Туризм на ровері

Яремче — перевал Переслоп — перевал Столи — Поляниця — Татарів

Власне кажучи, тут ітиметься про добре відомий та добре промаркований маршрут номер 201, нанесений на багатьох топографічних туристичних картах Українських Карпат. Від самого початку помітними та помічними будуть власне маркери. Ці біло-жовто-білі яскраві фарбовані «прапорці» зустрінуться вам вже біля залізничної станції в Яремчі. При нагоді запитайте в місцевих жителів саме про цей маршрут, і вони направлять вас дорогою в бік входу до Карпатського Національного природного парку від вокзалу — праворуч відносно руху потяга, яким ви приїхали. Парк починається за кілька кілометрів від залізниці. Там вас вітатимуть справжні олені у вольєрах уздовж дороги та капличка, де варто попросити успіху на майбутні пригоди.

З цього місця дорога стає гірською. Повільним, але впевненим темпом долаємо шлях з численними розвилками до перевалу Переслоп. Рух триватиме години дві. Єдино правильна та проста умова, щоб не зблудити — триматися маркування. Його потрібно шукати на деревах попри дорогу. До речі, разом з біло-жовтими маркерами трапляється ще маркування у вигляді біло-синього прапорця. Це давніший маршрут з Яремчі на гору Довбушанка, і він також виводить на перевал Переслоп, але йде іншою дорогою. Краще триматися 201-го.

Якщо не зблудили і не втратили правильний шлях, перевал Переслоп ви не проґавите. Відразу, вийшовши на нього, побачите пам’ятник загиблим воїнам другої світової. Там же віднайдете десь на дереві і маркування, як біло-жовто-біле, так і біло-синє.

Після перевалу дорога стає лісовою, болотистою, переважно донизу. Вона поступово перетворюється на стежку з крутим спуском у самому кінці — при виході з лісу на шутрову дорогу. Цей переїзд займає зазвичай менше години. Дорога, на яку вийшли, — шлях до полонини і до позначених на карті як новобудови споруд (стайні, бараки, хати) під горою Довбушанка. Саме цим шляхом, з багатьма переїздами через річку Зубринка, і слід мандрувати. Знову ж таки — триматися маркування.

Є невеличкий, але важливий момент. В одному місці (кілометр після виїзду на шутрову дорогу) мусите подолати розвалений міст. Маркування малопомітне, і туристи тут часто блудять. Ліворуч дорога піде в бік гори Синяк, але нам туди не потрібно. Треба відхилитися вправо від, здавалося б, головного напрямку. Та якщо почуваєтесь невпевнено, бажано б запитати про це роздоріжжя зустрічних людей.

Далі дорога в долині Зубринки, знову ж таки маркована. Маркування «зверне» ліворуч десь за півгодини їзди, але ви мусите їхати прямо. (До речі, ви впізнаєте цей поворот, оскільки вліво дорога для роверистів непридатна, і це видно неозброєним оком. Ця частина 201-го маршруту тягнеться через гори Малий Ґорґан, Синяк, Хом’як і виводить до села Татарів. Шлях на велосипеді там перетвориться на мандри для велосипеда на вашій спині протягом як мінімум п’яти годин).

Отож за 500 метрів від останньої розвилки знаходиться знову ж таки вхід у природний заповідник «Ґорґани» з будиночком та шлагбаумом. Далі дорогою зустрічатиметься ще багато колиб з пастухами, стайнями і численною худобою. Цим шляхом їздять вантажівки, що возять людей та молочні продукти з села до верхів та назад у село Зелена. Саме там, у верхах, а точніше біля вже згадуваних новобудов, дорога розчиняється у витоках річки Зубринка. Тут варто зупинитися на привал, а може, і навіть сходити на гору Довбушанка. Це займе зо три години, якщо велосипеди залишити на догляд гуцулам. Потім добре би поїсти, поспілкуватися з місцевими, зайти до них у гості в колиби та поміркувати, консультуючись. Уважно спостерігаючи за картою, треба просуватися вже згаданим потоком приблизно кілометр (від новобудов) до поворота ліворуч. Тут велосипеди треба буде пхати або нести звором. Ще десь за кілометр направо з’явиться дорога. Тримаючись її таким чином, обігнувши зліва безіменну гору, можна дістатися до перевалу Столи. Тут вже нема ані маркування, ані втоптаної дороги, тому краще попросити когось з гуцульських дітлахів (літом вони там завжди є) провести до перевалу. Це коштуватиме пакуночка цукерок та доброго слова. Шлях від підніжжя Довбушанки до Столів дуже болотистий, але основна його частина все рівно придатна для їзди. Хоч за таких умов вона (їзда) перетворюється на доволі цікаве видовище.

Перевал Столи — це такий собі маленький райський куток з хатиною-притулком та ще кількома прибудовами. Як будь-який перевал, він того ним і є, що розділяє два річкові басейни: Прута та Бистриці Надвірнянської (права притока Дністра). «Тут просто класно, бо тут просто класно…». На Столах варто зупинитися на ночівлю та повтішатися місцевими принадами більше, ніж на звичайному привалі. З одного боку відсіль — хребет Тавпіширка, другий заступають дерева. А з інших боків стіною стоять підніжжя гори Довга та ще декількох безіменних гір. Такий ефект схованки, з панорамою тільки в один західний бік, генерує і підтримує бажання сидіти за столом під хатиною і милуватися, бо саме туди, до згаданого хребта, котиться на ніч сонце.

Хатина вмістить кількадесят туристів. Правда, дозволу на ночівлю треба попросити у вуйка Івана, тамтешнього господаря. Іван зі своєю особливою життєвою філософією та непростим, запальним «гірським» характером— майже легендарна особа серед досвідчених карпатських туристів.

Наступного дня поспішати не варто. Добре було би потішитися перевалом ще зранку, ґрунтовно поснідати та без поспіху зібратися. Дорога вниз дуже занедбана й розбита, але за одну-дві години (залежно від настирливості мандрівників) група доходить до урочища Буковель. Завдяки будівельним роботам дорога там ще більше занедбана, роз’їжджена — місцями суцільна багнюка. Після виїзду до сільської зони можна знайти річку та змити із себе й ровера болото. Інакше вигляд у вас буде не найкращий, і у потязі можете наслухатися нарікань від пасажирів та претензій від контролерів.

З Буковеля дорога тягнеться через село Поляниця до яблуницької траси, якою виїздиться до села Татарів (півгодини-година) або — куди душа забажає далі. Залізниця тут вперто тримається річки та автодороги, швидкість руху на велосипеді може бути вища за швидкість дизель-потяга «Червона рута». Тому на поїзд можна сісти у будь-який момент, а, якщо є сили й бажання — крутити педалі до самого Івано-Франківська. До нього від села Татарів 80 кілометрів. Ви гарно відпочили — він (Франківськ) буде вам радий.

Загальна характеристика маршруту Яремче-Татарів:

повна протяжність — 45 кілометрів

ділянка по шосе — 15 кілометрів

в’їжджена гірська дорога — 15 кілометрів

заболочені ділянки та лісові стежки — 10-15 кілометрів

ділянка непридатна для їзди на велосипеді — 3-5 кілометрів

середня тривалість подолання маршруту — 10 годин

Рекомендовано планувати перебування на маршруті з ночівлею на перевалі Столи.

Джерело: «Всеукраїнський туристичний журнал. «Карпати. Туризм. Відпочинок.»

[Гори]

[Панорами Карпат]

[Тисовець]

[Івано-Франківськ]

[Різне]

[Драгобрат]

[Івано-Франківськ]

[Гори]