Вечер в Карпатах

У Луцька немає гордовитої надмірності Львова, столичної пихи Києва чи гамору Хмельницького базару. Луцьк взагалі невелике місто. Трохи більше за 200 000 жителів. Тут тихо, чисто, спокійно. Така ж і мова лучан — неспішна волинянська. Тут навіть бунтівливі підлітки у своїх графіті зображають види рідного міста: отже, люблять його, пишаються. І є чим.

Тринадцятирічний хлопець зробив іграшковий паровоз. В якості двигуна використав механізм настільного годинника. Потім сконструював ще декілька механічних забавок: човен, трактор, мініатюрне авто. Батьки були в захопленні. Згодом переробив у паровий двигун знайдену десь на горищі стару швейну машинку. Інженерні здібності підлітка обговорювало мало не все населення маленького канадського містечка Вільбур. Але потім хлопець випросив у знайомого ветеринара рушницю...

Хустський район. Неподалік Гутинський хребет вулканічних Карпат — прикордонних гір. Райцентр лишається позаду. За вікнами автобуса вервечкою тягнуться села: Сокирниця, Крайниково, Данилово, Олександрівка... В кожному, як оберіг, як пам’ять про минулі часи, височіє дерев’яний храм. Всі вони (а їх лише чотири) на сьогоднішній день для карпатського регіону унікальні своїми готичними силуетами. Тож недаремно правобережжя Тиси поблизу Хуста називають «Долиною шедеврів».

Сніг поміж ялинами на схилі Кукула густо помережаний слідами. Без сумніву, це відбитки лап чотириногої істоти. Сліди схожі на собачі, але набагато більші. «Вовки?» — запитуємо у провідника Василя Жолобчука. «Якщо й вовки, то якісь дивні...» — чоловік насуплено розглядає ямки в снігу. До чого хилить наш слідопит? «Старі люди кажуть: сіроманцю не вір, то може бути не звір», — продовжує він, озираючись на всі боки. «Як це?» — ми заскочені. «Може, тут вовкун ходив? — ошелешує Василь. — Місяць тепер стоїть уповні…»

У Східних Карпатах гірські мандрівки стали популярними у 30х роках ХІХ століття. До цього часу походи мали господарський характер: дослідження лісових ресурсів, полювання, прокладання шляхів сполучень. Активно освоювали гори й військові топографи. В результаті ретельних, понімецьки педантичних геодезичних та картографічних зйомок протягом 18891909 років в АвстроУгорщині були надруковані топографічні карти гірських регіонів (деякі навіть у масштабі 1:25 000). Пізніше їх взяв за основу при створенні детальних мап Карпат Варшавський військовий географічний інститут (WIG). Вони містили дані про туристські шляхи, чим сприяли поширенню мандрівного руху. Цими картами користуються й нині. Австрійські науковці вирахували та позначили й географічний центр Європи поблизу Рахова…

То була давня мрія: поєднати в одній мандрівці хребти Полонина Красна і Боржава, а також побувати біля ТереблеРіцької ГЕС. Зробити це взимку — мрія в квадраті. Для зручності заїзду включили у плани хребет гори Апецька. Так народився представлений нижче маршрут — не позимовому довгий, але дуже плідний і цікавий.

Щороку наприкінці січня — на початку лютого найвищу вершину Українських Карпат, гору Говерла, підкорюють учасники молодіжної зимової альпініади. «Говерляна» збирає відважних з усієї України.

Коштовний подарунок львів’янам від Львівської залізниці до 750-ліття міста потенційні користувачі, мабуть, таки «розсмакують» у лижний сезон. Бо у перший місяць курсування маршрутом Львів-Ворохта цей міні-потяг не відзначався надлишком пасажирів. У розмовах із завзятими мандрівниками з’ясувалося, що навіть у такому, наскрізь просяклому димом карпатських ватр товаристві далеко не всі знали про можливість швидко і (о диво!) комфортно добратися до Чорногори, та ще й у зручний час. Правда, така опція коштує 38 гривень. А для студентів навіть половина цієї суми «кусається»...

Міжсезоння — в горах найкращий час для прогулянок верхи. Наприкінці осені коні та їх господарі вже звільнилися від обов’язкових робіт — повернулися з полонин, закінчили збір врожаю, заготовили дрова та сіно, тож тепер охоче пускаються в мандри. Якщо влітку про кінні походи треба було домовлятися заздалегідь, то тепер селяни самі пропонують заїжджим гостям такі подорожі та зголошуються провідниками. На пропозиції варто погоджуватися — можна побачити дуже цікаві місця і дізнатися про унікальні речі.

Десь 30 років тому йшлося про надання цим землям статусу комплексного пам’ятника природи всеукраїнського значення. Згодом про це якось забули. І згадували Старуню1 вряди-годи, хоч і не без подиву. Захоплювалися її унікальністю і неповторністю, не до кінця вивченою і дослідженою. Але ситуація таки зрушилася. Наразі завдяки старанням прикарпатських вчених ця територія, площею 60 гектарів, офіційно визнана заповідною і природоохоронною. Хоча й без фінансування. Тепер Старуня переживає чергову хвилю зацікавлення вчених і туристів.