кольору – всі ці засоби майстерно і особливо тонким чуттям використовували народні майстри в побідові орнаменту, досягаючи цим особливої декоративності тканин. Орнамент килимів характерний живим, але разом з тим гармонійним колоритом.

Тонка гама кольорів давніх тканин зумовлена вживанням рослинних барвників, якими особливо багата місцева флора (Додаток). Додержуючись приянятої на даній території тональної гами й кількості кольорів, фарбарі здебільшого не дотримувались природного забарвлення мотивів, перейнятих з реального світу.

Композицію орнаменту килимів характеризує чіткість задуму, гармонія і логічність у погодженні орнаменту з практичним застосуванням.

Специфічні риси композиції орнаменту килимів є результатом збірної творчості, в якій брали участь широкі маси народу на протязі довгих сторіч. У творчих зусиллях народ розвивав, відбирав і закріплював в орнаменті такі художні форми, які були йому найближчі, найсильніше діяли на його уяву, з допомогою яких він міг надати тканині певного звучання, передати свої естетичні прагнення.

При всій стійкості окремих орнаментальних мотивів композиційні форми орнаменту народних тканин змінювались і на кожному етапі історичного розвитку, і в кожному конкретному середовищі відповідно до значення та застосування в побуті.

Процес зміни не проходив рівномірно по всій території українських земель. Відповідно до загального розвитку культури й мистецтв він сповільнювався або пожвавлювався в окремих районах.

У межах ХІХ ст. і першої чверті ХХ ст. нерівномірність цього розвитку на території західних земель України особливо помітна. В лісистих малодоступних в минулому районах Полісся та у високогірних районах Карпат зміни проходили сповільненим темпом. На фоні загального рівня культури ці райони виділяються як заповідники, що зберегли в орнаменті чимало архаїчних форм, особливо строгість і умовність композиції. У той же час – на Поділлі й Волині, зокрема в районах басейнів Дніпра й Бугу, в сусідстві важливих комунікаційних і торговельних магістралей, художнє ткацтво розвивалося особливо бурхливо. Орнамент тканин на цих територіях відзначається великим багатством сюжету, різноманітністю щодо обробки орнаментальних форм, розпланування орнаменту і його колористичних рішень. Районні особливості можна пояснювати до деякої міри історичними особливостями розвитку культури на даній території і впливами, яких зазнавали певні території ззовні. При всій різноманітності й багатстві орнаментальні композиційні форми, які виступають в художньому ткацтві окремих районів західних областей України, є різновидністю художніх форм українського народного орнаменту в цілому і свідчить про невичерпність художніх задумів народних майстрів.

Принципи, якими керувались народні майстри в орнаментації тканин і на сьогодні можуть бути використані у вирішенні питань орнаменту тканинах сучасного побуту.

Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. Випуск VII-VIII, видавницво Академії наук Української РСР., Київ – 1969

 

 

 

Художньо-стильові особливості килима

Етнічна спадщина сучасного ткацтва українців Карпат найбільшою мірою виявляється в особливостях декорування і побутового застосування народних килимів. В основі ткання килимів Карпатського регіону, як і всіх інших видів народних тканин, лежить домашнє ремесло. Про килимові вироби українців Карпат збереглося дуже мало відомостей, це переважно окремі згадки, які зустрічаються в народному фольклорі, записах весільних і похоронних обрядів, різноманітних ритуалів.

Наявні зразки килимових виробі дозволяють прирускати, що вони поширені були тут і раніше. На початку 60-х років ХІХ ст. А. С. Афанасьєв-Чужбинський вказував на “множество ковров и ковриков, прибитых и поставленных где только представляется возможным”, зазначив подібність внутрішнього оздоблення житла буковинських горян і молдаван.²

1.     Никорак О. Сучасні тканини Українських Карпат. – К.: Наукова думка 1979, ст. 205

2.     Афанасьєв-Чужбинський А. С. Поездка в Южную Россию, Спб., 1863 ч. 2 – Очерки Днестра. с. 12, 139

“В силу соціально-економічних побутових умов розвиток ткацтва, включаючи і килимарство цієї території України, проходив у тісному зв’язку з ткацтвом сусідньої Бессарабії та Румунії. Про килимові вироби пізнішого часу певні дані подають дослідники народної культури.”¹

“Килимові вироби (безворсові у вигляді вузьких до 1 м шириною і довжиною до 5-6 м) здавна, принаймні у XVII-XVIII ст., виготовляли в підвенно-східних районих Українських Карпат”.² “Вони мають назви – “верети”, “верітки”, “верені”, “килимки”, “півкилимки”, “покрівці”, “налавники”, “залавники” тощо. Ці вироби подібні до однотипних тканин Полісся, Київщини, Полтавщини, Поділля та Буковини, де поряд з вищезгаданими мають назви “скорци”, “паратари”, запозичені, очевидно, у молдаван і румунів, у яких однотипні килимові вироби мають назви “скоарцэ”, “пэретар алес”³”

Порівняльний аналіз килимового ткання Карпатського регіону та інших більше розвинених центрів цього ремесла на Україні показує, що до середини ХІХ ст. перше не мало такого активного розвитку та повсюдного поширення. Це до певної міри зумовлено специфічними соціально-економічними та побутовими умовами місцевого населення.

