога.
I саме тому, що ми відповідальні за Бога, за
світ, за сонце i за зорі, щоби все тривало у повторенні знову i знову, ми діємо
на Різдво так, як є у наших силах — своїми руками робимо все для того, щоби
світ не зупинився.
У день перед
святим вечором, коли ще триває піст i цілий день взагалі нічого не їсться,
лагодиться усе, що потрібне до тайної вечері: миється біб, фасолю, сушениці,
сливки, пшеницю, бараболю, причиняється хліб, мочиться риба, робляться голубці,
борщ, з цього береться по ложці, аби спекти книшик i переховати його до Юрія,
ґазда рано робить живу ватру, з неї розкладається вогонь у печі, ґаздині
печуть, готують горілку з медом, калиною, гвоздиками, цинамоном i перцем, цілий
день нічого не п'ється, не пробується, не куриться, не можна ні з ким
сваритися, не можна рубати дрова, до вечері застелюють стіл отавою,
перев'язується волічкою ножиці, виноситься з хати голки, діри у лавках
затикається отавою, на стіл укладається хліб у два ряди, калачі i сіль, як
добре смеркнеться, виходиться з хати, стріляється з пістолета, що час на
вечерю, переодягаються у все чисте, обкурюється тричі хата ладаном, до столу
кладеться першу страву — біб, тоді кладеться рибу, пироги, голубці, сливки,
кутю, картоплю з олією i часником, вар, горох, сливки з фасолею, пироги з
маком, з кожної страви набирається трохи, солиться i несеться худобі, а бджолам
— води з медом, довкола хати розкидається мак, а у хаті мусить бути тихо, лише
ґаздиня світить свічки i збирає у миску дев'ять страв, аби потому з ґаздою
вийти надвір i запрошувати до себе на святу вечерю градівників, чорнокнижників,
мольфарів, планетників, лісних вовків, ведмедів, лисів, бурю, вертається до
хати, обходиться зі свічкою за сонцем тричі стіл, б'ються поклони i молиться з
вдячністю, що дожилося до цього дня, споряджається миска страв для душ
померлих, сідається до вечері, ґазда кидає кутю до стелі, пробується кутя,
віншується уся родина, береться до вечері, звертаючись один до одного, по
вечері молиться i можна іти зі стравами до найближчих сусідів.
А вже на другий день, після різдвяної Служби
Божої, збираються колядники, перебиранці i йдуть з колядою від хати до хати, бо
син Божий народився.
У ліску, в ліску, на жовтім піску,
ой дай Боже.?
Росте деревце тонке, високе,
Тонке, високе, верхом широке.
А в тім деревці сам Господь сидить,
Ой сидить, сидить, далеко видить,
Ой видить, видить, у чисте поле,
У чисте поле, де плужок оре.
Святий Миколай за плугом ходить,
Святий Михаїл волики гонить,
Свята Марія водицю носить,
Ой носить, носить тай Бога просить.
Господи Боже, прийди до мене,
Прийди до мене на святий вечір,
На святий вечір та й на Різдво рано.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
