У найновішому українському словнику іншомовних слів слова «сноуборд» все ще нема. Тим часом катання на дошці по снігу — сноубординг — в Україні набуває масового характеру. Залишається остаточно переламати стереотип: що це заняття суто екстремальне і під силу лише «підірваним», божевільним шукачам адреналінових «ін’єкцій». У світі сноубордингом займаються мільйони, і кожен поважний гірський курорт має спеціальні парки — з трасами, трамплінами і тому подібним. Там це розвага для широкого загалу і улюблене видовище. Втім, на гірськолижних спусках нашої країни вже можна побачити звичайних активних відпочиваючих, які не прагнуть крутити сальто з дошкою, стрибати з карколомних трамплінів і т.д., а просто їздять і отримують задоволення. Хоча це заняття полонить переважно молодих, кому недалеко за двадцять, а все ж з’являються і тридцяти- і навіть сорокарічні шанувальники сноубордингу. А в кінці 1990-х українців, що віддали перевагу одній дошці перед двома лижами, було — перелічити на пальцях.

Нова школа — це цікаво

«Коли в 1998 році я привіз з Німеччини сноуборд і поїхав у Карпати, то біля витягу на мене дивилися скоса... Адже підніматися бугелем на одній дошці — це зовсім не те, що на лижах...», — говорить інструктор зі сноубордингу, представник української мережі магазинів спортивного спорядження «Екстрім» Андрій Дьомін. У той час на Західній Україні з’явилися тутешні піонери цього виду катання на снігу. Київ, звичайно, випередив у часі. Але, як напочатку, так і зараз, напрямки, в яких розвивається сноубординг, для західного регіону та центру дещо різні. В столиці були і є спортивні школи. Там навчають спортивних сноубордингових дисциплін — слалому і слалому гіганту. І йдеться тут про професійний спорт. (Хоча, звичайно, не бракує й киян-аматорів). Слаломні дисципліни передбачають особливо швидкісне катання на підготовлених трасах, тобто на второваних схилах. А в тих регіонах, що знаходяться ближче до гір, катаються аматори. Відповідно тут популярне фрірайдерство (катання поза трасою, на неутрамбованому снігу), фрістайл (сноубординг зі стрибками, трюками). Різняться техніки катання, відмінне й спорядження (у слаломі — особливо жорстка, складна в управлінні дошка, пластикові черевики).

Саме аматори швидко підхопили так звані нові напрямки сноубордингу. Фантазія прихильників нової школи, схоже, не має меж. У хід пішли перила, бокси, з’їжджання з яких називається джибінгом. Ефекту вільного польоту на дошці досягають у стрибках з великих трамплінів (big air). Ще один вид з розряду фрістайлу, тобто з елементами акробатики — half pipe (у перекладі з англійської означає «пів труби»). Щоправда, останній українські екстремали поки що не освоїли. Але загалом фрістайл і фрірайд захоплює їх все більше.

Рай для фрірайду

Сноубордист, зрозуміло, залежний від снігу. Нема його — виникає вимушена пауза. Щоправда, народ іноді знаходить спосіб обійтися без допомоги матінки-природи. Існує такий ерзац, як штучний сніг. Ясна річ, він доступний не всім. Тому молоді люди, що влітку не хочуть принаймні втрачати форму, тренуються на воді. Трамплін — скажімо, місток над ставком — покривають пластиком. Стрибок — і шубовсь у воду. Так, принаймні, не скрутиш собі в’язи. Але справжнього засніженого схилу, очевидно, не замінить ніщо. Кому ближче (центр, Східна Україна), тікають від безсніжного літа на Кавказ. А «західняки» навіть у травні їздять на дошці в Карпатах. Найблагодатніше місце для цього — база «Драгобрат» з ближньою горою Близницею. Годяться Говерла, Піп Іван, де сніг теж тримається до квітня, чи й травня. Та й узагалі Карпати — рай для сноубордингу, а особливо для фрірайдерства. Безтрасових спусків тут скільки завгодно.

Без екстріму

Це якщо говорити про екстремалів та професіоналів. А якщо про «простих смертних»? Три-чотири роки тому на карпатських трасах можна було помітити декількох екзотів на сноу­борді. Через рік їх — десятки, сотні... Тепер, схоже, навіть може виникнути проблема з місцем для катання. Люди розповідають одне одному, який це кайф, відпочивати в горах з дошкою, і «заражають» захопленням. По ідеї, лижники і сноубордисти мусили б мати окремі спуски. Адже техніка катання у них цілком різна. Очевидно, власники баз і курортів уже найближчим часом відреагують на швидке поширення сноубордингу в масах. На те, що цей відпочинок стає навіть сімейним.