1.     Жук А. К. Сучасні українські художні тканини. – К., 1985, ст. 3

2.     Никорак О. Сучасні тканини Українських Карпат. – К.: Наукова думка 1979, ст. 205

3.     Гоберман Д. Н. Молдавские ковры. – Кишинев, 1959. – с. 5; Народное искусство Румыни. – Бухарест, 1964 – с. 60-61

4.     Постолаки Е. А., Силивачев М. Р. Народное ткачество и его орнаментика. – Киев, 1987. – с. 160-163

“Художні особливості килимів даного регіону формувалися на традиційних, спільних для інших тканин (переміток, скатертей, ліжників, узорних верет) принципах орнаментально-композиційного і кольорового рішень.

Килимові вироби у вигляді вузьких доріжок, що є своєрідною перехідною формою від верет до килимів, здавна побутували на Гуцульщині, південно-східній закарпатській частині Бойківщини і прилеглих гірських місцевостей. Про існування килимових виробів в минулому в північно-західній частині Українських Карпат документальних відомостей немає”.¹

Про використання килимів у 70-х роках ХІХ ст. для декорування стін житла переважно багатих міщанських родин Косова, Кутів, Вижниці згадує С. Й. Сидорович² і висловлює припущення, що їх ткали мандрівні буковинські ткачі з багатьох відомих на той час сусідніх осередків килимарства Західного Поділля та Буковини.

1.     Никорак О. Сучасні тканини Українських Карпат. – К.: Наукова думка 1979, ст. 133

1.     Сидорович С. Й. Про розвиток ткацтва на Косівщині. Народний дім, ст. 44

В кінці ХІХ ст. вироби такого типу ткалися в деяких гірських місцевостях Гуцульщини і Закарпаття. Про художні якості народних килимавих виробів кінця ХІХ – початку ХХ ст. можна судити тільки на основі зразків, збережених де-не-де в гірських селах Закарпатської, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Характерною особливістю їх декорування є застосування геометричних, а на Закарпатті – і стилізованих рослинних мотивів.

Для килимових виробів Гуцульщини початку ХХ ст., як уже згадувалося, характерним є поперечно-смугасте розташування орнаменту – ромбовидних фігур із ступінчастими та зубчастими контурами. Кольорова гама контрастна і насичена.

Загалом художньо-стильові особливості килимів українців Карпат кінця ХІХ – початку ХХ ст. дають підставу вважати, що сформувались вони на основі місцевих традицій народного ткацтва, історично установлених протягом століть в кожному з етнографічних районів Карпатського регіону. Локальні особливості декору свідчать про генетичні зв’язки килимарства українців Карпат і сусідніх суміжних і віддалених етносів.

Якщо в ХІХ – на початку ХХ ст. килимові вироби в Карпатах мали здебільшого багаті селянські родини, то, починаючи з 40-50-х років, їх застосування в побуті значно розширилося, виготовлення килимів поширилося навіть на ті райони, де раніше його не знали. Їх почали виготовляти і в домашніх умовах для власних потреб, і на підприємтвах народних художніх промислів, в таких традиційних центрах килимарства, як Косів, Кути, Пістинь, Яблунів, Брустори, Коломия та ін.

Одним з основних центрів виготовлення килимів було м. Косів, де на виробничо-художньому об’єднанні “Гуцульщина” вироблялося біля 70% килимових виробів України. Основні напрями художньо-стилістичного рішення виробів визначались тут у післявоєнні роки.

Типовим для гуцульських килимів 50-60-х років є орнамент, побудований за схемою смуг, де вони можуть чергуватися одна з одною на деякій відстані або відмежовуючись одна від одної тільки вузькими бузузорними смужками (баточками) і творити таким чином орнамент без спільного фону.

В цілому композиції гуцульських килимів є симетричні, врівноважені.

В кольоровому відношенні яскраві, дзвінкі, але разом з тим злагоджені та гармонійні.

“В становленні і розвитку орнаментальних композицій гуцульських килимів велика заслуга належить відомим творчим майстрам “Гуцульщини” В. М. Процюку, Й. М. Джуранюку, Ф. К. Позаруку, М. Ю. Ганущаку та ін. Значний внесок у розвиток килимарства Косівщини зробив художник С. Т. Повшук.

Вивчаючи принципи художнього рішення старовинних узорних гуцульських тканин і килимових виробів та видозмінюючи усталені мотиви орнаменту і композиційний лад традиційних візерунків, він створив чимало розноманітних композицій килимів масового і малосерійного тиражування”.¹

Якщо для килимів 50-х років характерна певна перевантаженість різноманітними мотивами та багатоколірністю, то в кінці 60-х років помітною сталатенденція до полегшення композицій шляхом розрідженого розташування окремих мотивів, укрупнення і узагальнення їх форм.

