Неділя
20-01-19
10:20

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Килимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст.


 (Перейти - Головна, - мапа сайта RU, UA)
___________________________________________________________________________________________ 

Килимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст. (історія, традиція, сучасність)

Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах

 

 

“Килимарство – один з найпоказовіших видів декоративно-ужиткового мистецтва, яке має широкі аналогії в культурі інших народів, що зв’язані етнічними контактами з загальними шляхами розвитку мистецтва слов’янських народів. Килимерство – це класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпні скарби творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.”[1]

Це старовинне мистецтво набуло поширення в усіх народів світу, але в кожного з них воно відзначається певними особливостями.

“Глибока своєрідність і самобутність властиві українським художнім тканинам. На землях України ткацтво має багату історію, яка сягає в глибину століть. Про це свідчать численні археологічні знахідки прядильного і ткацького знаряддя, що відноситься до періоду трипільської культури, відбитки тканини на глиняних посудинах ІІІ-го тисячоліття до нашої ери. Окремі відомості подають також письмові джерела, в яких, зокрема, вказується, що узорне ткацтво широко побутувало на території України за часів Київської Русі, де воно було одним з найбільш розвинутих галузей декоративно-прикладного мистецтва”.[2]

І в українському декоративному мистецтві килимарство займає одне з провідних місць. Цей вид народної творчості надзвичайно поширений на Гуцульщині. Він розвивався на грунті глибоких традицій нашого народу. До сьогоднішніх днів дійшла величезна кількість досконалих, неповторних у мистецькому, технічному відношенні зразків килимарства.

Принципи декорування тканин, що виражаються у своєрідних формах орнаментики, композиційному ладі та системі колеристичних варіантів, складалися протягом століть. “Орнаментика килимових виробів, як і інших видів декоративно-прикладного мистецтва, грунтується на змістовному началі. Від конкретного образу до його символічного знаку, від нього до суто декоративної фігури, такий шлях прикрашення тканини”.[3]

В цьому послідовному узагальненні відбиралося все найкраще. Кожне покоління майстрів-килимарів завдяки своєму творчому потенціалу і майстерності вносило в стародавнє ткацьке мистецтво щось нове.

Так зароджувалися і формувалися традиції, що передавалися з покоління в покоління. На сьогоднішній день ми маємо велику кількість досконалих, неперевершених у мистецькому та технічному відношенні зразків, що збереглися в музеях України та поза її межами.

Килимарство привертало увагу багатьох дослідників. Про український килим писали: Є. Кузьмін “Український килим”, В. Піщанський “Давні килими України”, А. Зарембський “Історія і техніка ткання українських килимів”, Б. Крижанівський, М. Щербаківський “Український килим” і ін.[4]

Останнім часом з’явилися нові грунтовні дослідження А. К. Жука “Сучасні українські художні тканини”, О. Н. Никорак “Сучасні художні тканини Українськиї Карпат”, С. Й. Сидорович “Художня тканина західних областей УРСР”, присвячені розглядові килимарства на Україні в післявоєнні роки.

Велике багатство художньо-емоційних рішень гуцульського килимарства зумовлено тим, що воно виступає в різноманітних варіантах як побутового, так і інтер’єрно-обрядового призначення.

Килимарство можна розглядати як один із видів живописного мистецтва. Адже палітра кольорів, що їх використовували народні умільці, надзвичайно багата.

У килимарстві Гуцульщини широко відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, воно дає численні зразки геніальних композицій, неповторних за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва.

Загально-визнані класичні зразки геометричного орнаменту гуцульськогокилима, постійно оновлюючись і збагачуючись новими рисами, мистецтво килима ніколи не поривало з іншими методами зображення навколишнього середовища.

Краса рідної землі передана в килимарстві широкомасштабно, водночас дуже умовно і асоціативно.

Килимарство належить до тих видів народного мистецтва, життєвою необхідністю яких є неперервність падкової лінії розвитку. Потрібна у системному аналізі традицій килимарства України, всесторонньому знанні його загальних і локальних особливостей у окремих етнографічних регіонах визначила актуальність обраної теми “Килимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст.”

Метою дослідження стало комплексне вивчення килимів Гуцульщини як своєрідного окремого явища українського декоративно-прикладного мистецтва у єдності та взаємодії його складових частин. Згідно поставленої мети визначені конкретні завдання:

-                       проаналізувати історико-соціальні, природно-географічні, економічні та естетичні передумови формування художньої системи гуцульських килимів;

-                       розробити систему типологізації композиції та орнаменту, простежити закономірності колористики в гуцульських килимах;

-                       показати художньо-функціональну роль килимових виробів у побуті гуцулів;

-                       простежити етапи зародження, розквіту та занепаду килимарського промислу даного регіону.

Практична цінність даної роботи полягає насамперед в узагальненні, великого фактичного матеріалу, який може бути використаний у вирішенні питань теорії і практики сучасного національного декоративно-прикладного мистецтва. Багатство художніх традицій гуцульських килимів дає унікальний матеріал, здатний живити творчість професійних митців та народних майстрів.

