Карпати без
кордонів
У Східних Карпатах гірські мандрівки стали
популярними у 30х роках ХІХ століття. До цього часу походи мали господарський
характер: дослідження лісових ресурсів, полювання, прокладання шляхів
сполучень. Активно освоювали гори й військові топографи. В результаті
ретельних, понімецьки педантичних геодезичних та картографічних зйомок протягом
18891909 років в АвстроУгорщині були надруковані топографічні карти гірських регіонів
(деякі навіть у масштабі 1:25 000). Пізніше їх взяв за основу при створенні
детальних мап Карпат Варшавський військовий географічний інститут (WIG). Вони
містили дані про туристські шляхи, чим сприяли поширенню мандрівного руху. Цими
картами користуються й нині. Австрійські науковці вирахували та позначили й
географічний центр Європи поблизу Рахова…
У Карпатах є
кам’яні орієнтири й пізнішого походження. Польськочехословацький кордон 1920–1930х
років, що нині служить межею ІваноФранківської та Закарпатської областей,
позначений номерними кам’яними стовпчиками з державною символікою. На верхній
грані кожного показані сторони світу та викарбувана стрілка азимуту, що вказує
напрям до наступного стовпчика. У мандрівці кордоном вони досі незамінні для
орієнтування…
Перший маршрут на території українських
Карпат позначили у 1880 році — вів він до гірського туристичного притулку в
урочищі Ґаджина, на Чорногорі. Визначально, що на той час у Польщі маршрутів
такого типу ще не існувало. Стежку прочищали сокирами і позначали
польськоукраїнськими дороговказами. У 1884 році 56 дороговказів встановили на
маршруті від села Красний Луг (територія теперішнього села Красник
Верховинського району на ІваноФранківщині) на Говерлу і далі — Чорногірським
хребтом до села Шибене…
Два
десятиліття піднесення
Перша світова війна спричинила тривале
затишшя у розвитку туристичної інфраструктури. Та згодом облаштування стежок
продовжилось. У 1928 році попередньо погодили роботу над Головним Бескидським
шляхом через усі Східні Карпати. Тоді ж з’явилися ідеї щодо відновлення дороги
з Ворохти долиною ріки Прут до урочища Заросляк, прокладення залізниці у долині
Черемоша. Розпочалося знакування туристського маршруту з села Осмолода на гору
Попадю і до притулку в урочищі Яла, на Говерлу та до витоків Прута з урочища
Заросляк. На 1929 рік Станіславський відділ Польського Татранського товариства
облаштував приблизно 130
кілометрів туристських стежок…
Невід’ємною
частиною знакованих шляхів були місця відпочинку. Товариства активно зводили
туристські притулки. Деякі з них фінансували та в подальшому підтримували
місцеві господарі. Це був додатковий заробіток, а члени Товариства мали знижки
на послуги…
Показово, що членство в туристичних
спільнотах дозволяло людям вільно перетинати кордони суміжних країн. За таких
обставин в регіоні простотаки розквітла контрабанда. Звичайно, то не до
порівняння з обсягами теперішнього «човникового туризму» та обігу наркотиків.
Але декілька кілограмів добротного краму проносив кожен провідник. Бувало,
вирядившись туристами, горами нелегально проходили люди, яких переслідувала
влада…
Згідно з інструкцією
…Маршрути маркували туристичні бази за
профспілкові внески. До 1966 року створено чимало шляхів, зокрема на Пікуй,
Грофу, ПіпІван. Маршрути мали загальнодержавну нумерацію та докладно
описувались в численних путівниках. Маркування в українських горах було більш
ніж необхідне: Карпати визнані другим у Союзі регіоном за складністю
орієнтування, а в Криму — в зв’язку зі складним рельєфом, скелями та
вертикальними печерами — мандрівки пов’язані з ризиком для життя.
У 1974 році
з’явилася загальносоюзна інструкція «Маркування туристських маршрутів», в якій
досить детально описано вимоги та специфіку знакування. На жаль, облаштовані
стежки належним чином не доглядали, натомість інтенсивне лісокористування часто
не узгоджувалось з існуванням тих чи інших маршрутів. Зрідка в горах ще можна
зустріти старі радянські маркери.
Альпійська,
Карпатська та народна
…На початку нового тисячоліття з’являються
перші ініціативи щодо відродження маркувальної справи. Спонукає новостворені
громадські організації ентузіазм, що міцніє завдяки зв’язкам із західними
партнерами (Українська держава, на жаль, його не поділяє).
Серед таких організацій варто виділити
Львівський велоклуб шанувальників природи «Рух», ІваноФранківську фундацію
«Карпатські стежки» та закарпатський проект «Forza»...
Поодиноко трапляються ініціативи з боку
державних організацій. Силами Карпатського національного природного парку
частково промарковані стежки від устя потоку Женець, що в Микуличині, на
полонини Хом’яків та на Явірник, так звану нижню стежку від метеостанції на
горі Пожижевська до озера Несамовите…
В Україні ще досі не прийнята
загальнодержавна система знакування туристських шляхів, значною мірою внаслідок
тривалої дискусії прихильників двох різних систем. Альпійська система домінує в
ряді західноєвропейських країн. Основна її особливість — позначення маршруту
цифрою на кольоровому фоні, де колір свідчить про вид туризму. У такий спосіб
на Львівщині знакує «Рух», на Закарпатті — «Forza» та в Криму — лісові
господарства. Карпатська ж система прийнята у східноєвропейських країнах, для
неї притаманна диференціація маршрутів кольором марки. Відповідно до неї шляхи
знакує у ІваноФранківській області фундація «Карпатські стежки». До речі, за
відсутності національного нормативного акта в державі досі діє рекомендаційна
радянська «кольорова» інструкція 1974 року.
| 