1.     Никорак О. Сучасні тканини Українських Карпат. – К.: Наукова думка 1979, ст. 137

В кінці 60-х – в 70-х роках дедалі більшого значення набуває фон, який починає відігравати роль організуючої площини, кількість кольорів зменшується до трьох-чотирьох, вони гармонійніше узгоджені в тональному відношенні.

“Важливі здобутки у справі розвитку гуцульського килимарства творчого колективу Косівського художньо-виробничого комбінату Худфонду УРСР”¹, зберігаючи мотиви орнаменту і схеми композицій, творчі майстри розвивали їх відповідно до естетичних смаків того часу.

Незважаючи на відносну стабільність традиційних схем розташування мотивів, провідні майстри оранжували їх форми, велася велика експерементальна робота над розробкою найбільш пропорційних співвідношень гладких і узорних прощин та кольорових поєднань. Творче переосмислення отримували найбільш виразні та характерні для Гуцульщини мотиви.

1.     Никорак О. Сучасні тканини Українських Карпат. – К.: Наукова думка 1979, ст. 205

Зразки килимових виробів розроблені творчим майстром Й. М. Джуранюком, майстрами-виконавцями ??? Гавриш, П. Т. Павлюк, О. М. Червінко. Підприємство розширило асортимент виробів масового та малосерійного тиражування. Шороко впроваджувалися у виробництво нові види сировини, що зумовило й дещо відмінні способи декорування килимових виробів.

Традиції народного гуцульського ткацтва розвивав також колектив фабрики художніх виробів ім. 17-го Вересня (м. Коломия). Підприємство спеціалізувалося на виготовленні різноманітних за розмірами і характером декорування килимів, килимових доріжок, накидок на крісла, комплектів килимових виробів. У 50-60-ті роки художники І. Глушко та В. Лахнюк створили традиційні для Прикарпаття поперечно-смугасті килими, візерунки яких отримали велику популярність в наступні 70-ті роки. Колективом фабрики розроблялись також композиції із спільним для всіх мотивів фоном.¹ У 60-70-ті роки найбільш типові риси килимів даного осередку килимарства отримали розвиток у творчості художників фабрики І. М. Гулика та О. В. Ларіної Паламарчук. Їхні композиції відрізнялися чіткістю і лаконічністю візерунків, з дещо узагальненими мотивами. Вони компонувалися вільніше, розрідженіше на сусідньому фоні різних відтінків коричневого, сірого, кольору “хакі” тощо.

1.     Жук А. К. Сучасні українські художні тканини. – К., 1985, ст. 3

Колорит – переважно теплий, базувався на поєднанні вишуканих за тональними нюансами пастельних, охристо-золотистих, оранжевих, зеленуватих, сірих та коричневих кольорів. Характерною стилевою особливістю килимів даного підприємства було поділ всієї площини виробу на три, рідше п’ять частин. Форми орнаментальних мотивів характеризуються узагальненим, дещо збільшені. За основу візерунка брався традиційний ромб, розташований посередині кожної з широких площин. У цю центральну фігуру дуже часто вписувалася невелика ромбічна фігура з виступаючими скісними, зубчастими або прямокутними східчастими контурами.

Крім оранментальних художники фабрики створювали чимало і сюжетно-тематичних килимів.

Для килимів, створених творчим колективом коломийської фабрики, характерне як використання традицій, так і пошуки нових форм виражальних засобів, що виявлялися в більшій вишуканості кольорових поєднань, відході від багатоколірності.

Незважаючи на генетичну спорідненість з косівськими килимами, композиційні прийоми, орнаментальний стрий і колористичні особливості гуцульських килимів на фабриці художніх виробів ім. 17-го Вересня отримали нову інтерпритацію.

 

 

Матеріали, обладнання

Основною сировиною для ткання килимових виробів на території Українських Карпат здавна була овеча вовна та волокна луб’яних культур – льону і конопель.

Обробка ткацької сиросини завжди займала одне з найважливіших місць серед домашніх занять кожної селянської сім’ї гуцульського краю. Методи обробки передавалися з покоління в покоління, збереглися вони і до нашого часу. Народні майстри знали, що від якості сировини, належної її обробки значною мірою залежать художні особливості майбутніх виробів. Тому всім етапам обробки кожного виду тканин, навіть з однієї ж сировини, потрібна своя, специфічна обробка для надання необхідних фізичних і технологічних, а отже, й відповідних художніх якостей.

Вовну з овець стригли весною в теплі дні. Це відбиває й народна приказка, яка застерігає від раптових приморозків: “До Миколи (9 травня) не сій гречки й не стрижи овечки”.

Перед стрижкою овець мили річковою водою, потім стригли металавими вівчарськими ножицями. Настрижену вовну знежирювали, добре промивали, сушили і перебирали руками – скубли, били і вичісували на дерев’яних