ГІСТЬ З ХРАМУ ПРЕДКІВ
343. І канони у них, у них чуда,
У них мощі, заступник Христа!
А у нас?.. Слабодушшя, облуда,
І холопських звитяг простота.
344. Їхня влада - Христова держава,
Їхнє пекло і райські ключі.
А що ж наше? Та рана кривава,
Сльози, тьма, для попа - калачі.
345. Ми не ми. Святість наша не наша.
Совість наша - Адамовий гріх ...
Ось така на землі моїй кваша
Імпортованих етик, потіх.
346. РУСЬ хрищенна чадіє од диму,
Многострадна. А наші попи
То до Грека біжать, то до Риму
Сповідатись. Москвинські чорти
347. І Тевтони, і Перси, Дажбоже,
Кожний преться, щоб Русь "просвіщать":
В її серце святе і вельможе
То ножі, то хрести устромлять.
348. СПИТЬ Україна-Русь. її сили –
Самобутній владарський обряд
У канони впрягли, окропили
В храмах грецьких сліпучих лямпад.
349. Благоденствує тьма, рай злочинців.
Піп, жандарм, торг-шинок, "каланча",
І бенкети царів, різночинців,
І кривава сваволя меча.
350. Гнуться ребра, кривавиться шкіра
(Розпинає русич русича),
Бо Христова тепер у них віра,
І між ними Дажбога нема!
351. Є між ними усе - братська зрада,
Чреволюбіє, поза, гайдук,
І скалічений ум - чорна рада,
І злодійських немало в них рук.
352. Дух чужий їх у їхній хатині
До зрадливих тренує думок,
Христу Йсусу молитися, свині
Зайдам пасти. Розвага - шинок.
353. Брата рідного, кликнувши в гості
Проклинає за папський догмат,
І звеличує грецькії мощі –
Християнський святий сурогат.
354. "От коли б Україна до Риму
Та ягнятком на сповідь прийшла,
То вона б і Москву несходиму
Йосафатовим духом змела!"
355. "От коли б Україна служила
Православним московським царям,
Нескорила б її папська сила
І чолом би не била ляхам!"
356. Ось таку присолоджену пашу
Українські ласують раби,
Потім жалісно плачуть: "Хто нашу
Україну спасе від ганьби?"
357. У пітьмі живете, полюбивши
Філософію рабства, ганьби,
Самошани собі не лишивши,
І святого вогню боротьби.
358. Ваші лідери (чесні владики)
Догм чужих носії і чеснот,
Гарні митри у них, черевики,
Злотом кутий юдейський кивот.
359. Ханам вірно ці "чесні" кадили,
Цісар їх і їх батюшка-цар.
Рідний Люд покорятися вчили,
А хто спину не гнув - був бунтар.
360. Я бунтар! І шамани Єгови,
Комісари божка Ілліча
Прокленуть мої щирі розмови,
Суть спотворять святого клича.
361. Я твій син, мій нещасний Народе,
Розпинай - я воскресну в Тобі.
Діва сина - звитяжця народить
У щасливих сльозах, у мольбі.
362. Розпинай! Муки, болісні рани
Може збудять замучену кміть
"Я" твого. І з "Я" вийдуть титани
Українських квітучих століть.
363. Розпинай! Чужу правду-оману,
Що живе на Вкраїнській Землі,
Я ніколи хвалити не стану.
Не для неї поклони мої.
364. Вража правда спокуслива, хитра
Мій Народ убиває, як чад.
Саваот і Ягвшуя, і Митра
Нам чужі, як чужий Ленінград.
365. ЩО зчинилось, мої кровнорідні?
Ви злочинство мораллю звете,
І тому живете такі бідні,
І кайдани ганьби не рвете.
366. І не маєте ви і в хотіннях
Покоряти кривавих катів,
Ви смиренні, як вівці у сінях
Після стрижки, кастрацій і псів.
367. "Ми хахли православні. Такими
В нас були і діди, і батьки", -
Так мудруєте ви. І з піснями
Гречку сієте, мак, буряки...
368. Мир і сварки. І цар со Юдеї
(Римлянином замучений Біг)
В хаті вашій у грецькій киреї,
Поруч: батюшка цар і батіг.
369. Малороси - калічені люди,
Враже люблять, а рідне - клянуть,
І на рідній Землі вони всюди,
Мов чужинці зі страхом живуть.
370. Кров людська, що спотворені має
І смаки, і інстинкти, і страх, -
Хвалить ката, ярмо прославляє,
Її честь - під ногами реп'ях.
371. Тих рабів, що катів полюбили,
Треба разом з катами клеймить.
Україну вони оганьбили,
Призвичаївшись в ярмах ходить.
372. ВІД Карпат і до синього Дону
Став рабом Український народ.
Хто украв Його честь і корону
Самобутніх владарських свобод?!
373. Викрав хто із крови непокірність,
Вирвав з рук правдоносні мечі –
Рідній Мудрості зоряну вірність,
Яку мали колись Русичі?
374. Хто навчив мій Народ самозради,
Рабським страхом скував Його кров?
Знаю: Рими, Москви, ІДарегради –
Їхня пишнофальшива любов!
375. М'ні здається, що в нинішнім стаді
Легкодумно покірних овець
Навіть вдень (при небесній лямпаді)
Не знайду володарських сердець.
376. Стригти треба овець, треба пасти,
Драти шкіру, варити, пекти,
А я, Боже, їм хочу покласти
До ніг Волі святої мости.
377. ЩО я бачу? Трагедію бачу –
Людям рідним моїм миле те,
Що прийшло з Чужини. Їм ледачу
Долю рабська манера плете...
378. Їм неволя зробилась солодка,
(Бо до Волі утратили смак).
Гасло Леніна, вигоди, водка
Ваблять їх... і колгоспний черпак?
379. Ваблять митри попівські. І сливе
Хитровлесливо кажуть: "Да ми,
Наче те дитинятко стидливе,
І покірні, як сніг під саньми.
380. "Ми - раби християни, і трохи
Комуністи, католики теж.
