Феномени
Старуні
Десь
30 років тому йшлося про надання цим землям статусу комплексного пам’ятника
природи всеукраїнського значення. Згодом про це якось забули. І згадували
Старуню1 вряди-годи, хоч і не без подиву. Захоплювалися її унікальністю і
неповторністю, не до кінця вивченою і дослідженою. Але ситуація таки зрушилася.
Наразі завдяки старанням прикарпатських вчених ця територія, площею 60 гектарів, офіційно
визнана заповідною і природоохоронною. Хоча й без фінансування. Тепер Старуня
переживає чергову хвилю зацікавлення вчених і туристів.
Ми можемо провести своє маленьке
дослідження, заново відкрити всі багатства Старуні. Отож, з чого почати?
Коли приїдете в село, вас у першу чергу
повезуть до вулкана, а якщо ви «на колесах», то вкажуть дорогу до нього — це
десь три-чотири кілометри від центру села. Тут так і говорять — поїхали до
вулкана. Начебто він існує тут споконвічно. Хоча в дійсності — тільки з березня
1977 року. Він з’явився після землетрусу в горах Вранча у румунських Карпатах.
Відтоді старунський вулкан і діє, то затихаючи, то активізуючись. Наразі
«вулканчик», як говорить про нього академік Олег Адаменко (адже 29 років для
вулкана — це зовсім дитинство), заввишки три метри і в рельєфі виглядає
пласкою поверхнею — пляма потоків, вік яких важко й уявити, а склад — чи не вся
таблиця Мендєлєєва.
Власне через його грязеву природу над
першими дослідниками феномену, науковцями Івано-Франківського інституту нафти і
газу (нині — технічного університету), навіть підсміювалися — які там у вас
можуть бути вулкани? Бо при слові «вулкан» уявляється вогонь на півнеба, стіна
диму і море магми. Але природа багатогранна у своїх проявах. Цей — такий собі
казанчик, у якому час від часу булькає, мовби вариться, якась алхімічна
чудодійна суміш...
Науковці,
як завжди, мають декілька точок зору на причини виникнення цього геологічного
дива. За однією з гіпотез, вулкан утворився на так званій антиклінальній
складці, тобто випуклій структурі, яка має кілька розломів земної кори. І тому
завдяки певним фізико-хімічним процесам, що проходять на глибині 600-1000 метрів,
відбуваються виверження грязей, мінеральної води, розсолів. Тут також
утворюються сполуки свинцю, цинку, є прояви новітньої тектоніки, молодих рухів
земної кори. За перших сім років ця територія піднялася на один метр. І
загалом, на думку вчених, маємо наочний геологічний музей, природну лабораторію
процесів сучасного мінералоутворення. Це місце, за своєю оригінальністю,
комплексом геологічних явищ, а також за науковою цінністю, не має аналогів у
світі.
Його
вивченням переважно займаються науковці Івано-Франківського державного
технічного університету нафти і газу, а також польські вчені з Краківської
гірничо-рудної академії, які приїздять сюди майже щоосені. Хоча вулкан — не
єдине і не перше тутешнє диво.
Перше було зафіксоване 1907 року, коли
німецькі дослідники виявили забальзамований труп мамонта. Він напрочуд добре
зберігся в озокеритних пластах. Настільки, що в шлунку тварини навіть знайшли
трав’янисті рослини, які він спожив перед тим, як фатально потрапив в
озокеритну пастку. Вчені тоді отримали воістину розкішний подарунок.
У 1929 році вже поляки витягли з колишньої
озокеритної копальні волохатого, теж добре збереженого, носорога. Вік цієї
знахідки становив 24 тисячі років. Витягали зі старунських «запасів» давніх
оленів і дрібніших тварин. А мамонт і волохатий носоріг досі зберігаються у
музеї Краківського університету і Львівському природничому. За часів польської
влади зацікавлення науковців цими теренами було таке велике, що навіть створили
спеціальний комітет, який випускав журнал «Старуня». Інтерес не зник і
сьогодні. Нещодавно у Кракові відбулася третя міжнародна конференція по
Старуні. Наступну — четверту, ювілейну, присвячену 100-річчю першої знахідки, —
планують провести восени наступного року в Івано-Франківську. А тим часом
дослідники вивчають місцевість, сподіваючись зокрема знайти зони, у яких могли
б зберегтися цікаві палеонтологічні екземпляри.
Старунські
землі загалом багаті на природні копалини. Окрім озокериту, мінеральних вод,
калійної солі, тут давно видобувають нафту. Ще й зараз на довколишніх гірських
схилах розташовані понад два десятки нафтових вишок, навіть нафтові потічки не
така вже й рідкість. Горить тут і «дійсно вічний вогонь» — ще з двадцятих років
минулого століття. Палає день і ніч на місці старої бурової «Надія», освітлюючи
правічні загадкові землі із залишками колишніх видобувалень. Колись у Старуні
вирувало життя: здіймалися двоповерхові будівлі, рипіли і двигтіли механізми,
витягаючи на поверхню «чорне золото».
Тепер
тут місцеві мешканці випасають корів. Повітря — дивна суміш пахощів трав та
квітів, деякі з яких червонокнижні, а інші й узагалі ростуть лише на цих
землях, завдячуючи своїй появі багатим ґрунтам. Ландшафти милують око.
Сільський голова Іван Мосюк каже, що до нього неодноразово зверталися з
пропозицією про продаж землі. Одна вразила просто-таки безмежно — викупити 100 гектарів і
побудувати екологічно чисте поселення для депутатів Верховної Ради.
На цьому старунські дива не закінчуються. На
території села знайдено 17 давніх людських поселень VII-V тисячоліть
до нашої ери, фрагменти кераміки та кам’яні вироби. На думку вчених, саме
наявність сировини для виготовлення знарядь праці, сприятливий клімат, водні
ресурси, багата фауна і рослинність привабили давню людину у цю місцевість.
Далі маршрут може повести на інший кінець
села до соляної криниці. Глибина її сягає приблизно 20 метрів, а
концентрація солі у воді складає 70 відсотків. В такому середовищі ніщо не
виживе. Зате, скажімо, м’ясо в цій ропі можна зберігати довго-предовго...
Колись сюди за сіллю їздили з усіх довколишніх сіл. Тепер криниця трохи розлилася,
її цілком можна перетворити на озеро чи декілька озер і мати під боком соляні
лікувальні та оздоровчі озера — не гірші, ніж у Солотвино на Закарпатті.
Можливо, з часом так і буде. Бо місця тут тихі і гарні, все у комплексі могло б
лікувати не тільки тіло, а й душу, втомлену прогресом та цивілізацією.
Розповідь про село буде неповною, якщо не
згадати, що, за однією з версій істориків, саме у Старуні опришки Олекси
Довбуша заховали скарби, здобуті у Богородчанському замку.
Іван Мосюк, незмінний тутешній сільський
голова протягом вісімнадцяти років, як ніхто любить і знає своє село. Він
переконаний, що ці землі окупили б сторицею вкладені у них кошти. Але поки що
інвестори не квапляться...
|