Джерельну базу становлять праці науковців в галузі мистецтвознавства. В теоретичному осмисленні даної теми використано положення мистецтвознавчої науки, розроблені і апробовані провідними дослідниками килимарства, такими як: С. Й. Сидорович, О. І. Никорак, А. К. Жук, В. Шухевич.

В процесі дослідження були використані матеріали з фондів музеїв, бібліотек, каталоги виставок, музейні експозиції, а також приватні колекції килимів жителів м. Косова.

Методи дослідження:

Теоретичні – аналіз, узагальнення, систематизація;

Практичні – науковий опис спостережуваного.

Історичний огляд становлення та розвитку килимарства в Україні.

В українській народній художній творчості килимарству належить визначне місце. Воно було поширене майже на всій території України. Цьому великою мірою сприяли природні умови для розвитку вівчарства, адже вовна – основний матеріал, з якого виготовляють килимові вироби.

Килим здавна використовували в народному побуті. Ним завішували стіни, вкривали лави, скрині, столи, підлогу, сани і вози. Інтер’єр українського житла сприймався як художня цілісність, у якій усі предмети оздоблення – килими, тканини і вишиті рушники, розписані скрині, різьблені з дерева меблі, яскравий керамічний посуд – були органічно зв’язані між собою і позначені рисами стилістичної єдності “Килими були ознакою заможності. У бідних селянських сім’ях, які не мали килима, на місці, де він мав бути, скарбами розмальовували стіну, цілком імітуючи композицію килима, кольорові поєднання й саму техніку ткання.”[5]

Як і в багатьох інших виробах прикладного мистецтва, у килимах з великою силою розкривались обдарованість їхніх творців, художні ідеали народу. Килимарство має славні багатовікові традиції.

“Особливо килимарство поширилося в Х-ХІІ ст. – період найвищого політичного, економічного й культурного розвитку Київської держави. За визначенням німецького монаха Теофіла, який вивчав художні ремесла країн Європи й Азії, Київська Русь тоді досягла високого розвитку ремісництва й посідала друге місце в світі після Візантії. Своєю довершеністю художні вироби київських майстрів перевищували навіть зразки таких розвинутих країн, як Італія, Франція, Британія, Німеччина”.1

Перші згадки про килими тряпляються в давньоруських літописах, починаючи з другої половини Х ст., про це свідчать дослідження багатьох мистецтвознавців. Ці відомості розповідають про те, що в Київській Русі килим був звичайною річчю, яку брали в походи, використовували в князівському побуті, у похоронному обряді, в весільних церемоніях. Так, літописець (977 р.), розповідаючи про епізод вбивства древлянського князя Олега в Овручі, пише, що його тіло “??? на ковре”2. У літопису від 1100 р. розповідається, як на раді князівств у Вітачеві Володимир Мономах сказав Давидові Ігоровичу: “... до се еси пришел і седиши в своєю братьею на едином ковре”2

Килимарство розвивалося дуже інтенсивно. Вперше згадуються килими місцевого походження в документах XVI ст. Це записи мандрівників, описи майна багатіїв, скарги пограбованих. Зображення килимів з побуту козацької старшини бачимо на живописних портретах другої половини XVII-XVIII ст. У цей період килимарство мало характер церкового ремесла і домашнього виробництва.

Килими, що їх виготовляли домашнім способом, призначалися в основному для задоволення особистих потреб населення. Перші церкові організації в українських містах виникають у XIV-XV ст., найвищого розвитку їхня діяльність досягає в XVI-XVII ст., а з XVIII ст. бурхливо почали розвиватися ткацькі мануфактури. Мануфактури виникли на базі килимових майстерень, що існували при поміщицьких маєтках. Особливого поширення килимарство набуло на Волині, Поділлі, Київщині, Галичині, Гуцульщині. Масове виникнення килимових мануфактур грунтувалося на традиційних засобах виробництва килимів, проте в них використовували більш доскональні засоби виробництва, безкоштовну працю кріпаків, дешеву сировину.

З другої половини ХІХ ст. розвиток капіталістичних відносин зумовив ліквідацію поміщицьких кріпаків. У великих містах створюються килимові фабрики, з дешевою продукцією яких не можуть конкурувати народні килими ручної роботи. Їхнє місце почали займати прості, виткані з конопляної пряжі рядна та верети. Наприкінці ХІХ ст. килимарський промисел занепадає. Становище, яке склалося в народному мистецтві наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст., стурбувало прогресивні кола художньої інелігенції. Видатні представники української культури , художники В. Кричевський, С. Васильківський, М. Самокиш, О. Кульчицька та багато інших виступають на захист творчості народу, наголошуючи на її високі мистецькі цінності. Щоб зберегти кращі зразки українського декоративно-прикладного мистецтва, зокрема килими, організовуються етнографічні експедиції, які збирають, замальовують кращі зразки. Створюються спеціальні музеї, влаштовуються виставки, що мають на меті ознайомити з предметами народних майстрів широке коло глядачів. Завдяки ентузіазму окремих художників, меценатів, представників губернських земств на території України відкриваються навчально-ткацькі школи, де молоді дівчата навчалися килимовій справі, проходили добру художню підготовку. Школи були створені в багатьох визначених осередках килимарства.1

