Ей чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький учинив, Що з ляхами, з мостивими панами, у Білій Церкві замирив? Да велів ляхам, мостивим панам, по козаках, по мужиках стацією стояти, Да не велів великої стації вимишляти. То ще ж то ляхи, мостивії пани, по козаках і по мужиках стацією постали, Да великую стацію вимишляли. Од їх ключі поодбирали, Да стали над їх домами господарями. Хазяїна на конюшню одсилає, А сам із його жоною на подушках почиває. То козак, альбо мужик із конюшні прихождає, У кватирку поглядає – Аж лях, мостивий пан, іще з його жоною на подушках опочиває. То він один осьмак у кармані має, Пійде з тоски да з печалі у кабак, да й той прогуляє. То лях, мостивий пан, од сна уставає, Юлицею йде, Казав би, як свиня нескребена, попереду ухом веде, Іще слухає-прослухає, Чи не судить його де козак альбо мужик. У кабак ухождає – То йому здається, що його козак медом склянкою або горілки чаркою вітає, Аж його козак межи очі шклянкою шмагає, Іще стиха словами промовляє: "Ей ляхи ж ви, ляхи, Мостивії пани! Хотя ж ви од нас ключі поодбирали І стали над нашими домами господарями... Хотя б ви на нашу кунпанію не нахождали". Тогді ж козаки стали у раді, як малії діти; Од своїх рук листи писали, До гетьмана Хмельницького посилали, А в листах прописували: "Пане гетьмане Хмельницький, Батьку Зинов наш чигиринський! За що ти на нас такий гнів положив? На що ти на нас такий ясир наслав? Уже ж ми тепер ні в чому волі не маєм: Ляхи, мостивії пани, од нас ключі поодбирали І стали над нашими домами господарями". Тогді-то Хмельницький листи читає, Стиха словами промовляє: "Ей, козаки, діти, друзі, небожата! Підождіте ви мало, трохи, небагато, – Як од святої покрови до світлого тридпевного воскресенія. Як дасть бог, що прийде весна красна, Буде вся наша голота рясна". Тогді-то пан Хмельницький добре дбав, Козаків до сход сонця у поход випроводжав І стиха словами промовляв: "Ех, козаки, діти, друзі! Прошу вас, добре дбайте, На славну Україну прибувайте, Ляхів, мостивих панів, упень рубайте, Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте, Віри святої християнської у поругу не подайте!" Тогді ляхи, мостивії пани, догадливі бували, Усі по лісах, по кущах повтікали. То козак і лісом біжить, А лях за кущем і лежачи дрижить. То козак ляха за кущем знахождає, Келепом межи плечі наганяє І стиха словами промовляє: "Ей ляхи ж ви, ляхи, Мостивії пани! Годі ж вам поза кущами валяться, Пора до наших жінок на спочивок іти. Уже наші жінки і подушки поперебивали, Вас, ляхів, мостивих панів, ожидали". Тогді-то ляхи козаків рідними братами узивали: "Ей козаки, ріднії братці! Коли б ви добре дбали Да нас за Віслу-річку хоть у одних сорочках пускали!" От тогді-то ляхами бог погодив, На Віслі-річці лід обломив. Тогді козаки ляхів "рятували" – За патли хватали, Да ще й далі під лід підпихали, І стиха словами промовляли: "Ей ляхи ж ви, ляхи, Мостивії пани! Колись наші діди над сією річкою козакували Да в сій річці скарби поховали. Як будете скарби находити, Будем з вами пополам ділити, Тогді будем з вами за рідного брата жити. Ступайте! Тут вам дорога одна – До самого дна".
| 