«Я катаюся на сноуборді чотири роки, поставив на дошку свого дев’ятилітнього сина, а от дружина поки що ніяк не наважиться — воліє лижі», — розповідає великий прихильник активного зимового відпочинку в Карпатах лікар Андрій Попович. Цьому чоловікові — тридцять три. Він каже, що не має наміру займатися сноубордингом на рівні екстріму. Поза тим розповідає про це заняття із захопленням та драйвом. «Коли я вперше по справжньому поїхав на дошці, було відчуття, що у мене виросли крила. А одночасно — я і схил гори — наче одне ціле». Для пана Андрія цей момент був, очевидно, не лише миттю блаженства, а й кроком певного самоподолання. Річ у тому, що чоловік свого часу багато катався на лижах і пережив дві серйозні травми ніг — «першу через невміння, другу через легковажність». Після другої травми і операції колеги-медики порадили займатися шахами. А все ж пан Попович наважився стати на дошку — загітували молоді племінники. «На сноуборді у вас дві ноги в купі. Імовірність, що ви їх поламаєте, дуже невелика. До того ж, коли їдеш на дошці, можна підстрахуватися рукою, і земля якось ближче, і не так страшно». Чоловік каже, що тепер вони з сім’єю тільки й чекають вихідних, чи й будь-якої можливості викроїти час, гроші, щоб вирватися з міста — і в гори, на засніжений спуск. На його думку, навчитися кататися на сноуборді не складно.

Поради для початківців

Андрій Попович ще пам’ятає, як починав. Пробував самостійно, без сторонньої допомоги. Дошку взяв на прокат і цілий день майже безрезультатно промордувався. Наука справді пішла на користь, коли з початківцем став займатися інструктор. Тому перша порада від пана Андрія: не починати самотужки. Нехай поруч буде якщо не інструктор, то принаймні людина, яка вже добре вміє їздити на сноуборді.

Друге, на чому наполягає наш співрозмовник, не економити на спорядженні. Якщо купувати його видається ризикованим (воно не дешеве, а гарантій, що ви зможете їздити, все ж нема — іноді страх виявляється нездоланним), слід усе брати на прокат. Тепер така можливість є. І йдеться не лише про саму дошку та черевики, а й про шолом, комбінезон, рукавички. Словом, взяти слід усе. А якщо вже купуєте, не беріть, аби дешевше. (Зв’язок між якістю і ціною безумовно є). Спеціалізовані магазине не прагнуть витягти з клієнта гроші. Адже, якщо ви придбали тут спорядження, напевне ж звертатиметеся в магазин ще. Тим більше, що тут працюють і консультанти, а не просто продавці.

А головна порада від Андрія Поповича: наважтесь, попробуйте. Згодом сноубординг може виявитися вашим головним хобі.

Хуліганське заняття

З атятий фрірайдер та екстре­мал Олександр Іващенко був серед перших українців, які освоїли сноуборд. Натомість, кореспондент журналу «Карпати» до розмови мала «зелену» уяву про цей вид спорту. Тож намагалася вияснити в Олександра, що ж воно таке...

— І давно ти став на дошку?

— Я на ній їжджу чотири останні роки. А двадцять — захоплююся гірськими лижами.

— Але тепер віддаєш перевагу сноуборду перед лижами?

— Та ні. Якби була можливість (достатньо часу на виїзди), я катався б і на тому, й на тому. Як на мене, всі ці суперечки, що краще — лижі чи сноуборд — не мають сенсу. Лижі дають більшу швидкість на розбитій трасі, на неоднорідному рельєфі. А сноуборд — король цілини. Зрештою, на дошці теж можна кататися по різному. Є такі, що стрибають (трампліни, трюки), а я люблю їздити, мені подобається тримати контакт з поверхнею. Та й при стрибках потрібний інший системний підхід. Мене не дуже приваблюють трюки — маю достатній досвід травм. І все ж, якщо порівнювати з лижами — сноубординг веселіший.

— Тобто, це інший характер?

— Інша ментальність, визначена історично... Коли з’явилися лижі і для чого їх придумали? На лижі людина стала сотні років тому, щоб вижити в холодних умовах, щоб пересуватися по снігу. Лижник може їхати і з мішком бульби за спиною... Сноуборд придумали недавно. Мета — отримувати кайф.

— Все ж таки кажуть, що на дошці навчитися кататися простіше, ніж на лижах.

— Думаю, одним легше на лижах, іншим — на дошці. Залежить, наскільки вдало людина себе надурила, що на тому чи іншому легше. Ясна річ, характер труднощів при навчанні різний. Це ж очевидно — на сноуборді, скажімо, важко тримати рівновагу, на лижах — значно легше. Ну, і так далі. З іншого боку загальні закони гравітації, інерції, тертя спільні для сноуборду і гірських лиж. Але дош­ка це чи лижі — все одно шлях від новачка до майстра буде важким.

