Новак: Ідею
зустріти Новий рік на Говерлі я виношував майже три роки. Коли вона, так би
мовити, дозріла, я звернувся до Аскара, з яким неодноразово бував у гірських
походах. Йому вона одразу сподобалася, а згодом до нас приєдналися інші.
Отже 30, грудня ми прибули на приватний
туристичний притулок сім'ї Бузак в урочищі Козьмещик. На посту
аварійно-рятувальної служби села Лазещина, де ми відмітилися, нам сказали, що
погода на Новий рік не найкраща — передбачається дощ та мряка.
Гіжиров: Зранку 31
грудня ми привітали іменинника Сашу Новака і, коли десь опівдні дощ змінився на
мокрий сніг, вирушили на підкорення Говерли. Дорогою зустрілися з групою
львів'ян, які вже поверталися з вершини. Від них ми дізналися, що вона вкрита
льодом, та ми до цього були готові. У кожного були «кішки», лижні палиці та
льодоруби. Ми піднімалися на гору, падав сніг, але не настрій.
Сторожук: Так,
настрій мені не псувало навіть те, що мій одяг, м'яко кажучи, не був
розрахований на таку погоду. Спасибі друзям, які скинулися «з миру по нитці
голому на сорочку».
Малий: Хоч я й був
наймолодший у команді і мені бракувало досвіду зимових сходжень, але не
відставав від товаришів.
Гіжиров: На
вершину ми піднялись вже у сутінках. Дув несильний південний вітер. Ми
поставили два намети за залізобетонною стелою з протилежного від вітру боку
виходами на північ. Закріпили палатки за допомогою льодорубів і лижних палиць.
Зібралися в наметі іменинника — Олександра Новака і, попивши гарячого чаю,
домовилися зустрітися знову за півгодини до Нового року. Повертаючись до своєї
палатки, ми з Володею Сторожуком побачили, як на вершину піднялися хлопець і
дівчина — приємно було зустріти наших земляків із міста Сарни — Ігоря та
Оксану. Прийшли вони просто, щоб «відмітитись», і після склянки гарячого чаю
пішли вниз. Вони цілком могли виявитися останніми, хто нас бачив.
Сторожук: Було
приблизно одинадцята вечора. Я собі дрімав, вітер погойдував намет, ніби пливеш
на човні. Аж раптом — крик Аскара в самісіньке вухо: «Прокидайся, бо, мабуть, з
намету тент зірвало!». Відкриваю очі — наді мною схилився справжнісінький Дід
Мороз. Обличчя, борода Аскара заліплені снігом. Вітер дув зі страшною силою, і
сніг потрапив в намет крізь вентиляційний отвір, повністю засипавши наші
спальники та всі речі. Тут я, мабуть, зрозумів, що відчуває корабельний пацюк,
домівка якого починає тонути. Я виліз із аварійного намету, прихопивши тільки
спальник. А навкруги — суцільний екстрім: темрява, шалений вітер, сніг, мороз.
І я сам — «без ансамблю». Пальці на руках скоцюрбилися і задубіли, бо рукавиці
залишились в наметі. Тент з намету не зірвало, лише порвало одну штормвідтяжку.
Спробував застібнути блискавку на виході — пальці миттєво примерзли до бігунка.
Гіжиров:
Чесно кажучи, мій намет не був розрахований на такий екстрім. Через особливості
конструкції вентиляцію та тент можна було закрити тільки ззовні. А сніг
всередину намету потрапив тому, що вітер уночі змінився з південного на північний!
Притуливши карімат до входу, цілу ніч
відбивав атаки вітру. На всяк випадок я готувався до аварійного спуску, але
тільки тоді, якщо б витримали пластикові дуги намету і вітер порвав би його на
шматки. В іншому разі я не міг би з нього вийти. Адже, ставлячи палатки, ми
зв'язали їх між собою. Якщо б я вийшов зі своєї і вчасно не перерізав мотузки,
палатка одразу виконала б роль парашута і потягнула би моїх друзів униз. Отож,
взувшись в черевики і пристебнувши до них «кішки», просидів півночі, через що й
відморозив собі два пальці на нозі.
