На Великдень мешканці Українських Карпат та
Прикарпаття не лише славлять воскреслого Христа, а й влаштовують ігри й забави,
сенс яких криється в язичницьких віруваннях. Танком та співом наші предки
прощалися із зимою, вітали весну, у формі ігор спілкувалися з силами природи,
просячи в них доброго врожаю, щасливої долі, здоров'я на увесь рік. Поливаний,
волочільний понеділок, гра в «Жука», «Коструба», гаївки — подекуди ці ознаки
язичницького свята весни можна спостерігати й нині.
На саму Пасху після відправи і свячення
кошиків з великодніми наїдками розваги влаштовують навіть священики — зазвичай
просто на подвір'ї храму, в такий спосіб гуртуючи навколо церкви молодь. Якщо
ще й трапиться молодий енергійний отець, то і сам охоче грає з дівчатами й
хлопцями, скажімо, в «Жука». Молоді люди стають у два ряди одне навпроти
одного, попарно переплітаючи руки у вигляді кріселка. Кріселко до кріселка —
«Жукові» доріжка. По руках він іде нею до «голови» вервечки, а остання пара
перебігає на початок доріжки. Тож вона для «Жука» й не закінчується... Цю гру
учасники супроводжують співом гагілки (гаївки):
Ходить Жучок по дубині,
А Жучиха — по ялині.
Грай, Жучку, грай, небоже,
Най ти Пан Біг допоможе.
А хто хоче Жучка мати,
Треба йому їсти дати.
Грай, Жучку...
На Жучкові черевички,
Бо сам Жучок невеличкий.
Грай, Жучку...
Таких ігор, поєднаних зі співом гаївок, з
танком, раніше знали чимало. Раніше людей не розважали «тєліки», «відаки»,
«сідюки»...
А от про те, що в понеділок після Паски
«положено» поливати всіх і вся, знають не лише хранителі традицій селяни, а й
«діти асфальту». Так, поважне місто Львів, у якому, до речі, існує одвічна
проблема з водопостачанням, на наступний після Великодня день стає майже
небезпечним для пішоходів. Втім, тут «ритуал очищення» водою здійснюють не лише
над людьми. Щедро вмиваються на поливаний понеділок і машини, і навіть трамваї.
Вас купають у струменях та потоках різної потужності: з водяних пістолетів,
пластикових пляшок з продірявленими корками, нарешті з відер.
Дослідник Олекса Воропай у своїй книжці
«Звичаї нашого народу» розповідає про те, як це виглядає на Гуцульщині. «Дівки
того дня дають легіням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а
ховає за пазуху, а легінь відбирає від неї, звівши уперед з нею легку боротьбу.
Діставши врешті, веде дівку до води, обіллє водою, буває, що й скупає цілу». На
думку автора розвідки, тут ідеться не лише про момент залицяння, а й про воду
як символічне очищення.
На Прикарпатті раніше побутував і ще один
парубоцько-дівоцький великодній звичай. Про його зміст говорить назва
«волочільний понеділок». Він описаний в тій же книжці, але за свідченням самих
мешканців Гуцульщини, нині про нього вже не пам’ятають. Отже, у волочільний
понеділок молодиці (заміжні жінки) влаштовували в себе вечорниці, де могли
зустрітися і потанцювати парубки й дівчата. За танець дівчина дарувала хлопцеві
писанку. Так юнаки «волочилися» селом від хати до хати, збираючи розписані
яйця. Це — в минулому.
А тепер, потрапивши в прикарпатське село на
Великдень, можна побачити ось таку забаву. Як всі церковні дійства закінчаться,
люд почастується свяченим, потішиться святом Воскресіння Христового в сім’ї, в
родині, то виходить перейтися селом. Тим часом під церковною брамою збираються
хлопці — переважно підлітки — і чатують на дівчат. За спиною ховають недовгу
широченьку дерев’яну дощечку — ґонту. І як тільки яка дівчина втратить
пильність (а сільські дівчата знають, що втрачати її не варто), то підбігають
іззаду та дають ляпаса тією ґонтою, м’яко кажучи, по м’якому місцю. Важко
сказати, що символізує така гра, але вона, вочевидь, давня, бо пам’ятають її із
своєї юності і найстаріші люди.
За тривалу історію наш народ вигадав чимало
способів відсвяткувати Пасху весело. Існує ціла серія ігор з великодніми
яйцями. Їх дарують близьким, ними «змагаються» — двоє стукаються своїми крашанками,
і чия розіб’ється, той віддає свою власнику міцнішої й таке інше.
А ще існує дещо дискримінуюча слабку стать
традиція дзвонити на Великдень та в повеликодні дні у церковний дзвін. Робити
це можуть всі бажаючі хлопці. А дівчатам — зась. І хто постоїть під калатаючим
дзвоном, кажуть, буде особливо здоровим.
Цілий тиждень після Великодня називається
Світлим. Святкування тривають три дні — в неділю, понеділок і вівторок. На
третій день люди ходять в гості одне до одного, частуються, діляться радістю. А
завершує цей період Провідна неділя — через тиждень після Паски. Останнє
свячене яйце з великоднього кошика належиться з’їсти саме в цей день. Свято
закінчилося. Відлунали гаївки, скінчилися особливі великодні забави. Потішилися
— і за буденну працю
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
;){kind=link}