У давнину, залежно від техніки виконання та функціонального призначення, килимові вироби на Україні називали по-різному: “ковер”, з XVI ст. поширюються назви “коць”, “ліжник”. Назва “килим” з’являється на Україні на початку XVII ст. Ковер, коц, коберець – це були тканини з довгим стриженим ворсом. Їх виробляли, прив’язуючи до ниток основи спеціальні вузли з кольорової вовни, яку потім стригли. Завдяки цьому малюнок утворювався тільки з лицьового боку. Його характер залежав від висоти і щільності ворсу. Такі вироби дорого коштували, в основному їх використовувало заможне для утеплення і оздоблення стін.

Користувалися попитом також налавники – довгі вузькі килими з поперечним або поздовжнім орнаментом. Власне килимами передусім прикрашали стіни, а також покривали столи, лави, скрині. Їхній орнаментації ткачі приділяли основну увагу саме в них смак і майстерність виконавців виявлявся з особливою повнотою.

У сучасній українській мові закріпилась єдина назва – килим.

Килим на Україні звуть рівний двобічний виріб, узор якого утворюється завдяки переплетенню ниток основи вовняними нитками підкання.

Кара-Васильєва Т. В. Творці дивосвіту. – К.: Радянська школа. 1984 ст.27

Матеріалом для ткання килимів, як уже зазначалося, є вовна. Найбільш давні килими були суцільно з вовняної пряжі, пізніше для міцності їх і пружності в основу стали вплітати льляну або конопляну пряжу. Техніка ткання зумовлює художні особливості килимів, їх розмірів. Розрізняють рахункову техніку (застосовувалося на горизонтальних верстатах для виготовлення килимів з геометричним орнаментом) і гребінцеву (застосовувалась на вертикальних верстатах, давала можливість створювати різноманітні малюнки рослинного характеру)1

У центральних районах України на Правобережжі й Лівобережжі найбільш поширені вертикальний тип верстату, що має назву “кросна”. Другий тип верстата – горизонтальний. Він найбільш поширений в західних областях України, на Поділлі і мають назву “верстат”. На ньому тчуть килим послідовно, ряд за рядом. Рахункова техніка зумовлює малюнок зі строго геометричним орнаментом.

Підготовка пряжі для килимів, фарбування її – дуже клопітка і складна справа.

Колись на Україні пряжу для килимів фарбували природніми барвниками з ягід, корінців, ???, досягаючи дивовижного за м’якістю різнобарв’я кольорів. Кожен майстер працював за власним рецептом, які тримали в таємниці. Фарбування природними барвниками було складною справою, якій передували збирання рослин і приготування фарби. Безліч джерел для добування барвників, велика кількість рецептів фарбування – це свідчення виняткової винахідливості й творчих шукань, органічного зв’язку народного мистецтва з працею, життям і природою.

Килими XVIII-XIX ст., що збереглися в колекціях музеїв, милують око своєю теплотою й стриманістю тонів. Поступово, наприкінці ХІХ ст. природні фарби змінюються аніліновими. Цей засіб був більш простий і доступний. Килимам стають властиві різкість, строкатість, зникає м’якість кольорових сполучень.

У процесі історичного розвитку на Україні утворилися окремі етногарфічні області з яскраво вираженими рисами художнього стилю. У кожній з цих зон були визначені килимарські осередки, що мали усталені типи килимів, традиційне колористичне забарвлення, улюблені орнаментальні мотиви. З покоління в покоління передавалося мистецтво ткацтва. Завдяки цьому зберігалося яскраве художнє обличчя кожного центру. Ось чому можна безпомилково впізнати килими Гуцульщини, Закарпаття, Волині, Поділля, Київщини, Полтавщини. Водночас в українських килимах, крім мотивів, що виникали на основі природних форм, трапляються переосмислені давні елементи, а також творчо перероблені орнаментальні мотиви інших народів. Засвоєння елементів високої культури Відродження зумовило великий вплив їх на все українське мистецтво XVI-XVII ст. Через друковані та рукописні книжки, шитво, гаптування, ткання, різьблення, гравюри, розписи в народне мистецтво проникають нові орнаментальні форми, композиції й засоби виразності.1


 

              Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах       

  1 2 3 4 5



[09-11-01][Все для туристов]
Как доехать к нам - Все возможны варианты! (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Литва: країна цепелінів і смаженої селери (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Драгобрат (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Австралія: короткий опис головних визначних пам'яток (0)