Свого часу великий полярник Р. Амундсен
зауважив: «До холоду звикнути неможливо». І я це відчув на собі, як кажуть, на
всі «сто». Аби не заснути та не замерзнути, вирішив попити кави. Відкопав з-під
снігу свій газовий примус, зняв рукавицю, і балон миттєво примерз до руки.
Довелося з неабияким зусиллям і шкірою відривати його.
Новак: Мушу
додати, що незатишно було всім. Пориви вітру сягали десятків метрів за секунду,
температура впала до -15 градусів за Цельсієм. Сторожук пояснив нам, що
трапилось, і залишився в нашому невеликому наметі. Тепер ми були змушені були
розташуватися вчотирьох «валетом». За ревом та стогоном вітру не чули один
одного. Заховалися в спальники з головою і спілкувалися між собою за допомогою
мобільних телефонів, що не завжди вдавалось.
Гіжиров: Я теж пробував
додзвонитись до товаришів, але в Новорічну ніч мережа мобільного зв'язку,
звісно, була перевантажена. Тому в ті короткі миті, коли пориви вітру стихали,
ми просто перегукувались. Відстань між наметами складала близько двох метрів.
Харват: Так, я кричав:
«Аскар!» і чув у відповідь лише оптимістичне: «Живий!».
Новак: В ту ніч
усі поморозили кінцівки, пальці в рукавицях мерзли, їх всередині роздувало і
доводилось постійно хухати то на одну, то на іншу руку. Та я вважаю, що ми ще
легко відбулися.
Гіжиров: На щастя,
вдатися до край-нього заходу — покинути вершину — не довелося. Він геть не
гарантував би, що ми спустимося живими і здоровими. Адже в темряві запросто
можна було вийти на карнизи, які загрожували обвалитися, та ще й могло зверху
накрити лавиною.
На світанку я почав відкопувати речі та
пакувати їх в рюкзаки. Мій спальник, хоч і пуховий, всередині закрижанів. Я
мусив ламати його, як фанеру, об коліно. Коли виліз із намету, був вражений
красою новорічного світанку. Хоча мороз і посилився, а вітер так і не
вгамувався, на небі не було ні хмаринки. З першими сонячними променями вершина
заграла золотим сяйвом. Сфотографувавшись на пам'ять, поспішили донизу.
Харват:
Я, наприклад, остаточно повірив, що ніч позаду, коли вдруге побачив схід сонця.
Не дивуйтесь, тому що перший світанок був на вершині. Другий застав нас під час
спуску на кордоні лісу, коли сонце зійшло над Говерлою. Я намагався знімати цю
красу на відеокамеру, проте вона замерзла. Виручив лише старий механічний
«Nikon», з об'єктива якого, щоправда, довелося зішкребти товстенний шар льоду.
Згодом, коли ми зустріли третій схід сонця,
камера відтанула, і у нас на згадку залишився коротенький фільм, який ми
одностайно назвали «Не віднесені вітром».
Малий: Якби ви
бачили вирази облич туристів з притулку, коли Аскар повісив біля грубки
величезний шматок криги, схожий на спальник! А потім вибивав із термоса
пакетики чаю, які теж стали льодяниками. Коментарі, як кажуть, зайві.
Гіжиров: Авжеж,
похід видався нелегким, проте ніхто не жалівся, не скиглив. Ми пересвідчились,
на що здатні, і я вдячний всім, хто був поруч зі мною. Взагалі треба додати, що
це були наші збори перед поїздкою на Кавказ, де на нас чекали не менш складні
випробування при сходженні на Ельбрус (5642 м). Так що Новий рік на Говерлі став для
нас своєрідною школою виживання в екстремальних умовах високогір'я.
А тим, хто вирішить пройтися нашими слідами,
хочеться сказати: пам'ятайте що зимова Чорногора — то не Кримський курорт. До
неї треба дуже ретельно готуватися і зайвий раз не ризикувати.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