— А самотужки навчитися кататися на дош­ці можна?

— Ну-у-у... Я вчився практично сам. Але взагалі то дуже бажано, щоб хтось був поруч, підказував, показував. І головне правило: краще робити, пробувати, ніж розмірковувати. Навіть якщо падати і то багато разів.

— Тобі легко говорити — після двадцяти ро­ків на лижах... А якщо людина взагалі не тренована?

— Так, для мене було основним зро­бити перший поворот... Але й лижники іноді пробують і ...продають свою дошку. Звичайно, загальна спортивна підготовка важлива. Однак і спортсмени вчаться по різному. Скажімо борці з дошкою ...борються. А от гімнасти — пластичні і навчаються дуже швидко. У сноуборді тіло мусить гнутися, викручуватися.

— А «круті»? Це ж розвага (сама дошка і все потрібне) не дешева. Якраз для них.

— «Круті» на сноуборді виглядають в основному не круто... Так-так. Трапляються такі «перці» хамовитої поведінки. Ну, вони там стануть на горі в дорогій «снарязі», ну, постоять... Але до чого тут сноубординг?

— А в яку суму вписується нормальний сноуборд, щоб без зайвого «тюнингу», але щоб можна було вчитися і їздити?

— Не раджу купувати секонд-хенд. Знаю по собі, бо я якраз почав із «беушної» дошки. І після першого ж катання зрозумів, чому її хотіли продати... Очевидно, колись цю дошку сильно зігнули і вона дістала непомітну для неозброєного ока тріщину. Потім туди потрапила волога і матеріал почав розповзатися. А новий комплект (сам сноуборд, кріплення, черевики, окуляри, рукавиці, шолом) буде коштувати 500-800 доларів. До речі, про шолом. Він конче потрібний, якщо ви налаштовані справді вчитися. Бо найважливіше — вміти падати. А вчаться цього так: перекотився (чи вперед, чи через спину) — встав на дошку, перекинувся — встав... Тому голова має бути захищена.

— А з чого складається сноуборд, що в ньому найважливіше?

— Найважливіше — елемент, який поєднує дошку і сніг.

— Це що?

— Людина, звісно.

— А може все ж таки розкажеш про сам сноуборд?

— Отже це широка дошка з кріпленням, на якій людина стоїть боком. Крім головних характеристик — ширини і довжини — має боковий виріз (буває різного радіусу чи складної конфігурації). У сноуборду є металевий кант, яким при повороті спортсмен врізається у сніг. Крім того, дошка посередині має випуклість над поверхнею площини, тобто амортизує. Дошки бувають довші і коротші. Перші дають більше зчеплення з площиною, але ними важче керувати, розвертатися. Ще одна характеристика сноуборду — жорсткість. На жорсткій дошці початківець може просто вбитися — вона важко керована. А той, хто має твердий намір їхати, купить сноуборд середньої жорсткості. Все решта — справа гаманця.

— На яких спусках у межах Карпат краще вчитися сноубордингу?

— Буковель — ідеально. Для початківців найкращим буде вкатаний (але не розбитий лижниками) рівний схил. У Буковелі після ратраків він саме такий — гладкий, як більярдний стіл. Але для тих, хто вже вміє кататись це — нудьга. Для мене взагалі найпам’ятнішим було катання на Драгобраті після трьох дощових днів, а тоді — морозу. Можна уявити, якою була поверхня схилу? Але для такого потрібна відповідна підготовка. Взагалі то сноуборд — заняття хуліганське.

У магазин

Якщо ви вирішили купити дошку і все решта для сноубордингу, нагадуємо:

1. Головне у цій справі — добрий консультант. Вибирати спорядження на власний розсуд не рекомендується!

2. Початківцеві слід купувати м’яку дошку. Вона «прощає помилки», буде легкою в керуванні. Жорстка ж вимагає вміння і навиків.

3. Дуже важливо правильно підібрати і встановити кріп­лення, а це ціла наука. Тому самотужки дома цього робити не слід.

4. Початківцеві краще брати класичне кріплення, хоча його різновидів існує багато.

5. Купуйте жорсткі черевики (правда, вони дорожчі), кот­рі краще передають зусилля ноги на кант дошки — допомагають в керуванні.

6. Не економте на шоломі, тобто на здоров’ї. Особливо це стосується дітей.

Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

[Красія]

[Маківка]

[Різне]

[Гори]

[Прикарпаття]

[Ворохта]

[Ворохта]

[Гори]